3.1.2. Архітектурні об’єкти на заплаві Дніпра у Києві
Парнікоза І.Ю.
Дніпровська заплава в Києві, за винятком Подолу, не дуже багата архітектурними об'єктами. Однак тут можна виявити як оригінальні храми, так і промислову архітектуру. Встаньте раніше, щоб не пропустити схід сонця над Дніпром, і вперед!
1. Троїцький собор
Закладений 9 липня 1991 р. при першому його настоятелю схиархімандриту Серафиму (Соболєву) під патронатом Митрополита Київського і всієї України Володимира. Кошти на храм пожертвували священнослужителі колишньої Троїцької церкви: протоієрей Д. Григорак та ієрей В. Макуха, а також багато віруючих. Велику допомогу надав Ватутінський (тепер Деснянський) район міста Києва. Проект був розроблений архітекторами В. Гречиною та І. Гречиною та конструктором Л. Линовичем. Освячення собору відбулось 17 червня 1997 р. на свято Святої Тройці Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Володимир (Сабодан).
Рис. 3.1.24. Необароковий Троїцький собор у с. Троєщина
Рис. 3.1.25. Троїцький собор на супутниковому знімку Києва
В архітектурному плані собор 5-купольний, хрещатий в плані, з трьома абсидами та має виразні риси архітектури козацької доби. В оформлені порталів храму використано також мотиви українського модерну. Собор має три престоли: центральний, освячений на честь Живоначальної Тройці; лівий – на честь преподобного Серафима Саровського, чудотворця; правий престол освячено на честь святого великомученика Георгія Побідоносця. Головною окрасою собору є іконостас, зроблений руками черкаських майстрів-краснодеревщиків.
У 2004 р. було освячено підземний храм в ім'я великомученика Димитрія Солунського Мироточивого. Настінний розпис підземного храму виконаний майстрами сакрального мистецтва Галичини. Він включає елементи українського орнаменту і виконаний у стилі українського бароко із збереженням візантійських традицій церковного живопису. Іконостас підземного храму виготовлявся у Білоцерківській іконописній школі-майстерні Л. П. Бачинського, який є її фундатором. Дзвіниця собору — окрема чотириярусна споруда. Її вінчає відповідного розміру баня з хрестом. До складу храмового ансамблю входить також виразна дзвіниця заввишки 40 м, трапезна, мурований ківорій над джерелом цілющої води, мурована стіна з вежею (Кальницький, 2011).
Комплекс троїцького храму є прикладом доброго проектування єдиного архітектурного ансамбля і можливості зведення сучасних храмів в традиційному українському дусі, а не звернення до другосортної московської архітектури (храм в районі Одеської площі) чи сучасних архітектурних монстрів заплави – серед яких можна загадати головний храм греко-католиків на Лівобережній, каплицю в Гідропарку чи костел біля станції метро Позняки. Даний храм без сумніву повернув зв’язку з минулим урбанізованому сучасному житловому масиву Троєщина, зважаючи на що має стати об’єктом туристичних та паломницьких екскурсій лівобережжям.
2. Київська районна електростанція (КРЕС)
Київська районна електростанція є одночасно пам’яткою архітектури та науки та техніки зведена в 1926-1930 рр. на Рибальскому півострові. Урочисте відкриття електростанції відбулося 1 травня 1930 р. Тоді її було названо на честь радянського диктатора І. Сталіна. Будівля знаходиться за адресою вулиця Електриків, 11.
Рис. 3.1.26. КРЕС на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.27. КРЕС на фото 1930-х рр. Видно напис «КРЭС им. Сталина»
Комплекс добре виглядає з боку Гавані, з дніпрових висот. Станція закладена 26 серпня 1926 р. Урочистий пуск першого турбогенератора відбувся 1 травня 1930 р., другого – в квітні 1933 р. Загальна потужність двох турбогенераторів першої черги становила 21300 (11300 і 10 000) кВт. Один генератор було виготовлено німецькою фірмою “Броун-Бовері”, другий – петербурзьким заводом “Електросила”. Чотири котли, розраховані на тиск 30 атм., завезено з Франції. Головний інженер будівництва – Б. Даманський, помічник – М. Оберучев.
Архітектурну частину першої черги станції виконав М. Парусніков. Другу чергу здано в експлуатацію 1935 р. У зв’язку з прибудовою турбінної зали відбулося розширення комплексу в східному напрямку. З пуском третьої турбіни на 25 000 кВт загальна потужність станції склала 70 300 кВт. Обслуговувало її 700 осіб. 1941 р. основне устаткування евакуйоване. Після визволення Києва від нацистської окупації станцію відбудовано. До 1949 р. її потужність перевершила довоєнну і досягла 81000 кВт. Первісно була пиловугільною, згодом стала працювати на газі й мазуті. 1960-1961 рр. встановлено теплофікаційне устаткування. Досі є важливим джерелом теплопостачання міста. Композиція будівлі асиметрична. П’ятиповерховий цегляний об’єм технічних служб з розподільчим обладнанням, щитом керування, парадними тримаршовими сходами і ліфтовими механізмами зорієнтовано по осі схід–захід. До нього прилягають короткий адміністративний корпус та видовжений блок турбінної зали. Двоє робочих сходів, позначених еркерами на головному фасаді, фіксують об’єм турбінної зали. Стилістику архітектурних деталей витримано в формах конструктивізму (функціоналізму). Об’єм котельні розчленовано по східному фасаду великими вітражами.
Рис. 3.1.28. КРЕС на Рибальському півострові
Рис. 3.1.29. Санаторій «Конча-Заспа» на супутниковому знімку Києва
Витончене мистецьке трактування елементів котельні помітно відрізнялося від трактування інших споруд комплексу. Добудови та реконструкції значно змінили первісний вигляд промислового ансамблю. Зберігся головний фасад будівлі першої черги, де замінено лише вітражі еркерів турбінної зали. Значно змінила зовнішній вигляд котельня (збережено архітектурні деталі лише на західному фасаді). Найповніше зберігся її північний торець, що відображає первісний архітектурний задум. Станція збудована на насипній основі, укріпленій палями. Головний фасад тинькований. Одна з перших великих промислових споруд ХХ ст. у Києві, що має стильові ознаки конструктивізму – мистецького напряму архітектури радянського періоду (Київ.., 2001, ; )
Наразі КРЕС є пам’яткою архітектури місцевого значення (Електростанція київська, районна; 1925-1939 рр.; Електриків вул. 15; Рішення київського міськвиконкому від 21.01.86 № 49; Охорон.№83). Необхідно налагодити екскурсійне відвідування Гавані на малих судах з можливістю огляду культурних об’єктів, зокрема КРЕС.
3. Комплекс санаторію «Конча-Заспа»
Цілісний архітектурний комплекс збудований на 22 км. Столичного шосе в 1950-х рр. стилю «сталінського» класицизму. Спочатку цей оздоровчий комплекс належав Раді Міністрів, тепер Адміністрації Президента.
Офіційний в’їзд оформлений як тріумфальна брама з чотирма напівколонами. Праворуч – двоповерховий будинок з портиком на 4 колони, закінченим щипцевим аттиком та характерними для 1950-х рр. «шишечками» (зараз тут відділення зв’язку). Головний корпус розташований в глибині території. До нього веде урочиста алея (из чего?). Перед корпусом розбита велика кругла клумба, яка надає йому святковості та урочистості, підкреслює його палацовий характер. Будинок головного корпусу цегляний, Н-подібний в плані, двоповерховий.
Рис. 3.1.30. Головний корпус санаторію «Конча-Заспа»
Рис. 3.1.31. В’їздний комплекс санаторію «Конча-Заспа»
Центральна частина фасаду зверненого до Столічного шосе акцентована чотириколонним портиком. Праве крило являє собою звернену до озера напівротонду. Центральна частина цього фасаду та напівротонда на другому поверсі прикрашені легкою аркадою з колонами. Ліворуч від головного корпусу над озером розміщено альтанку-ротонду. Враховуючи чудове композиційне планування і цілісність комплексу, необхідно оголосити його пам’яткою архітектури місцевого значення, а парк санаторію з декоративним містком через озеро – парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення.
4. Церква Миколи Чудотворця (на воді)
Новий оригінальний архітектурний зведена у 2004 р. за рахунок коштів компанії «Укррічфлот» на намивному ґрунті безпосередньо у стінки набережної неподалік Поштової площі. Перший та поки що єдиний храм у Європі, розташований в акваторії. На початку 20 століття на київській річковій пристані була капличка святого Миколая у псевдо руському стилі, збудована на кошти міського товариства спасіння на водах, і зруйнована за 30-х рр. В сучасній церкві, що є наступницею каплички, знаходиться ікона святого Миколая, якій понад 200 років. За формою церква трохи нагадує квітучий каштан. Храм з'явився не так давно, але вже встиг стати одним із символів Києва.
Рис. 3.1.32. Церква Миколи Чудотворця на воді на супутниковому знімку Києва
Рис. 3.1.33. Церква Миколи Чудотворця на воді
Церкву збудовано за преоктом творчої архітектурної майстерні «Ю. Лосницький». Споруда розміщується в акваторії р. Дніпро на основі у вигляді круглої плити на шпунтових палях, з набережною з'єднується пішохідним містком. Церква хрестова у плані, з однією банею на восьмигранному світловому барабані. З чотирьох боків фасади прикрашені фігурними фронтонами з хрещатими вікнами. Гілки хреста плану понижені та перекриті напівбанями. Автори проекту Юрій Лосницький та Олена Мирошніченко.
На стіні церкви Миколи Чудотворця вмонтовано пам'ятну таблицю морякам Пінської флотилії, встановлену активом Київської громадської організації «Товариство ветеранів розвідки ВМФ» 19 вересня 2006 р. до честь 65-річчя героїчної загибелі моряків і кораблів Пінської військової Флотилії. Раніше, 29 жовтня 2005 року, була встановлена таблиця з іменами киян, загиблих на лінкорі «Новоросійськ», з нагоди 50-и річчя з дня трагедії.
Дана церква вже перетворилася у важливий екскурсійний об’єкт як для піших так і річкових екскурсій.