3.1.6. Об’єкти характерного укладу життя дніпровської долини
Парнікоза І.Ю.
Згруповані тут об’єкти є найбільш проблемними, адже щодо них можуть виникнути дискусії, щодо зарахування до пам’яток культурної спадщини. Проте всі вони є реліктами колишнього укладу буденного життя, праці, релігійних потреб та відпочинку мешканців Дніпровській долини. В Західній Європі та Північній Америці та ін. регіонах такі об’єкти охороняються в рамках збереження історичного ландшафту, вони обов’язково обладнуються інформаційними стендами та слугують як ефективні туристичні об’єкти.
1. Будиночок бакенщика
Невеликий дерев’яний будиночок з двоскатним дахом. Є маркерним зразком дерев’яної архітектури дачних селищ Дніпровської долини 60-х-70-х рр. Розташований на протиповеневому підвищенні – гірці на західному узбережжі Труханового острову на південь від будівництва нового мостового переходу.
Рис. 3.1.192. Будинок бакенщика на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.193. Будинок бакенщика на Трухановому острові
Це пам’ятка вже неіснуючій професії, адже післявоєнні бакени, які працювали на гасі доводилося запалювати в ручну та слідкувати за тим, щоб вони горіли без перерви. Люди, які займалися цією справою називалися бакенщиками і жили неподалік своєї ділянки фарватеру. Бакен на гасі проіснував до 80-х рр. ХХ ст. Останнім бакенщиком був Г.М. Іванов. Після ліквідації посту Г. М. Іванов викупив будиночок під дачу, від нього він перейшов до його родичів. Як пам’ятник давнього укладу життя річкового люду – водників він має бути збережений у рамках невеличкого музею під відкритим небом (аналогічного Пирогівському музею), присвяченого історії та побуту річкового київського люду.
2. Девіаційна вежа
Девіаційна вежа розташована на акваторії Дніпра в районі виходу з Галерної затоки. Кругла бетонна вежа побудована з монолітного бетону, з мінімумом залізних конструкцій, необхідних для швартування суден, збудована у 80-х рр. ХХ ст. на дванадцятиметрових палях. Вона увінчана ступінчастим майданчиком і розміщена недалеко від фарватеру. До вежі причалюють судна на борту яких знаходився спеціаліст-девіатор – зазвичай судна приймали його на пристані «Осокорки», близько дач. За допомогою спеціального приладу фахівець звіряє показання корабельного компаса з координатами бетонної вежі посередині річки орієнтованої на постійні позначки – наприклад, на заводські труби або вежі високовольтних електроліній. При цьому він усуває похибки корабельних компасів, так звану магнітну девіацію. Це відхилення стрілки компаса від магнітного меридіана, наприклад, під впливом великих мас металу або природного магнітного поля землі. Вежа, на морському жаргоні називається словом «пал».
Рис. 3.1.194. Девіаційна вежа на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.195. Девіаційна вежа
Девіаційна вежа також є дуже привабливою пам’яткою для водних екскурсій. До неї можна причалювати та висаджувати пасажирів для огляду.
3. Пам’ятки с. Віта-Литовська
На правобережній та лівобережній заплаві Дніпра у межах сучасного Києва збереглися релікти колишніх приміських сіл. Одне з них правобережне село Віта-Литовська, яке відоме з 1602 р. Назва вказує на більш давнє походження, імовірно, з часів перебування Києва у складі Великого князівства Литовського, коли всіх мешканців України та Білорусі, що жили на території Великого князівства Литовського називали літвінами. Земельні угіддя вздовж річки Віта були зайняті Видубицьким монастирем найпізніше у XVI ст., можливо, із підкреслення майнових прав виникла і назва розташованого поблизу хутора і урочища Володарка (фігурує на мапах сер. ХІХ ст.) (Вулиці Києва, 1995). На території села збереглося кілька характерних пам’яток його давнього укладу, зокрема ділянка бруківки та давні хати, які мають бути збережені.
Рис. 3.1.196. Місцерозташування пам’яток стародавнього укладу с. Віта-Литовська
Рис. 3.1.197. Стара хата у с. Віта-Литовська
Подібні старовинні хати вціліли також в рештках Осокорків, Позняків, Микильської Слобідки, Воскресенки та Троєщини. Необхідно провести їх інвентаризацію, а також викупити їх для збереження та створення регіональних музеїв даних сіл. Окремої уваги заслуговує питання збереження низки дерев’яних будиночків садових масивів лівого берега (60-70-х рр.), які окрім того, що є свідками своєї доби часто являють собою приклади цікавого архітектурного рішення.
4. Будинки баз відпочинку післявоєнного будівництва «Спартак» та дебаркадер
Комплекс об’єктів зведених для налагодження спорту та відпочинку розташовується на закінченні Західного півострова Труханового острова. Тут за ініціативи талановитого господарника Є.М. Вургафта в 50-60-ті рр. минулого століття були побудовані водні бази та літні оздоровчі заклади: навчально-спортивний комплекс «Буревісник» (напроти спортивна база СДЮШОР №9, гребна база Спортивного клубу армії, гребна база дитячо-юнацької спортивної школи №7, база відпочинку «Труханів» (напроти спортивна база «Динамо», гребна база «Динамо», гребна база «Спартак».
Рис. 3.1.198. Гребна база «Спартак» на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.199. Гребна база «Спартак»
З вище перелічених споруд звертає на себе увагу будівля гребної бази «Спартак» – прямокутна з чудовими необароковими порталами. Загалом 1950-ті роки при зведенні споруд подекуди використовувались орнаменти та композиційні елементи української архітектури доби козацького бароко. Зважаючи на це навіть будівлі зведені з цегли і бетону наразі виглядають досить самобутньо. Необхідно взяти під охорону цей об’єкт, як складову рекреаційного укладу використання о. Труханів.
Значну цінність становить також пришвартований неподалік дебаркадер, вирішений як плавучий палац з критими галереями. Вперше ми зустрічаємо його на знімку 1958 р. Можливо він має ще більш раннє походження.
Рис. 3.1.200. Матвіївська затока на Трухановому острові, 1958 р. Помітним є дебаркадер, влаштований як дерев’яний павільйон
Рис. 3.1.201. Дебаркадер, що зберігся біля східного узбережжя Матвіївської затоки, дуже схожий на показаний на попередньому фото
5. Скульптура дівчина з наплічником Труханів острів
Після будівництва Пішохідного мосту з 1965 р. на Трухановому острові розбудовувався Дніпровський парк площею 452,7 га. Взагалі до цього парку планувалося включити й інші центральні острови заплави, внаслідок чого площа парку мала зрости до 840 га. При цьому головний акцент було зроблено на збереження та використання природних компонентів ландшафту.
Рис. 3.1.202. Скульптура дівчина з наплічником на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.203. Скульптура дівчина з наплічником
Тому тільки на головній композиційній вісі у регулярному стилі розміщена масова зона, що включає центральний пляж, містечко атракціонів, торгові та інші заклади обслуговування (архітектори О.В. Власов, А.І. Заваров, С.А. Барзилович, Н.А. Пинчук). Залишком по колишньому головному входу до парку залишилася стояти скульптура в стилі радянського реалізму – «дівчина з рюкзаком», яка має бути включена до реєстру пам’яток та збережена. Навпроти цієї скульптури колись знаходилася інша – юнака, наразі вона збереглася лише на фотографіях.
Рис. 3.1.204. Колись при вході на Труханів острів знаходилася й скульптура юнака
Рис. 3.1.205. Фундамент старої парашутної вежі на супутниковій мапі Києва
6. Фундаменти парашутної вежі на Трухановому острові
Однією з найбільших атракцій довоєнного Труханового острова була парашутна вежа. Адже тоді модним було міліарне виховання молоді. Вежа була дерев’яною, змонтованою на бетонному фундаменті. Під час війни вона була знищена. Проте її фундаменти збереглися ліворуч при дорозі між табором «Дніпро» та пішохідним мостом.
Рис. 3.1.206. Фундамент старої парашутної вежі, що зберігся
Рис. 3.1.207. Південна частина острова Муромець з круглою площею «15 братніх республік»
Як об’єкт характерного укладу використання Труханового острова фундаменти мають бути збережені і позначені відповідним інформаційним аншлагом.
7. Коло 15 союзних республік в парку «Дружби Народів»
У 70-х рр. до північної рекреаційної зони включено парк Дружби Народів в урочищі Чорторий – один з самих великих у Києві (острів Муромець). Його перша черга закладена 1972 р. на площі у 75 га (архітектори Отрощенко В.Г., Юхно В.К., Титов В.В.). Структура парка сформована так, що його центральна частина має загальноміське значення. Тут планувалися Площа знамен біля головного входу, прикрашена фонтаном «Єдність» і оригінальним сонячним годинником. Вона мала переходить в алею Дружби Народів, яка закінчувалася Площею 50-річчя СРСР та Площею мітингів. Композицію планувалося завершити пагорбом Дружби Народів висотою 20 м. з меморіалом Дружби та гербами союзних республік. Підходи до нього мали бути оформлені у вигляді 15 пелюсток, озеленених та індивідуально оформлених для кожної республіки (Шулькевич, Дмитренко, 1982). Залишком цих планів залишилися алеї та так зване «коло» у парку Дружби народів, яке є рештками цього проекту. Дані компоненти планування були реалізовані 1976 р. Зокрема, через протоку Бобровня було перекинуто парковий міст.
Як релікти минулого та паркові композиційні елементи, коло, алеї, мости та тутешні декоративні насадження мають бути збережені та доповненні згідно до початкового проекту.
8. Церква св. Трійці у с. Троєщина
Це найдавніший збережений храм на лівобережній заплаві Дніпра у Києві. Храм є важливим історичним об’ектом. До спорудження Троїцького собору — парафіяльний храм села Троєщина (тепер у міській смузі). Нині — Святодухівська церква зі скитом (вул. Кірова, 2). Першу дерев'яну церкву св. Трійці було збудовано не пізніше середини ХVIII ст. Імовірно, храм неодноразово перебудовувався і змінював своє місце разом з усім селом, яке лежало у дніпровській заплаві і потерпало від весняних повеней. На початку ХХ ст. садиба храму розташовувалася по сучасній вул. Леніна, 27. Церква залишалася діючою після революції та впродовж нацистської окупації. У вересні 1943 р., готуючись до оборони Києва від радянських військ німецькі частини нищили лівобережні села. Спалили і Троєщину. За споминами старожилів, посеред згарища ще три дні височіла церква, потім спалили і її. Після звільнення Київщини від окупантів мешканці села разом з домівками заходилися відбудовувати і храм. Коли у сусідній Вигурівщині було ліквідовано Георгіївську парафію, троєщинцям вдалося відстояти свій храм. Однак на початку 1960-х рр. влада твердо вирішила прибрати з центру села "культову споруду", та збудувати на її місті будинок культури. Напружена боротьба точилася до осені 1965 р. Нарешті церковна громада отримала ультиматум – у короткий термін перенести храм у малопридатну місцевість на околиці села.
Рис. 3.1.208. Післявоєнна Троїцька церква с. Троєщина (2), (цифрою 1 – позначено Троїцький собор) на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.209. Святодухівський скит Києво-Печерської лаври – післявоєнна Троїцька церква с. Троєщина
Невиконання цієї вимоги прирікало церкву на знищення. З огляду на такі обставини мешканці Троєщини і Вигурівщини, працюючи вдень і вночі під проводом о. Леоніда Соболєва, за три доби розібрали церкву та вивезли її на нову ділянку. Наприкінці листопада — на початку грудня того ж року парафіяни звели храм на тому місці, де він стоїть і дотепер. Будівництво тривало всього 5 місяців на кошти та силами обох сіл. Обидва села зблизилися. В 1988 р. межею між ними була середня школа та «Лоздеревкомбінат», що були побудовані на місці кар’єру, а також перенесена 1965 р. церква (Кузьменко, 1984).
Коли поряд з дерев'яною церквою побудували Троїцький собор (1997), постало питання про долю старої парафіяльної церкви. У жовтні 1998 р., указом митрополита Володимира (Сабодана) вона стала храмом чоловічого скиту Зішестя Святого Духа, який був заснований тим самим указом. Скит підпорядковувався Києво-Печерській лаврі. Настоятелем став архімандрит Пімен (Соболєв). Впродовж двох років піклуванням о. Пімена (після прийняття схими Серафима) були побудовані чернечий корпус, трапезна, лазня з пральнею та закладено фундамент дзвіниці. Але після його смерті знов опинилося під загрозою подальше існування старої церкви, так само як і Святодухівського скиту. Необхідно поставити даний об’єкт на облік та включити в мережу туристичних та паломницьких екскурсій лівобережжям.