3.1.1. Археологічні пам’ятки на заплаві Дніпра у Києві
Парнікоза І.Ю.
« Люди еще не умели с огнем обращаться…Диких породы зверей они гнали и били крепким тяжелым дубьем и бросали в них меткие камни… Жизнь проводил человек, скитаясь как дикие звери…»
Лукрецій Кар
В долині Дніпра в межах міста виявлено багато археологічних пам’яток починаючи від палеоліту (Київ, історична енциклопедія). Усі вони за можливістю мають бути позначені на місцевості пам’ятними знаками, а на мапах спеціальними умовними позначками. Найцікавішими з них для туристики є городища, як об’єкти, придатні до реконструкції та налагодження відвідування.
1. Кирилівська стоянка
Кирилівська стоянка – відома в світі як добре задокументоване свідчення життя пізньопалеолітичної людини в Східній Європі. Була розташована на береговому піднесеному мисі з крутими схилами по вул. Фрунзе (раніше Кирилівська – звідки і назва), 59-61. З південно-західного боку гора з'єднувалася з київським нагорним плато, що тягнувся вздовж правого берега Дніпра. Довжина мису 150, ширина в основі 50 м. Відкрита стоянка відомим вченим-археологом В. В. Хвойкою в 1893 р. і досліджувалася їм у 1894 – 1900 рр. Культурні залишки складалися з двох шарів – верхнього і нижнього. Нижній датувался пізнім палеолітом і знаходився на глибині 19-22 м від поверхні землі (близько 20 тис. років тому). Складався він з великих скупчень кісток мамонта і шерстистого носорога, різної величини вогнищ, заповнених перепаленими і обгорілими кістками мамонта, золи, деревного вугілля. Товщина шару в окремих місцях сягала 0,5 м. Навколо вогнищ і окремо від них зустрічалися цілі і розколоті кістки мамонтів, тільки бивнів знайдено близько ста. За підрахунками фахівців, на території стоянки виявлені кістки 67 особин мамонтів різного віку.
Рис.3.1.2. Схема розміщення Кирилівської стоянки на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.3. Будинок по вул. Фрунзе, 59-61
У нижньому горизонті Кирилівської стоянки знайдені знаряддя праці: різці, скребки, ножевидні пластини, що вживалися для обробки дерева, кістки, рогу і для розрізання туш убитих тварин. До знарядь праці належать також декілька оброблених бивнів і лопаток мамонтів. Суворі кліматичні умови змусили жителів Кирилівської стоянки обрати місцем свого поселення підніжжя мису, добре захищене береговим піднесенням від холодних північних вітрів.
Рис.3.1.4. Сучасний вигляд Кирилівської стоянки
Рис. 3.1.5. Реконструкція Кирилівської стоянки
Основним заняттям мешканців стоянки було полювання. Зусиллями всіх членів громади влаштовувалися облави, в ході яких мисливці списами знекровлювали тварину, а потім знесилену добивали. Всі жителі поселення брали участь і в транспортуванні здобичі, вага якої сягала 4,5 т. Добуте м'ясо смажили для їжі на вогні, що підтверджується виявленими на стоянці численними кострищами і обгорілими кістками тварин. Ймовірно, крім м'яса, первісні люди вживали в їжу плоди дикорослих дерев, ягоди, коренеплоди.
Жителі Кирилівської стоянки не тільки використовували вогонь, а й зберігали кострища за допомогою великих кісток і черепів великих тварин. Багаття, в якому добре горіли і довго тліли великі кістки, був надійним засобом захисту від нападів хижих звірів.
Велика кількість убитих тварин, значної товщини кострища, численний кремінний інвентар та інші вироби свідчать, що Кирилівська стоянка була постійним місцем проживання первісних мисливців, об'єднаних в родову громаду. Місця скупчення кісток тварин і вугілля є, на думку дослідників, залишками жител. Це були наземні конічні наметоподібні споруди, що споруджуються з дерев'яних жердин і покриті шкурами тварин. Зовні для міцності стіни жител обставлялися великими кістками мамонтів і частково присипають землею. Аналогічні споруди досліджені при розкопках Мезинської, Фастівської та інших стоянок.
На Кирилівської стоянці виявлені кілька великих уламків бивнів мамонта, покритих геометричним орнаментом. Вони є найдавнішими пам'ятками образотворчого мистецтва на території Києва і, мабуть, відбивають найдавніші релігійні уявлення і вірування первісної людини. (). Зважаючи на неприглядний сучасний вигляд місця стоянки, необхідно встановити пам’ятний знак з охоронною таблицею, а також вказівник з боку вул. Фрунзе до місця стоянки.
2. Мезолітичне поселення в околицях Дніпровської водної станції
Стоянка наступного історичного етапу розвитку людства – мезоліту відкрита на північній околиці Києва, поблизу селища ДВС. Вона розташована на краю піщаної тераси правого берега Дніпра, що підносилася на 25 м над його заплавою. Досліджено культурний шар стоянки, в якому знайдені кременеві знаряддя праці (скребки, різці, вкладиші, що використовувалися як наконечники копій і гарпунів), окремі кальциновані кістки, перепалене шматки граніту.
Рис. 3.1.6. Схема розміщення стоянки мезоліту у ДВС на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.7. Мисливець мезоліту
Знахідки зосереджені в основному навколо залишків невеликого кострища. Знахідка декількох наконечників стріл трикутної форми свідчить про те, що жителі стоянки використовували для полювання лук зі стрілами.
Необхідно позначити дану стоянку пам’ятним знаком та зробити на автодорозі вказівку, яка б звертала увагу автомобілістів на нього.
3. Комплекс поселень на берегах Почайни
Численні археологічні пам’ятки, які представляють собою еволюцію людського суспільства виявлено на північній околиці Києва – Оболоні по берегам колишньої стариці-рукава Дніпра – Почайни. Тепер її перетворено в низку кар’єрних озер – Опечень. Зокрема одне з найдавніших заплавних поселень Києва, яке функціонувало в епоху неоліту-бронзи – Луг І на Оболоні – займало піщану дюну на північ від впадання Сирецького струмка в Почайну. Абсолютні позначки поселення – 94,5-95,5 м, що помітно вище звичайного рівня Дніпра (91,5 м) і його середнього весняної повені (93,5 м) (Комар, 2012).
Рис. 3.1.8. Місцерозташування археологічних пам’яток на Оболоні, за А. Моріною
Рис. 3.1.9. Так могло виглядати поселення неоліту-бронзи Луг-І на Оболоні
Фрагменти глиняного посуду і незначна кількість виробів з кременю (скребки, пилочка і кілька дрібних отщепів) зібрана на захід від залізничного мосту, метрах в 50 від берега Почайни, в піщаній дюні. Відома також стоянка на пн. околиці Києва (сучасна заплава у районі Оболонського дачного масиву). (Телєгін, 1956, Київ, Історичний огляд, 1982, Київ, історична енциклопедія, 2000).
Добре досліджене в 1965-1974 рр. також поселення зарубинецької культури на Оболоні, на правому березі Почайни, трохи на північ (на сусідній дюні) від раніш описуваного неолітичного Луг І, получило назву Луг IV (І ст. до н.е. – ІІ ст. н. е. ). Відмітки поселення вищі ніж в неолітичного – 95–96 м, при потужності культурних відкладів усього 0,5 м (Комар, 2012).
Рис. 3.1.10а. Поселення Луг IV на Оболоні на супутниковому фото Києва
Рис. 3.1.10. Давні стоянки на території Оболоні: 4. стоянка біля Київського водогону (мезоліт), 10. Стоянка на правому березі рукава Почайни, 11. Стоянка на дюнах Пріорки, 12. Стоянка на Оболоні на лівому березі Почайни (всі неолітичні), 54. Поселення зарубинецької культури – Оболонь, урочище Луг, правий берег Почайни
Орієнтоване поселення з південного сходу на північний захід. Займало підвищену частину високого правого берега р. Почайни і було укріплено природними низькими заболоченими ділянками дніпровської заплави. На площі 25 тис. м2 виявлено залишки 66 жител площею 12-20 м2, поглиблених в землю, прямокутних у плані, з дещо заокругленими кутами, наземними глинобитними і трохи заглибленими в підлогу вогнищами. Всі житла мали стовпову конструкцію, дерев'яний каркас стін обплітають лозою і обмазувався глиною.
Полом служив утрамбований пісок, іноді покритий глиняною обмазкою. Житла розташовувалися у високій частині поселення по колу в певному порядку. Поблизу них знаходилися численні господарські ями. Дане поселення на Оболоні є одним з найбільших за площею та найбагатше за виявленими давніми комплексами для цього періоду. Виявлені знаряддя праці, предмети побуту, прикраси, амфорні матеріали свідчать, що давні мешканці Жителі поселення займалися землеробством, про що свідчать знахідки залізних серпів, кам'яних жорен – зернотерок.
Мешканці Оболонського поселення розводили биків, свиней, овець і кіз, займалися конярством. Подальший розвиток отримали полювання на оленів, лосів та інших тварин, рибальство.
Рис. 3.1.11. Реконструкція зарубинецького житла
Рис. 3.1.12. Давні стоянки на території Микільської Слобідки: 9. Стоянка на березі кол. озера Святище (неоліт), 13. Поселення неоліту, 24. Окремі знахідки трипільської культури, 31. Поселення бронзового віку, 42. Окремі знахідки скіфського часу, 69. Поселення зарубинецької культури
Вони також займалися різноманітними домашніми ремеслами. Про місцевий видобуток і обробку заліза окрім залізних виробів (ножів, гарпунів, рибальських гачків, серпів, шпор) свідчать і знахідки багатьох шматків шлаку. Частина побутових предметів і прикрас зроблена з бронзи – браслети, кільця, підвіски. На поселенні було розвинене ткацтво, на що вказують глиняні пряслиця, відбитки матерії на глиняних посудинах. У заповненнях жител, ямах і культурному шарі поселення зібрано велику кількість різних знарядь праці, побутових виробів і прикрас, які свідчать про значний розвиток ремесел – виготовлення глиняного посуду (кухонні ліпні горщики, великі корчаги для зберігання зерна, мініатюрні посудини, кришки), виробів з заліза та кістки. Жителі поселення підтримували зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, що підтверджують знахідки уламків античних амфор (Київ, Історичний огляд, 1982; , детальніше ).
У випадку поселень на берегах Почайни необхідно позначити їх пам’ятними знаками та залучити до екскурсійних маршрутів Оболонським районом столиці.
4. Комплекс стоянок та поселень в районі Микільської Слобідки
Ще однією археологічною Меккою Києва є наразі маловідома Микільська Слобідка. У Києві пам’ятки мікролітичної індустрії з кременю на заплавних дюнах біля Микільської Слобідки на лівому березі Дніпра (суч. вул. Микільсько-Слобідська) виявлено М. Ф. Біляшівським ще в кінці 80-х рр. ХІХ ст. Вчений уперше на Сході Європи висловився за споріднення її з палеолітичними виробами. Виявлену тут стоянку віднесено до мезоліту. На стоянці було зібрано мініатюрні кремінні знаряддя, що не перевищували 34 мм у довжину. Носії цієї культури ще не вміли шліфувати камінь і не знали гончарної справи (Беляшевский, 1890; Київ. Провідник, 1930; Київ. Історичний.., 1982).
Більшість поселень епохи бронзи в районі Києва виявлено на висотах правого берега Дніпра, а також надзаплавних височинах лівого берега. Таким було поселення, розташоване в дюнах надзаплавної тераси на захід від Микільської Слобідки, що датується періодом ранньої бронзи (першою половиною II тисячоліття до н. е.). У культурному шарі його знаходилися фрагменти глиняних горщиків з простим шнуровим орнаментом і два вогнища. Така ж кераміка (іноді грузила і прясельця) вимиваються з урвищ тераси.
Рис. 3.1.13. Деякі археологічні об’єкти на супутниковій мапі кол. Микільської Слобідки: 1. – Поселення зарубинецької культури, 2- поселення бронзового віку, 3 – Окремі знахідки скіфського часу, 4 – Окремі знахідки трипільської культури, 13. поселення неоліту
Рис. 3.1.14. Лівобережні піщані підвищення борової тераси в народі здавна називали відьминими горами. Верхівка ції тераси станом на 1750 р. підписана як Лиса гора. Її вважали однією з київських Лисих гір – «улюбленим пристановищем київських, іногородніх та навіть іноземних відьом»
Матеріали доби бронзи (кераміка і окремі вироби) виявлені і на просторі між Микільською і Кухмистерскою слобідками (Кухмістерська Слобідка була розташована на лівому березі Дніпра, близько мосту ім. Є. О. Патона), на Трухановому острові. Загалом в цю епоху мережа поселень протягнулася по лівобережній заплаві від вул. Старосільської на Воскресенці до мосту Патона. Археологічні розкопки 1879 р., проведені Т.В. Кибальчичем у лівобережній частині Києва, виявили більш ніж 424 предмети епохи бронзи. Поселення локалізувалися на теренах піщаних дюн відомі також на березі Русанівської протоки, чи в районі Бортничів (Кибальчич, 1879, Київ. Історичний.., 1982; Івакін, 2003; Ілюстрована.., 2012, ).
У випадку поселень на берегах Почайни необхідно позначити їх пам’ятними знаками та залучити до екскурсійних маршрутів Дарницьким районом столиці. Зауважимо також, що дюни між Микільською Слобідкою та Воскресенкою станом ні кінець ХІХ –поч. ХХ ст. зажили слави однієї з Київських Лисих гір. – «улюбленого пристановища київських, іногородніх та навіть іноземних відьом». Зважаючи на це Микільську Слобідку за досвідом Лисої гори біля Видубичів слід включити в програму екскурсій «фольклорно-містичним Києвом».
5. Неолітичне поселення на березі кол. озера Святище
Поселення відкрите М. Ф. Біляшівським в околицях Микільської Слобідки на північно-східному березі озера Святище (південніше колишнього с. Микільська Слобідка – його трасу використано приведенні північної частини Русанівського обвідного каналу –авт.) є однією з хрестоматійних для неолітичної дніпро-донецької культури (IV-ІІІ тис. до н.е.).
Рис. 3.1.15. Схема розміщення поселення на берегу кол. озера Святище на супутниковій мапі Києва
Рис. 3.1.16. Так могло виглядати поселення біля озера Святище
Тут виявлено зокрема, залишки кераміки, знарядь, а також їжі (Рибаков, 1997; Залізняк, 2012). Тут досліджено також рештки наземних жител у вигляді наметів, заглиблених до землі. Біля них виявлено господарські ями, а також знайдено цілі та фрагментовані глиняні ліпні горщики прикрашені гребінчасто-накольчатим орнаментом. Це був гостродонний посуд, який зручно було ставити в річковий пісок. Виявлені пряслиця свідчать, що неолітичні мешканці Києва вже знали ткацтво. Імовірно вони вирощували льон (Linum usitatissimum L.). Ця найдавніша технічна культура походить з Східного Середземномор’я.
Рис. 3.1.17. Класичний тип керамічного сосуду дніпро-донецької культури
На поселенні знайдено крем’яні вироби у тому числі трапецієподібні наконечники від стріл, а також глиняні грузила від сіток, кістки риб та раковини річкових м’якунів яких вживали в їжу (Телєгін, 1956; Ілюстрована.., 2012, ).
6. Корчуватське поселення трипільської культури
В епоху міді, а докладніше IV тис. до н.е, що хронологічно співпала з теплішим і вологішим атлантичним періодом голоцену, Києва сягнула трипільська археологічна культура (культура Кукутені). Трипільці будували протоміста, що розташовувались поблизу від орних полів та пасовищ. В Києві на відміну від своїх попередників часів неоліту вони головним чином опанували верхівки лесових горбів. Втім трипільські поселення на відомі також на київській заплаві: в гирлі р. Сирець, як і вище за її течією (суч. вул. Сирецька), а також неподалік від старого гирла Либіді на Корчуватому, де знайдені залишки житла, уламки глиняних посудин з розписом, головка глиняної жіночої фігурки, мушлі (Ілюстрована.., 2012).
Рис. 3.1.18. Місцезнаходження Корчуватського поселення трипільців на супутникові мапі Києва, ріг проспекту Науки та вул. Червонопрапорної
Рис. 3.1.19. Збільшена реконструкція трипільського «бінокля» в Трипіллі
Необхідне встановлення пам’ятного знаку і місці розташування даного поселення, бажано стилізованого під форми трипільської кераміки та скульптури, на зразок аналогічних фігур у Ржищеві чи Трипіллі.
7. Городище на Троєщині (у озера Гнилуша)
Городище розташоване на суч. озері Гнилуші у Деснянському районі м. Києва (), локалізація за (). Координати об'єкту 50.510011°, 30.576825°; 50.509819°, 30.577921°; 50.509213°, 30.578024°; 50.509224°, 30.577180°. Наразі територія городища повністю в межах приватної забудови, тому дослідити її важко. Площа городища 0,73 га.
Типологічна належність городище (археологічна пам`ятка);
Датування пам’ятки Х- XІV ст.;
Адреса Деснянський район, Троєщинські луки, на схід від озера Гнилуша;
Довідки: Відомою з літопису назвою цього городища є Городець Пісочний. Тотожність городища (як археологічної пам’ятки) та літописного Городця переконливо доведена Віктором Гошкевичем і не викликає сумніву у фахівців (Гошкевич, 1890; Сагайдак, 1998). Пам’ятка розташована на стариці Десни – Гнилуші. Городець контролював лівобережну дорогу з Чернігова до Києва та річковий шлях з Десни її рукавом Десенкою. Згадується у літописах під 1026 р. (Переговори князів Ярослава Мудрого та Мстислава), а також у 1078, 1098, 1111, 1134, 1142, 1151, 1170 рр. З його валів 1239 р. Менгу-хан споглядав Київ. У XIV-XV ст. – заміська резиденція київ. князів, пізніше – володіння шляхти Милославських, Вигур, Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря (про це в наступному розділі). По периметру городище було обведено валом та ровом. Наразі територія зайнята приватними садибами. Досліджувалося у 1890, 1950, 1990 рр. (Сагайдак, 1998; Вортман, 2007). Детальний опис розкопок цього городища 1890 р. опублікований у 1891 р. В. З. Завітневичем подано у Додатку 1.
Рис. 3.1.20. Місцерозташування давньоруських городищ біля озера Гнилуша (1) та на острові Лопухуватий (2) на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.21. План валів городища у озера Гнилуша
Технічний стан. Рештки цього городища і досі проглядаються, зокрема залишок валу можна побачити по вул. Маяковського, 6;
Категорія охорони: місцева;
Рішення про охорону: Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 23.11.1970 № 806;
Балансова належність вали і їх залишки знаходяться на території приватних садиб;
Необхідно розглянути можливість відновлення частини насипу Городця Пісочного. Це без сумнівів позитивно вплине на туристичне середовище житлового району Троєщини. В 2012 р. поблизу городища на березі озера Гнилуша з ініціативи Деснянської районної адміністрації встановлено пам’ятний камінь на честь укладання тут миру поміж Ярославом Мудрим та Мстиславом Хоробрим. Якщо вірити напису встановлення каменю є початком створення тут скансену.
Рис. 3.1.22. Пам’ятний камінь на честь миру поміж братами Володимировичами на городищі біля Гнилуши
Рис. 3.1.23. Загальний вигляд городища на острові Лопуховатий (колишня ч-на острова Муромець)
8. Городище на острові Лопуховатий
Типологічна належність городище (археологічна пам`ятка);
Датування пам’ятки ХІІ–ХІІІ ст.;
Адреса Деснянський район, острів Лопухуватий, південна частина;
Довідки: Городище розташовується в південній частині сучасного острова Лопуховатий (цей острів є частиною колишнього острова Муромець, від’єднанню під час забору ґрунту для гідронамиву) у озера Лопух (1905, а потім Лопуховате). Відкрито (1982) і обстежено (1990) М. А. Сагайдаком (Сагайдак, 2004; Пам’ятки.., 2007);
Технічний стан: на місцевості проглядається овальна підвищена над заплавою ділянка;
Категорія охорони: місцева;
Рішення про охорону: Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.08.1998 № 1678; Наказ ГУ охорони культурної спадщини від 25.09.2006 №53. категорія щойно виявлена пам’ятка. Балансова належність: ДКП «Плесо». Ландшафтний заказник місцевого значення «Муромець-Лопуховате», 217 га, створено у 2002 р.
У випадку даного городища необхідне його включення в систему водних маршрутів Дніпром біля Києва з встановленням помітного пам’ятного знаку, помітного з борту судна. Але висадки туристів на городище та його відновлення є неприйнятними з огляду на необхідність збереження природного середовища цінного острова Лопухуватий, який входить до заказника «Муромець-Лопуховате».