1. 3. Теоретико-методологічні засади дослідження
Луняк Євген
При проведенні даного дослідження автор спирався на принципи наукової об’єктивності, історизму та комплексності. Відповідно до цього, всі історичні явища (наукова діяльність істориків і їхній доробок), що були об’єктом вивчення, розглядалися з урахуванням конкретно-історичного контексту, тобто на тлі своєї епохи і у взаємозв’язку з визначальними історичними обставинами, особами та групами осіб, а загальний результат наукових студій мав дати повне та всебічне бачення досліджуванного питання.
Пошук, обробка та структурування історичного матеріалу вимагають використання найбільш дієвих методів історичного дослідження, які якнайкраще мають відповідати конкретній специфіці кожної роботи. На наш погляд, еволюцію французької історіографії історії України козацької доби від моменту становлення до сучасності найкраще було висвітлити у відповідності до історико-хронологічного та історико-генетичного методів. Зважаючи на те, що досліджуваний історіографічний процес мав приблизно рівноплинний характер розвитку впродовж кількох століть, тобто, будучи на периферії наукових зацікавлень, він здебільшого являв собою побічний здобуток досліджень минулого великих держав Східної Європи, ми вважаємо, що не буде великою вадою, якщо весь цей науковий доробок періодизувати за столітнім принципом з урахуванням особливостей кожної епохи.
Однак вивчення історичної думки у Франції стосовно козацької України є неможливим без використання порівняльного методу, який дає можливість співставляти між собою праці різних авторів і визначати взаємозв’язок і взаємовплив між ними, а також ступінь об’єктивності, відповідності історичним фактам тощо. За допомогою даного методу було також встановлено залежність одних творів від інших в тих випадках, коли в пізніших за часом роботах були відсутні прямі посилання на більш ранні.
За допомогою використання біографічної та просопографічної методики вдалося краще вивчити конкретні історичні умови, у яких діяв кожен історик, мотиви його діяльності, а також встановити ті міжособистісні взаємини, що були визначальними для характеру його наукової роботи.
Під час вивчення доробку французьких авторів, особливо ХVІ-ХVІІІ ст., велику увагу було приділено правильному розумінню як загальної наукової термінології, так і насамперед використання ними конкретних понять. Значну складність являло ототожнення імен і топонімів, згадуваних французами, з відповідними українськими діячами та місцевими назвами. Ось для зразка кілька прикладів географічних орієнтирів в Україні, надрукованих в творах французьких авторів ХVІ-ХVІІІ ст., де подано українську назву поряд з французькою: Луцьк – Laski, Ставища – Bravische, Паволоч – Powalaks, Снятин – Schignatin, Schigniatyn, Галич – Alichz, Будища – Bodoassin, Опішня – Oprochno, Кальник – Kosniek, Лисянка – Sciana, Ямпіль – Jampul, Гайсин – Kuzsyn, Погребки – Dokrebieks, Кам’яний Затон – Kamiston. В деяких випадках французький варіант назв майже нічим не нагадував український відповідник: Чигирин – Lzerin, Яворів – Bauuorouu, Самара – Zuammer, Свіча – Chevitz. Доволі часто французами використовувалися також татарські чи турецькі, а також анахронічні назви щодо певних топографічних об’єктів в Україні. Кожний такий проблемний випадок вимагав уважного вивчення тогочасної і теперішньої картографії, топографії, джерел і літератури з відповідної проблеми, а також зумовлював пошуки можливого джерела інформації, яке могло б дати підказку щодо правильної ідентифікації.
Великою підмогою у проведенні таких ототожнень стало використання методів порівняльного мовознавства та лінгвістичного аналізу. Дуже часто доводилося звертатися до словників різних мов.
Нерідко французькі автори вказаного періоду наводили приклади місцевих слів і понять, однак через перекрученість їх подання, а також помилки письма та друку вони виглядають настільки спотвореними, що упізнати їх є великою проблемою. Для прикладу наведемо кілька таких слів з «Всесвітньої космографії» Андре Теве (1575): schevuriga [130], less [131], рuzech [132]. Всі вони означають добре відомих нам тварин. В першому випадку йдеться про севрюгу й зрозуміти це дозволяє те, що, перераховуючи риб, які водяться в цих краях, автор поміщає її поміж стерляді (sterlet) та осетра (osseter). Другою твариною є лось, і про це можна здогадатися як з її опису, так і з наведення Теве латинської (alces) та німецької (ellend, в сучасній німецькій мові – Elch або Elen) назв даного звіра. Останнім незнайомцем з даної трійці став песець, якого, як додатково, на наше щастя, повідомляє автор «деякі німці називають Fuchl, в іллірійській мові це Liska, а у англійців – Foxe» [133].
Зазвичай, чим віддаленішим від нас у часі є автор, тим складнішою для сприйняття та розуміння зараз є його мова. Варто зауважити, що французька мова ХVІ-ХVІІІ ст. досить сильно відрізнялася від теперішньої, була сповнена латинізмів, мала інший характер написання не лише багатьох слів, але й букв, а на письмі відзначалася розлогими текстами з доволі нечіткою пунктуацією. Сучасна французька дослідниця, українка за походженням, авторка найкращого біографічної розвідки про Григора Орлика Ірина Дмитришин зауважує стосовно текстів ХVІІІ ст., що вони «дуже важкі для прочитання носіями сучасної французької мови» і досить часто в них «бракує розділових знаків, а деякі речення розтягуються на сторінку» [134].
Важливе значення при вивченні текстів мав метод контент-аналізу, що дозволяв глибше розкрити зміст творів. Подекуди він призводив до несподіваних результатів. Так, використання кількісних вимірів при вивченні знаменитого «Опису України» Боплана показало, що власне поняття «Україна (Ucranie)» не згадується в тексті жодного разу, окрім назви та передмови, адресованої польському королю Яну ІІ Казимиру. Чотири рази в тексті згадано поняття «Окраїна (Ocranie)». Натомість більше двадцяти разів щодо козацьких земель використовується термін «Русь» в різних модифікаціях. Це підтверджує більшу поширеність і традиційність стосовно тих територій саме останнього поняття. Хоча в той же час саме назву «Україна» бачимо на Бопланових картах.
Треба зазначити також, що, добре усвідомлюючи відмінність між сучасним поняттям «Україна» і Україною-«країною козаків» в розумінні ХVІІ-ХVІІІ ст., автор даного дослідження в цілому розглядав терени, які сьогодні складають нашу державу. Тим більше, що вони майже повністю збігаються з більш чи менш яскраво вираженим ареалом діяльності козаків. Єдиний виняток в регіональному вимірі, де козацький чинник в історії майже не простежується, становить хіба що Закарпаття.
Крім спеціально-історичних методів в дослідженні використовувалися також і загальнонаукові. Методи формальної логіки (порівняння, дедукції, індукції, аналогії) дозволили краще усвідомити процес еволюції французьких історичних досліджень про Україну вказаного періоду, а також виділити певні особливості для різних етапів розвитку французької історіографії.
Примітки
130. Thevet A. Cosmographie Moscovite… – P. 31.
131. Ibid. – P. 84.
132. Ibid. – P. 33.
133. Ibid.
134. Марусик Т. Григір Орлик, «син вождя козацької нації» // Україна молода. – 2006. – 27 квітня. – № 077; : 04/06/2012.
Подається за виданням: Євген Луняк Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях. – К.-Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2012 р., c. 26 – 28.