Естетика прадавніх дерев
Парнікоза І.Ю.
Прадавні дерева відомі своєю естетикою, наявністю характерного стилю, унікальних примітних рис і ознак. Цей стиль полягає в хаосі, потворності, постатях у вигляді страшних чудовиськ, асиметричності. Це естетика старої казки, прадавнього чаклунства, містерії. Зовсім Іншого. Порослі зеленим мохом, з різноманітними стовщеннями на стовбурі, грубою зморшкуватою корою, обламаними й сухими гілками, зіницями порохнявих дупел, намистом із грибів-трутовиків, дерева-ветерани вражають нас прадавнім віком, висотою й розміром крони, товщиною стовбура, впевненістю й міццю.
Преподобний Ф. Килверт із Англії сказав про них:
«Ці сивоволосі, шишкуваті, с низько посадженим чолом і вивернутими навиворіт суглобами, зігнуті, вигнуті, величезні, дивовижні, довгорукі, деформовані, горбаті, потворні старці-дуби, стоять, чекають і спостерігають сторіччя за сторіччям».
Естетика прадавніх дерев відрізняється суворою вишуканістю кольорів – тільки чорні, коричневі та зелені. Нічого зайвого. Нерідко, прадавні дерева схожі на велетнів, котрі вийшли з легенд. Іншим деревам, можуть бути притаманні людські риси – образи святих угодників, ченців, давно забутих героїв. До прадавніх дерев можна застосувати такі слова як «надприродний, священний, божественний». А чи гарні прадавні дерева в нашому загальнопоширеному розумінні краси? Хіба можливо їх зрівняти з квітучою молодою яблунькою або гарненькою засніженою ялинкою?
Академік Дмитро Сергійович Ліхачов віддавав перевагу красі прадавніх дерев. У своєму трактаті «Старі дерева в садах Романтизму» він зауважив, що «дуплистість та всохлі гілки скоріш за все прикрашають дерево, аніж псують його декоративні властивості. Старе дерево несе в собі більше індивідуальних рис ніж молоде».
З ним був згодний і професор-природоохоронник Андрій Петрович Семенов-Тянь-Шанський, що заявив ще в 1913 році, що «ці богатирі надзвичайно мальовничі й у своєму величнім вгасанні».
Можливо був правий англійский ландшафтний архітектор Х.Рептон, що любив повторювати, що «освічена людина з гарним смаком знайде красу в дереві, котре інші засудять за розклад».
Рис. 1.8.5. Віковий дуб з санаторію «Жовтень», акварель Г. М. Ягодкіна
Дивовижна краса прадавніх дерев справила враження на багатьох всесвітньо відомих художників. Т. Херн, Д. Педар, Т. Грей, М. Грюневальд, К. Фрідріх, Ю. Клевер, І. Шишкін, А. Саврасов, А. Орловський, Я. Гловацький, А. Бірштадт, А. Кождоян втілили дивовижну красу дерев у своїх творах.
Здається, ці вигадливі дерева-ветерани, низькорослі й височенні, висушені всіма вітрами, з понівеченими гілками, сірими й твердими як волосся відьми, не від світу цього. Їх не знайдете в сучасних містах типової забудови, їх немає також в сучасних парках з їхнім прагненням до вульгарності й «красивості».
Одна із проблем прадавніх дерев полягає в тому, що їх своєрідна, неповторна естетика суперечить пануючим тривіальним поглядам на красу дерев, та й на красу природи в цілому. Такий усереднений стандарт вимагає відсікання всіх «надмірностей» за допомогою пилки й сокири.
Ми маємо поважати естетику прадавніх дерев. Адже вона створювалася багатьма століттями й навіть тисячоріччями самою природою. Вона – виклик посередньому людському сприйняттю природи, невмінню бачити й цінувати прадавню й дивовижну красу (Гриник та ін., 2010).