3.1.3. Пам’ятники на заплаві Дніпра у Києві
Парнікоза І.Ю.
1. Пам’ятник спаленому селищу Водників
Пам’ять робітничого селища, яке існувало до другої світової війни на Трухановому острові, увічнює один з найвиразніших київських монументів – бронзова постать солдата біля розбитого човна (скульптор В.А. Чепелик та архітектор В.П. Скульський) 1989 р.
Рис. 3.1.34. Монумент на Трухановому острові на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.35. Загальний вигляд монументу на Трухановому острові
На брилі рожевого граніту розміщено меморіальну дошку з написом: «Тут, на Трухановому острові, знаходилось робітниче поселення водників, жителі якого брали активну участь у революційній боротьбі, соціалістичному будівництві та Великій Вітчизняній війні. Селище знищене фашистами 27 вересня 1943 року». В 1995 р. пам’ятник доповнено стелою з 82 прізвищами остров’ян, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, у тому числі, чотирьох Героїв Радянського Союзу. На плитах монументу зазначено: «Герої Радянського Союзу Бутко О.А., Внуков М.М., Піроженко С.М., Стахорський О.П. Вічна слава Героям-труханівцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. 1941-1943 рр.
Адамович М.А., Байдак М.О., Бравер В.М., Бравер М.Л., Букіна Р.В., Вендаловський Ю.О., Вітковський М.О., Гасан Н.М., Гасан В.А., Гасан Ю.А., Гончаренко Ф.М., Голуб Л.А., Грипас М.М., Двобубнова В.О., Долгодилін К.А., Долгодилін М.А., Дорохов А.М., Дорошко М.Г., Жиленко С.Ф., Заворотній А.Ф., Затворинцький М.С., Ісаєв І.Ф., Калугін В.М., Кацкевич О.С., Кілессо В.А., Король М.О., Кравченко А.Є., Кравченко М.А., Краснокутський М.Д., Костилєв Ф.А., Колтановськкий Г.П., Лисенко П.І., Літовчук О.Ф., Ловягін Л.М., Мацієвський В.І., Мелкумянець М.П., Михайлов В.Ф., Могила Б.І., Наумчак С.П., Нікіфоров М.І., Надточий М.Л., Осадчий М.І., Осадчий О.В., Осинський О.Й., Полісський О.М., Пащенко Ф.А., Перепеча М.Ф., Перепеча А., Римша М.М., Риндюк С.К., Сердюков М.М., Середенко Д.П., Сєров М.П., Сєров Г.П., Слободський Г.І., Станіславов М.К., Старіков В.С., Тимошев А.С., Тимошенко П.І., Толочин Г.Д., Толстой Б.П., Томаров Л.К., Хоменчук І.Д., Ходченко О.О., Халай М.А., Чекановський В.О., Чернокозінський Г.В., Шпак Й.І., Шпак М.І., Шпак М.Й., Шпак О.Й., Щербаков І.І., Щербаков О.П., Щербаков П.С., Щербакова М.Ф., Шульга А.М., Шульга Г.М., Щукін С.І.». Монумент був відкритий 1989 р. (Дзівалтовський, 2004, Ковалинський, 2008).
В 2016 р. додано також ім’я труханівця Литвиненка Івана Ларионовича ().
Рис. 3.1.36. Монумент на Трухановому острові, пілон з меморіальними таблицями
Рис. 3.1.37. Монумент на Трухановому острові, центральна скульптурна композиція
2. Могила М.Х. Перепечи
Ще одна сумна пам’ятка примусового виселення жителів Вненціанського та Труханового островів. 26 і 27 вересня німці в рамах забезпечення прифронтової зони вирізали великі дерева, спалили Передмостову Слобідку та поселення на Трухановому.
Рис. 3.1.38. Могила М.Х. Перепечі на Трухановому острові на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.39. Палають слобідки на островах, вересень 1943 р.
Ось як згадуються ті події у книзі Д. Малакова: «27 вересня, тобто на другий день після відходу із «забороненої зони» (центральні квартали міста-авт.), над Києвом завис тяжкий дух пожаровиська. Це німці продовжували палити Передмостову Слобідку, Труханів острів. Переважно там жили київські річковики, робочий люд. Німці прагнули знищити на лівому березі все, що спроможне плавати. На той час вони вже пересвідчилися у здатності свого супротивника обходитися мінімальними засобами для подолання будь-якого водного рубежу» (Малаков, 2010а).
Тих, хто чинив опір, розстрілювали. Так залишилися навіки лежати на місці свого колишнього будинку на Трухановому Меланія Хомівна Перепеча з онуком Анатолієм.
Рис. 3.1.40. Дошка на могилі М.Х. Перепечі на Трухановому острові
Рис. 3.1.41. Могила М.Х. Перепечі на Трухановому острові
Могила М.Х. Перепечи розташована на північ від парашутної вежі (координати 50.464250°N, 30.535690°E). Вона обгороджена металевою цвинтарною огорожею. На могилі розбито квітник, встановлено хрест, який за свідченням Є. Л. Томарова походить з труханівської Єлізаветинської церкви.
3. Меморіал спаленій Передмостовій Слобідці
Пам’ятний знак встановлений в 1991 р. в пам’ять про спалення німцями Передмостової Слобідки 26 і 27 вересня 1943 р.
Рис. 3.1.42. Меморіал спаленій Передмостовій Слобідці на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.43. Меморіал спаленій Передмостовій Слобідці, загальний вигляд
За свідченням старожилки О.М. Краснової, німці прийшли на Слобідку та повідомили, що за знищення якихось мостів партизанами Слобідку ліквідують. Люди схопили, що могли, а німці почали палити оселі з вогнеметів. Людей вивозили на правий берег на понтонах, у цей самий час знову підірвали мости. Збереглися фотографії, на яких видно Венецію у вогні. Так зникли з київської карти острівні та лівобережні поселення, такі, як Труханівська, Передмостова та Микільська Слобідки.
Меморіал оформлений як двері хати, в яких сидить малий хлопчик та плаче. Розмішено написи «Слава жителям селища Передмостова Слобідка, що віддали своє життя за визволення Батьківщини під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. На цьому місці з кінця XVIII ст. було робітниче селище Передмостова Слобідка, жителі якого працювали на водному транспорті, заводі "Арсенал" та інших підприємствах м. Києва. Селище знищене фашистами у 1943 р.». Матеріали: бронза, гранит; ск. Н.И.Билик, арх. А.И.Чемерис. Розташований в кінці головної алеї Дружби Народів (закладеної на честь 1500-річчя Києва, про що свідчить меморіальний камінь), яка веде від південного виходу з метро в глиб парку.
Рис. 3.1.44. Меморіал спаленій Передмостовій Слобідці, центральний елемент
Рис. 3.1.45. Меморіальний камінь закладки алеї Дружби Народів на честь 1500-річчя Києва на Венеціанському острові
Меморіал – важливий екскурсійний об’єкт на о. Венеціанський. Впорядковану частину острова необхідно оголосити парком пам’яткою садово-паркового мистецтва, а решту заказником місцевого значення. Наразі Венеціанський острів формально включено до регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", (2004 р., Рішення Кіївської міської ради від 23.12.2004 №878/2288).
4. Пам’ятник загиблим воїнам-річковикам на території Київського суднобудівного-судноремонтного заводу (КССРЗ)
З ініціативи ветерана війни, голови земляцтва Труханового острова, Є.Л. Томарова на території Київського суднобудівного-судноремонтного заводу постав пам’ятник загиблим воїнам-річковикам. Його було відкрито 23 жовтня 1968 р. Він являє собою чорний обеліск.
Рис. 3.1.46. Монумент річковикам на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.47. Монумент на території Київського суднобудівного-судноремонтного заводу
На плитах біля обеліску викарбовано прізвища моряків Є. П. Корицького, В. Ф. Мисака, М. П. Манойлика, пілота А.Ф. Літовчука, танкіста В. З. Фінгермана, закатованих гестапо підпільників, що працювали на заводі Ф. М. Кушнарьова і Р. В. Букіної (їх іменами після війни назвали теплоходи) та ін. Батько Є. Л. Томарова – Томаров Леонід Костянтинович – колишній капітан пароплаву «Чекіст», що загинув при обороні Севастополя, теж значиться на обеліску. Кошти на спорудження обеліску зібрали серед робітників заводу та плавскладу.
Імена тих, хто пожертвував кошти, значились у музеї трудової та бойової слави заводу. Будували пам’ятник робочі заводу та плавскладу при допомозі учнів МПТУ-3 (наразі – ПТУ-32, вул. Братська, 112). При цьому було вивчено переліки загиблих річковиків у військкоматах, відділах кадрів, в архівах, шляхом опитування рідних. Загалом на обеліску вказано імена 42 заводчан, які загинули у часи війни (Яценко, 1998).
Історичне значення мають і споруди заводу, що є пам’яткою історії (Завод суднобудівельний і судноремонтний; Набережно-Лугова вул. 8; Пам’ятка історії; Рішення київського міськвиконкому від 27.01.70 № 159).
Необхідно забезпечити можливість огляду даного обеліску та історичних споруд заводу туристами, включивши його в число екскурсійних об’єктів київської Гавані.
5. Стела борців за свободу і незалежність України
Ми й досі не знаємо скільки синів України склало свої голови в боротьбі за її державність. В 1991 р. Україна виборола таки свою незалежність. Проте пам’ять про них в столиці держави практично ніяк не увічнено. Так існують окремі меморіальні дошки, пам`ятнички, проте що це в порівнянні з армією дбайливо збережених назв та пам’ятників радянського періоду.
Рис. 3.1.48. Пам’ятний знак на честь закладки парку борців за свободу і незалежність України на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.49. Пам’ятний знак на честь закладки парку борців за свободу і незалежність України
У 2001 р. було зроблено спробу виправити це і на честь відзначення 10-ї річниці незалежності України на території Троєщинських лук мав постати меморіальний парк. На честь цього з боку вул. Бальзака навіть встановили пам’ятний знак.
Нажаль, даного парку і досі не створено, натомість саму територію вже були неодноразові спроби забудувати. При цьому при проектуванні забудову Трощинських лук багатоповерховими житловими будинками та торговими центрами називали нічим іншим, як розбудовую саме цього парку. На нашу думку дана територія як найкраще підходить для створення музею під відкритим небом культури придніпровських сіл та острівних селищ.
6. Пам’ятник старшинам армії УНР – уродженцям Києва
Перший монумент у Києві, який присвячений воїнам Армії Української Народної Республіки розташований на подвір'ї храму ікони Божої Матері «Неопалима Купина» УПЦ КП у столичному мікрорайоні Оболонь.
Рис. 3.1.50. Пам’ятник старшинам армії УНР – уродженцям Києва на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.51. Пам’ятник старшинам армії УНР – уродженцям Києва, загальний вигляд монументу
Встановлений 28 травня 2011 р. Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри», виготовлений з бетону, встановлений на постаменті викладеному з гранітного каміння і на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Меморіальні дошки виготовлені з каменю габро. В темну пору доби монумент підсвічується.
Ідея створення пам'ятника належить благодійній ініціативі «Героїка». Місце для встановлення пам'ятника було визначено на території, що належить храму ікони Божої Матері «Неопалима Купина» УПЦ КП, в мальовничому місці неподалік від озер Опечень. Настоятель храму отець Віктор Мілейко дав дозвіл на будівництво пам'ятника на території релігійної громади, розробив ескіз монумента. Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Цю нагороду було затверджено 1932 р. Урядом УНР у вигнанні. Право на відзнаку мав «кожен вояк Армії УНР та повстанських відділів, який брав участь у збройній боротьбі за визволення України».
Рис. 3.1.52. Храм ікони Божої Матері «Неопалима Купина»
Рис. 3.1.53. Пам’ятник старшинам армії УНР – уродженцям Києва, дошка з прізвищами
Рис. 3.1.54. Пам’ятник старшинам армії УНР – уродженцям Києва, дошка з прізвищами
Рис. 3.1.55. Пам’ятник старшинам армії УНР – уродженцям Києва, дошка з прізвищами
Між створенням проекту пам'ятника і завершенням його будівництва минув один рік. Загальний кошторис проекту склав 12000 гривень. Практично всі необхідні для будівництва кошти зібрала громада храму. Решту коштів, якої бракувало, надала благодійна ініціатива "Героїка".
Необхідне включення пам’ятника в екскурсійні програми на Оболоні і історичні екскурсії Києвом.
7. Пам’ятний знак на честь 175-річчя народження Шевченка (1989 р.)
Розташований на Дніпровській набережній на північ від мосту метро. Пам’ятний знак належить до серії знаків-верстових стовпів у вигляді сонце-хрестів, на зразок старих козацьких сонце-хрестів із вапняку. В їх центрі знаходяться — круглі бронзові вставки-серцевини, на яких зазначено, до якої дати встановлюється знак (1989 р.), і кілометраж від пункту встановлення знаку до батьківщини Т.Шевченка: скажімо, від Києва до Моринців 181 км. За первинною задумкою автором ідеї Р. Петрука, незримі ниточки пам’яті мали простягтися від Львова до Моринців, від Москви до Моринців, від Мюнхена до Моринців, від Мельбурна до Моринців, від Чикаго до Моринців, від Парижа до Моринців… Широкомасштабний задум повинен був пов’язати з Україною різні континенти.
Рис. 3.1.56. Пам’ятний знак на відзначення 175-річчя від дня народження Шевченка на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.57. Пам’ятний знак на відзначення 175-річчя від дня народження Шевченка
Проте реалізація проекту не вийшла навіть на терени СНД. Отже, на відзначення 175-річчя від дня народження Шевченка сонце-хрести встановили у селі Демня (звідси «викотилося» перше «сонце»), Львові, Києві, Трускавці і в селі Жуківці Обухівського району. Йшлося про те, що один із верстових стовпів мав стояти в Нагуєвичах, на батьківщині Івана Франка, підкресливши духовний зв’язок двох великих синів України, але там він так і не з’явився. Як не з’явився він і на Арбаті у Москві, де стояла зруйнована у 30-ті роки ХХ ст. церква святого Тихона. Саме тут домовина з тілом Шевченка ночувала по дорозі із Санкт-Петербурга на батьківщину. Не з'явилася попри сподівання української громади міста і московської інтелігенції.
В Києві місце було вибране дуже точно: Набережне шосе, 200 м від мосту метро у бік Поштової площі – на місці останньої зупинки Шевченка у Києві: між Дніпром і неповторними київськими схилами. Звідси тіло Крбзаря пароплавом доставили до Канева. Детальніше див тут.
Пам’ятний знак має бути включений в екскурсію Шевченківськими місцями Києва
8. Пам’ятник засновникам Києва
Згідно легенди, яку донесла до нас Повість временних літ, Київ був заснований братами Києм, Щеком та Хоривом, а також їх сестрою Либідь. У 1982 р. до 1500-річчя Києва було зведено скульптурну групу в Наводницькому парку. Пам'ятник засновникам Києва являє собою човен, на якому стоять фігури братів, а також їхньої сестри Либідь. Монумент (Скульп. В. Бородай, арх. М. Фещенко) виконаний з кованої міді, а постамент – з граніту. Біля підніжжя знаходиться невеликий басейн.
Рис. 3.1.58. Скульптурна група на честь заснування Києва на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.59. Скульптурна група на честь заснування Києва у Наводницькому парку
Цікава історія монумента спочатку передбачалося встановити цей пам'ятник на пілоні Московського мосту. На початку 70-х рр. В. Бородай – український скульптор, відомий автор постаменту Батьківщини-матері, підніс Леоніду Брежнєву і Володимиру Щербицькому невеликий подарунок. Це був настільний варіант човна із засновниками столиці. Він так сподобався державним діячам, що відразу за цим був виданий указ, в якому говорилося про те, щоб на пілоні Московського мосту звели копію цієї настільної композиції. Але ця ідея так і не втілилася в реальність зазначеного місця розташування, яке виявилося непридатним для встановлення пам'ятника. Постійні вітри могли легко зірвати постамент, який знизу було практично не видно. Існував ще варіант розміщення даного пам’ятника на Контрактовій площі над підземним музеєм археології. Проте остаточно, 22 травня 1982 монумент, офіційна назва якого «Ширяюча Либідь», побудували в парку біля мосту Патона
У киян існує традиція. У день весілля молодята приїжджають до пам'ятника і закидають човен квітами на довге щасливе сімейне життя. При цьому вважається, що пара повинна обов'язково стати спиною до монумента, а потім через голову закинути букет в човен. Наразі скульптура на честь засновників Києва, яка стала одним з символів столиці України. Цінним є і парк, в якому розміщено дану композицію. Наразі він має назву Наводницького. Парк виник 4 жовтня 1951 р. коли Печерський виконком ухвалив закласти коло мосту «парк для трудящих міста та району». Довгий час Парк ім. Примакова (тут встановлений бюст цього радянського військового діяча, який у червні 1937 р. був заарештований та розстріляний разом з М. Тухачевським, бюст 1970 (мист.). скульп. Ф. Коцюбинський, арх. І. Шмульсон)).
9.Меморіальна дошка 3-й понтонно-мостовій бригаді
Дошка розміщена на північній стіні павільйону станції Метро «Дніпро». Тут треба відмітити, що павільйон станції, оформлений скульптурами, побудований в 1960 р. та міст Метро 1965 р. оголошені Пам’ятка архітектури та містобудування, науки і техніки (Наказ МКТ від 07.11.2008 № 1285/0/16-08, охоронні номери 529/1-Кв та 529/2-Кв).
Рис. 3.1.60. Меморіальна дошка 3-й понтонно-мостовій бригаді на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.61. Меморіальна дошка 3-й понтонно-мостовій бригаді
Вона нагадує про подвиг 3-ї понтонно-мостової бригади, яка 10 листопада 1943 року навела перший понтонний міст через Дніпро у Києві і утримувала його, забезпечуючи переправу військ 1-го українського фронту.
Необхідно також згадати про те, що одразу після звільнення Києва 6 листопада 1943 р. робітники Мостозагону № 2, очолювані інженер-майором І.Ю. Баренбоймом на місці підірваного ще 1941 р. Дарницького залізничного мосту за 13 днів (7-12 листопада), працюючи під ворожими бомбами, побудували тимчасовий низьководний мостовий перехід над Дніпром довжиною 1060 м. Перший потяг з танками та важкою артилерією пройшов ним з Дарниці 20 листопада. Середній темп роботи досяг 81,5 м. за добу. Було забито 1092 палі, на міст було витрачено понад 5 тис. куб. м. лісоматеріалів та 800 т. металевих конструкцій. Щоденно працювали до 2,5 тис будівельників (Ковалинський, 2008). Пам’ятка має бути включена до історичних екскурсій набережною Дніпра.
10. Комплекс пам’ятних знаків на вул. Баренбойма
Вул. Баренбойма (північно-східна частина колишньої єдиної вулиці вул. Набережно-Печерська дорога, яка названа на честь видатного мостобудівника І.Ю. Баренбойма. Тут знаходиться т.з. селище Мостобуду.
Рис. 3.1.62. Селище Мостобуду на супутниковій мапі Києва знімку Києва
Рис. 3.1.63. Нагробок І.Ю. Баренбойма на Байковому кладовищі Києва
1. Пам'ятне Місце Наведення низьководного залізничного моста через Дніпро 1943 р. (Пам’ятка історії; Наказ ГУ охорони культурної спадщини від 25.09.2006 № 53) розташоване за адресою Набережно-Печерська дорога, 26. Після визволення Києва тів 6 листопада 1943 р. важливе стратегічне значення для наступних воєнних операцій мало термінове спорудження залізничного моста через р. Дніпро. 8 листопада наведення почали воїни-залізничники спецформування Наркомату шляхів сполучення: 14-й та 33-й окремі містобудівні залізничні батальйони і та мостозагін № 2 під командуванням генерала П. Кабанова. Їм допомагали бл. 6 тис. киян. Роботи проводилися вдень і вночі, під безперервними бомбуваннями авіації. Дерев'яний міст був побудований протягом 13 діб (в середньому 82 м на добу). За цю героїчну працю понад 100 киян були удостоєні урядових нагород, військовим підрозділам оголошена подяка командувача 1-го Українського фронту М.Ватутіна. У 1975 на правому березі Дніпра, на місці, де починався низьководний залізничний міст, встановлено пам'ятний знак (скульптор В. Гнєздилов, архітектор В. Тофан). Три різновисокі сталеві пілони (вис. 10, 12, 13 м) на бетонному стилобаті (вис. 0,50 м), розташовані в один ряд, на рівні 1,7 м від основи обшиті металевими пластинами, що утворюють прямокутної форми об'єм. На чоловому боці викарбувано анотаційний напис, з боку Дніпра – текст наказу-подяки військам 1-го Українського фронту, на торцях – накладні цифри «1941-1945». На різній висоті кожного з пілонів прикріплено невеликі металеві об'єми з назвами залізничних батальйонів та мостозагону, які брали участь у наведенні моста. Пізніше замість низько водного було побудовано високо водний залізничний міст.
Рис. 3.1.64. Низьководний залізничний міст, 1943 р.
Рис. 3.1.65. Пам’ятник мостобудівникам на вул. Баренбойма
1. Меморіал співробітникам Мостозагону № 2, які загинули протягом Другої світової війни при будівництві мостів та переправ (буд. № 7),
2. Пам'ятний знак на честь мостових залізничних батальйонів №2; 1943 р.; 1975 р.; Набережно-Печерська дорога 20; Пам’ятка історії, Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 04.08.1980 № 1102).
3. Анотаційна дошка на честь мостобудівника, керуючого трестом «Мостобуд № 1» І. Ю. Баренбойма (1910–1984), чиїм ім'ям названо вулицю (буд. № 15).
4. Поблизу будинку № 11 збереглася одна з не багатьох вцілілих гіпсових скульптур епохи соцреалізму — «Футболіст».
11. Пам’ятник морякам Дніпровської та Пінської військової флотилії
Початково встановлений на набережній Дніпра поблизу річкового вокзалу 6 жовтня 1979 р. Матеріали: граніт, бронза; ск. М. К. Вронскій, А. П. Скобліков, арх. І. С. Ланько; Являє собою тригранний гранітний обеліск, навколо якого – бронзові фігури моряків. Загальна висота – 14,5 м. На гранях – назви бойових кораблів:
1. Дніпровської військової флотилії першого формування: «1919-1920 Геройский, Гневный, Горячий, Грозящий, Громовой, Губительный, Курьер, Малый, Могучий, Мстительный, Пролетарий, Трал».
2. Дніпровської а потім Пінської військової флотилії: «1941-1945 Верный, Винница, Водопьянов, Ворошилов, Димитров, Железняков, Житомир, Левачёв, Парижская Комунна, Река, Ростовцев, Смоленск, Техник, Флягин.
3. 1941-1945 Большевик, Бобруйск, Витебск, Жемчужин, Кремль, Неман, Передовой, Пина, Пушкин, Смольный, Трудовой, Ударник, Ф.Энгельс, бронекатера, тральщики».
Рис. 3.1.66. Пам’ятник морякам Дніпровської та Пінської військової флотилії на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.67. Пам’ятник морякам Дніпровської та Пінської військової військової флотилії, західний бік
У 2012 р. пам'ятник демонтований у зв'язку з будівництвом нової розв'язки на Поштовій площі. У травні 2013 р. відреставрований пам'ятник встановили у Парку моряків на Рибальському півострові поруч з монітором "Железняков". Увічнює дії кораблів радянської Дніпровської флотилії 1919-1920 рр. (ця стела підлягає декомунізації?) та Дніпровського та Київського загонів річкових кораблів (ЗРК) Пінської військової флотилії в обороні Києва. 11.07.1941 р. було проведено поділ ПВФ на Прип’ятський, Березинський та Дніпровський загони річкових кораблів. Виділення Дніпровського загону (далі ЗРК), зокрема, було викликано оперативною обстановкою проривом німців до Києва. Київський ЗРК був створений для безпосередньої підтримки південного сектору КіУР 4 серпня 1941 р. Командиром ЗРК став капітан 3-го рангу Палечек О.Є., воєнкомом – ст. політрук Шаповалов Ф.Г., начальником штаба – ст. лейтенант Гращенко А.І. До складу загону увійшли кораблі 1-ї групи Дніпровського ЗРК: канонерські човни (КЧ) «Кремль» та «Каганович», МН «Флягин», кораблі, що знаходились у резерві: КЧ «Димитров», бронекатер (БКА) «Н-15» та сторожеві катери (СКА) «С-1» та «С-2» (тип «А», для постановки димових завіс), а також кораблі, що закінчили ремонт у Києві 07 серпня 1941 р.: МН «Смоленск», КЧ «Белорус» та БКА «№ 44». З Прип’ятського ЗРК передані сторожеві кораблі (СКР) «Пушкин» та «Парижская комунна», що увійшли до загону 10 серпня 1941 р. Склад київського ЗРК змінювався. Кораблі, що приходили на ремонт до Києва, залишались у Києві, чи навпаки – інші загони могли бути посилені за рахунок Києва. Так, 15 серпня 1941 р. СКР «Парижская комунна» та КЧ «Каганович» були передані Дніпровському ЗРК (Спичаков, 2009).
Рис. 3.1.68. Пам’ятник морякам дніпровського загону Пінської військової флотилії, південний бік
Рис. 3.1.69. Пам’ятник морякам дніпровського загону Пінської військової флотилії, скульптура матроса
Найважливішою задачею флотилії було прикриття переправ, особливо мостів від німецької авіації. Це було дуже важливою задачею, з якою тоді впоралися. Адже жоден міст не був суттєво пошкоджений (Малаков, 2010а).
За родинним переказом Коноваленко Володимир Васильович – лейтенант – командир СКР «Большевик» послужив моделлю скульптору Олександру Скобликову при створенні фігури командира з автоматом ППШ на пам’ятнику морякам ДВФ на набережній у Києві (Спичаков, 2009).
12. Пам’ятники флагману Пінської військової флотилії – канонерський човен «Вірний» та морякам підводникам
Рис. 3.1.70. Флагман Пінської військової флотилії до 18.07.41 р. – канонерський човен «Вірний»
Рис. 3.1.71. Пам’ятник канонерському човну «Вірний» в парку Моряків
Пізніше у Парку моряків також встановили також пам’ятний знак на честь канонерського човна «Вірний» під командуванням ст. лейтенанта О. Ф. Терьохіна, який загинув під час атаки авіації 25 серпня 1941 р. Він являє собою стелу на якій зображено корабель (зображення нажаль не має нічого спільного з реальним виглядом цього корабля) з написом «Кононерському човну "Верный" та його героїчному екіпажу загиблим у нерівному бою під час оборони Києва 25 серпня 1941 року».
Поруч розташований також пам’ятник – стела морякам-підводникам, які загинули в морі. Комплекс парку моряків, має стати доступний під час водних екскурсій по Гавані, та пішохідних з Подолу на Рибальський півострів.
Рис. 3.1.72. Пам’ятник морякам-підводникам в парку Моряків
Рис. 3.1.73. Підводний човен, що мав стати музеєм у берегів Рибальського півострова
13. Пам’ятник на могилі солдатів Другої світової, кладовище на кол. Вигурівщині, вул. Довженко
Братська могила, на якій поховано вояків, які брали участь в визволенні спалених німцями сіл Вигурівщина та Троєщина. Імовірно тут також можуть бути поховані солдати, що загинули під час форсування Дніпра. На могилі розміщено кам’яний курган на верху якого, знаходиться пофарбована в золотий колір постать солдата з прапором, що схилився на коліно перед пам’яттю своїх загиблих товаришів. Села Вигурівщина та Троєщина були визволені Радянською армією 28 вересня 1943 р. За подвиги у боях 30 мешканців удостоєні урядових нагород. Монумент також адресовано пам’яті мешканців сіл Троєщина та Вигурівщина, які загинули на фронтах Другої світової війни. В обкладку кургану вмонтовано плити з іменами загиблих сельчан. Пам’ятник складає цінний елемент історичної спадщини колишнього приміського села Вигурівщина.
Рис. 3.1.74. Пам’ятник воякам з с. Троєщина та Вигурівщина в с. Вигурівщина на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.75. Пам’ятник воякам з с. Троєщина та Вигурівщина, які загинули в роки Другої світової війни, а також могила бійців, що звільняли села в 1943 р.
14. Пам’ятник воїнам-троєщанам, які загинули в роки Другої світової війни
Пам’ятник у вигляді постаті солдата з автоматом, який застиг в момент смертельного поранення. Символізує пам’ять про всіх тих троєщан, які загинули на фронтах Другої світової. З права і зліва від пам’ятника розміщено кам’яні дошки з вибитими прізвищами а іменами сельчан – жертв війни. Пам’ятник складає цінний елемент історичної спадщини колишнього приміського села Троєщина.
Рис. 3.1.76. Пам’ятник воїнам троєщанам на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.77. Пам’ятник воїнам троєщанам, які загинули в роки Другої світової війни
15. Меморіальний комплекс Дарницького кладовища
На території старої Дарниці виникло ще одне (поряд з сільськими кладовищами с. Вигурівщина та Троєщина) у заплавній частині Дніпровської долини у Києві кладовище – Дарницьке. Започатковане воно було 1945 р. Тут було поховано 49 воїнів зенітного дивізіону першої польської армії при нальоті на станцію Дарниця 8 квітня 1944 р. Разом з поляками тоді загинули і дівчата-зенітниці з ППО Києва (див. ). Меморіал відкрито 1954 р. Біля братських могил встановлена 85-міліметрова зенітна гармата КС-12 (Проценко, 1995).
Рис. 3.1.78. Меморіал на Дарницькому кладовищі на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.79. Загальний вигляд меморіалу на Дарницькому кладовищі
Тут також розташований хрест Голодомору 1932-33 рр. Наразі на кладовищі функціонує храм на честь мучениці Раїси.
Рис. 3.1.80. Зенітна гармата КС-12, встановлена на меморіалі Дарницького кладовища
Рис. 3.1.81. Хрест в пам’ять про Голодомор 1932-33 рр.
Меморіальні об’єкти кладовища є пам’яткою (Військова дільниця Дарницького кладовища; 1954р.; Харківське шоссе; Пам’ятка історії; Рішення київського міськвиконкому від 27.01.1970 № 159) і мають бути включені до екскурсійної програми.
16. Пам’ятник полеглим мешканцям с. Віта-Литовська та воякам, які обороняли та звільняли Київ – зупинка Віта-2 (вул. Ліснича)
Монумент являє собою обеліск з габро, з написом «Вічна слава мешканцям Чапаєвки (радянська післявоєнна назва села – авт.), які загинули в роки Великої Вітчизняної війни в боротьбі з фашистськими загарбниками 1941-1945 рр». І нижче «Від односельчан села Чапаєвка 1975 р». З права і зліва від обеліску встановлені плити з рожевого граніту з іменами загиблих односельчан. Серед них і цивільні односельці замордовані окупантами.
Рис. 3.1.82. Пам’ятник полеглим мешканцям с. Віта-Литовська та воякам, які обороняли та звільняли Київ
Рис. 3.1.83. Пам’ятник полеглим мешканцям с. Віта-Литовська на супутниковому знімку Києва
У основи цих плит на землі лежать ще дві плити. На плиті з права напис «1941. Невідомим солдатам збірного загону генерал-майора Матикіна Ф. Н., які загинули 4 вересня 1941 року при обороні Києва. Невідомий Льотчик». На лівій напис: «1943. Невідомим солдатам 342 стрілецького полку 136 дивізії, які загинули 3 жовтня 1943 року при форсуванні р. Дніпро».
Пам’ятник як розташований на автентичному похованні вояків, які обороняли та визволяли Київ необхідно включити до екскурсійних маршрутів присвячених військовому минулому Києва.
17. Комплекс пам’ятника магдебурзькому праву та хрещення Русі
Пам'ятник Магдебурзькому праву розташований на Дніпровських схилах, біля Набережного шосе у Гирлі Хрещатого яру.
Пам'ятник був поставлений на честь повернення місту в 1802 р. Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у XV ст. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами, а пізніше зібрали 10 тис. карб. на будівництво каплиці й пам'ятника з фонтаном. Автор пам'ятника – відомий київський архітектор А. І. Меленський. Цегляний павільйон на джерелом було освячено 15 серпня 1802 р.
Рис. 3.1.84. Комплекс пам’ятника магдебурзькому праву на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.85. Колона Магдебурзького права після реставрації
Друга назва монументу – нижній пам'ятник святому Володимиру – пояснюються тим, що за легендою на цьому місці святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів. Із 1804 р. Митрополит Серапіон розпочав хресні ходи до пам'ятника з метою освячення води.
Проте Олександра І не сповістили про спорудження пам'ятника. Цар висловив невдоволення цим генерал-губернаторові А. Феньшу, якого змістили з посади.
Монумент являє собою колону тосканского ордеру, висота монументу – 18 м, завершенням служить позолочена куля із хрестом. Постамент – три арки на цегляній основі, над ним колона перехоплена трьома рустами, вище – декоративний пояс у вигляді колони. Зразок монумента доби класицизму.
Поступово колона прийшла в аварійний стан, а вода в джерелі стала непридатною для вживання. У 1843-1849 рр. хресні ходи не проводилися. Історик М. Закревський писав: «Залишилася тільки самотня обірвана колона у пам'ять про вже не існуючі права».
У 1861 р. було покладено початок відновленню пам'ятника – на гроші скрипаля М. Демиденко очистили колодязь. У 1863 р. пам'ятник переведено у відомство Києво-Печерської Лаври. М. Закревський залишив спогади про те, що в той час внизу басейну були розташовані сім лебедів, з рота в яких текла вода.
Рис. 3.1.86. Колона Магдебурзького права, 1863 р.
Рис. 3.1.87. Пам’ятний знак св. Володимиру на набережній у колони магдебурзького права
У 1867 р. провели ремонт пам'ятника. У 1881 Лавра офіційно відмовилася від володіння каплицею – через те, що вона розташована далеко від території самої Лаври. За рік монумент передали Подільській Хрестовоздвиженській церкві, у 1906 – Братському монастирю. У 1912 складено акт-огляд пам'ятника, огляд навколишньої території. До 1912 р. пам'ятник знову перебував у аварійному стані. Попри це, путівники досі запрошували до нього туристів і паломників.
У 1914-1915 рр. спорудили сходи, що з'єднали Олександрівський узвіз і набережну Дніпра. Капітальний ремонт проводився у 1913 р. під керівництвом М. Бобрусова, у 1963 р.- В. Корнєєвої, у 1987 р.- І. Малакової, В. Отченашка, М. Кадомської.
Востаннє монумент суттєво реконструйований 2013 р. до 1025-річчя хрещення Київської Русі. Зокрема відновлено вхідну арку на схилах Дніпра, сходи та саму колону (нижній пам`ятник Хрещення Русі), створено джерело (бювет), благоустроєно прилеглу територію. Створено пішохідну алею між Пішохідним парковим мостом та Поштовою площею. Проведено ремонт підземного пішохідного переходу від пам`ятника Магдебурзького права до Набережної Дніпра. Виконано роботи з декоративного оздоблення підпірної стінки Набережного шосе, а саме влаштування барельєфів у двох арках, що знаходяться праворуч та ліворуч від виходу з підземного переходу на Набережну Дніпра.
Рис. 3.1.88. Пам’ятний знак Іоанну Хрестителю на набережній у колони магдебурзького права
Рис. 3.1.89. Оформлення підземного переходу на набережній у колони магдебурзького права
Даний комплекс є одним з пунктів туристичних маршрутів Києва та ефектно виглядає з Дніпра під час водних екскурсій.
18. Меморіальна дошка на будинку де мешкав Л.Ф.Биков
Меморіальна дошка встановлена в Києві, на фасаді будинку 8 по вул. Ованеса Туманяна (поруч з Русанівкою, в районі метро Лівобережна), де з 1975 р. і до своєї трагічної загибелі в автокатастрофі 1979 р. жив видатний український актор та режисер Леонід Биков.
Рис. 3.1.90. Будинок, де мешкав Л. Биков на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.91. Будинок, де мешкав Л. Биков
Рис. 3.1.92. Л. Биков
Рис. 3.1.93. Меморіальна дошка Л. Бикову