Тваринний світ Лисої гори в Києві

Парнікоза І.Ю.

Мозаїчність ландшафту Лисої гори, зокрема поєднання лісових стацій з лучно-степовою рослинністю, а також близькість житлової забудови визначає розмаїття тварин-мешканців цього київського урочища. Багатство фауни зумовлює також той факт, що в тутешніх лісах, на відміну від експлуатованих лісгоспами, зберіглося ще багато старих дуплистих дерев, мертвої та напіврозкладеної деревини, що значно збільшують різноманіття та дають прихисток цілому ряду істот.

Розглядаючи тваринний світ Лисої гори у Києві, необхідно звертати увагу на види, що охороняються Червоною книгою України 2021 р. (ЧКУ), Рішенням Київради від 23 грудня 2004 року N 879/2289 «Про затвердження переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні на території м. Києва» (РК3, ), та Додатками до Бернської конвенції № ІІ (БК2) та № ІІІ (БК3) (Конвенція.., 1998; Фауна України, 2010).

На Лисій горі знаходять денні схованки кажани. В урочищі зафіксовано вечірницю дозірну (Nyctalus noctula, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), пергача пізнього (Eptesicus serotinus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), та нетопира лісового (Pipistrellus nathusii, ЧКУ, категорія вразливий, БК2). Перші два види відносно великі, тож саме їх ми найчастіше бачимо в сутінках. Нетопир малий, натомість, один з найменших кажанів. Його характерною особливістю є формування великих колоній у дуплах, під дахами будинків чи в інших схованках. В урочище трапляються також зальоти нетопира білосмугого (Pipistrellus kuhli, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), який останнім часом став досить звичайним у наших містах. Справжньою окрасою Лисої гори є дивовижні кажани – вухані.

Зокрема тут існує популяція вуханя звичайного (Plecotus auritus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2). Ці делікатні і дуже тихі кажани – справжні симпатяги. Чого варті лише їх величезні розкішні вуха. Цікаво, що в серпні 2011 р. на Лисій горі було виявлено також другий вид вуханя – вуханя австрійського (Plecotus austriacus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2). Це свідчить про розселення цього раніше не типового для нашої місцевості виду з заходу на схід нашої країни. Політ вуханів тихий і непомітний. Втім, інколи довідатися про їх присутність можна за характерними ознаками життєдіяльності, зокрема майстерно обгризеними метеликами.

В урочищі виявлено також нічницю водяну (Myotis daubentoni, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2). Загалом цей досить рідкісний вид також є досить звичайним у Києві завдяки наявності багатих кормових угідь в долині Дніпра та зручних зимових схованок у дренажних штольнях київського правобережжя.

Велике значення для охорони кажанів в урочищі має збереження сухих, дуплистих дерев та потерн (підземних ходів сполучення) форту. Загалом для деяких видів кажанів характерне явище так званого роїння, коли вони збираються для парування та інших контактів в якомусь підземеллі (Годлевська О.В., особисте повідомлення). На Лисій горі такому роїнню можуть слугувати потерни форту, що підвищує їх значення. Усі види кажанів України через свою вразливість занесені до Червоної книги України (2009, Наказ Міністерства захисту довкілля, 2021).

Наявність усіх ярусів деревної рослинності приваблює до урочища велику кількість птахів. Тут зустрічається весь спектр лісових видів, зокрема одним з найчисленніших є зяблик (Fringilla coelebs, БК3). Зустрічаються також сорокопуд терновий (Lanius collurio, БК2), шпак звичайний (Sturnus vulgaris), який інколи зустрічається великими зграйками, кропив’янка сіра (Sylvia communis, БК2), соловейко східний (Luscinia luscinia, БК2), вільшанка (Erithacus rubecula, БК2), дрізд чорний (Turdus merula, БК3), щиглик (Carduelis carduelis, БК2), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella, БК2), зозуля звичайна (Cuculus canorus, БК3), горобець польовий (Passer montanus, БК3), синиця велика (Parus major, БК2), сойка (Garrulus glandarius), вивільга звичайна (Oriolus oriolus, БК2), дрізд співочий (Turdus philomelos, БК3), чикотень (Turdus pilaris, БК3), костогриз (Coccothraustes coccothraustes, БК2), синиця блакитна (Parus caeruleus), повзик звичайний (Sitta europaea, БК2), підкоришник звичайний (Certhia familiaris, БК2).

За даними М. Причепи на Лисій горі гніздиться коноплянка (Linaria cannabina, БК2), кропив'янка чорноголова (Sylvia atricapilla, БК2), мухоловка сіра (Muscicapa striata, БК2), мухоловка білошия (Ficedula albicollis, БК2), зеленяк (Carduelis chloris, БК2) та вівчарик жовтобровий (Phylloscopus sibilatrix, БК2).

Навесні на Лисій горі можна почути характерний шлюбний стукіт дятлів: звичайного (Dendrocopos major, БК2), середнього (Dendrocopos medius, БК2) та малого (Dryobates minor, БК2). Менш поширеними є жовна сива (Picus canus, БК2) та дятел сирійський (Dendrocopos syriacus, БК2). Якщо ви взимку побачите мурашник, в якому прорито ходи та ями, то зазвичай це результат розбійницької діяльності жовни сивої. Дятел сірійський полюбляє поїдати плоди фруктових дерев, тож, Лиса гора, що межує з садами приватного сектору, є для нього дуже зручною домівкою. Цей птах також відмічений у сусідньому заплавному урочищі Покал (Лопарев, 1996). На Лисій горі також зустрічається крутиголовка (Jynx torquilla, БК2), птах з родини дятлових, що має строкато-сіре забарвлення, яке повністю зливається з корою дерев. Якщо потурбувати цього птаха, коли він сидить насиджує кладку у дуплі, то він виразно крутить головою і видає звуки, подібні до сичання змії.

В 2016 р. вперше зафіксовано на Лисій горі дикого голуба припутня (Columba palumbus). Його поява свідчить про поширення в Києві синантропійної популяції цього виду, яка поширилася з заходу Європи. Голуби цієї популяції не бояться людини, тоді як аборигенні дикі голуби людину близько не підпускають. Припутні з синантропізованої популяції фікусувалися нами на горі і в 2019 р. Також за даними М. Причепи Лиса гора є місцем гніздування горлиці звичайної (Streptopelia turtur, БК3).

На деревах Лисої гори, які виходять до вулиці Саперно-Слобідської збираються та імовірно, гніздують ворони сірі (Corvus cornix). В травні 2019 р. тут спостерігалося скупчення цього птаха.

Лише в певні роки на крутих схилах Лисої верхівки зупиняються на певний час чи не найяскравіші з наших птахів – бджолоїдки звичайні (Merops apiaster, БК2). Зокрема, вони гніздували на горі (не менше 4-х пар) в 2006 р. Птахи облаштували тут нори та присади. Для відсидки вони обрали повалене дерево. Тут можна було знайти їх погадки з рештками комах та відходи.

Влітку 2006 р. на горі було виявлено зграю довгохвостих синиць (Aegithalos caudatus, БК3). Можливо, як і у випадку Канівського заповідника, вони також гніздують тут.

Над Лисою горою також можна побачити серпокрильців чорних (Apus apus, БК3), які, імовірно, гніздують в сусідніх новобудовах.

Поряд з цим дрібним птаством можна побачити і справжніх хижаків. Лису гору вже давно облюбував яструб великий (Accipiter gentilis, БК2). Поряд з ним у лісових хащах можна зустріти підсоколика великого (Falco subbuteo, БК2), який тут може гніздувати (Лопарев, 1996). На полюванні в районі Лисої гори та Корчуватого також відмічався рідкісний сокіл – сапсан (Falco peregrinus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) (Лопарев, 1996).

А коли над Києвом сутеніє, свої схованки залишають повноправні володарі ночі – сови. На Лисій горі зокрема трапляється сова сіра (Strix aluco, БК2). Вправним нічним хижаком є сич хатній (Athene noctua, БК2), поживою якого є дрібні мишовидні гризуни, зокрема супутники людини – пацюки сірі (Rattus norvegicus) та миші хатні (Mus musculus). До 1982 р. саме на Лисій горі можна було почути крик рідкісної сови – совки (Otus scops, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2). Адже військові склади забезпечували спокій, окрім того достатньо було великих пластинчастовусих жуків, таких, як травневий хрущ західний (Melolontha melolontha), які правлять совці за корм (Лопарев, 1996). Та надмірне відвідування людиною урочища згубно вплинуло на цю дрібну сову. Зараз відомостей про її наявність на Лисій горі, немає. Проте нещодавно в 2022 р. вона була виявлена М. Причепою в урочищі Горбачиха.

В зимовий час Лисогірські ліси, що мають великі запаси ягід омели, калини, крушини та свидини, створюють сприятливі умови для зимуючих птахів: снігурів (Pyrrhula pyrrhula, БК3), омелюхів (Bombycilla garrulus, БК2) та довгохвостих синиць. Під час міграцій на Лисій горі трапляється також дрізд-омелюх (Turdus viscivorus, БК2).

Восени і взимку над лучними ділянками полюють пернаті хижаки – канюки звичайний (Buteo buteo, БК2), а зрідка і зимняк (Buteo lagopus, БК2). Останній прилітає до нас з-за полярного кола, де зима значно жорсткіша, а влітку залишає Україну, відлітаючи гніздувати на батьківщину. Тож, не випадково назвали цього канюка зимняком. Для канюків характерним є ширяння у повітрі на значній висоті, з якої вони, маючи зразковий зір, видивляються собі жертву на землі – зазвичай, якогось дрібного гризуна. Через це канюків у народі називають мишоїдами.

В давнину, коли Лисогір’я було частиною великого лісового масиву правобережжя Дніпра, йому була притаманна повноцінна фауна листяного лісу. Освоєння Лисогір'я людиною, в першу чергу, вплинуло на великих ссавців. Ще у 1970-х роках на Лисій горі була відома колонія борсуків (Meles meles, БК3) (Лопарьов С.О., особисте повідомлення). Ці тварини, що влаштовують ціле підземне містечко з індивідуальних нор, дуже чутливі до присутності людини. Зараз їх тут вже немає. Втім, на території Голосіївського лісу вони збереглися. Чи вдасться їм подолати квартали київської забудови та знову заселити Лису гору?

Звичайними на території урочища все ще є ті з ссавців, які змогли не тільки пристосуватися до людської присутності, але й вигідно її використати. Заєць сірий (Lepus europaeus, БК3) на території Лисої гори тримається в ярах західної частини урочища, зокрема, у Західному яру. У 2018 р. на Лисій горі зафіксовано також лисицю (Vulpes vulpes).

В липні 2019 р. на Лисій горі був зафіксований молодий лось європейський (Alces alces, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3) ().

Звичайним в урочищі є тхір лісовий (Mustela putorius, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3), який трапляється переважно на межі приватного сектора. Так, при нагоді він зовсім не проти поласувати курчатиною. Звинувачувати тварину при цьому не можна, бо ж природне середовище її існування змінювалося людиною на свій розсуд, без урахування зацікавлень живої природи. Чому ж вона має рахуватися з нашими інтересами? Хоча звичайно головним кормом цієї тварини є гризуни, що рясно заселюють грабняки Лисої гори: мишак європейський (Sylvaemus sylvaticus), нориця руда (Myodes glareolus), норик підземний (Terricola subterraneus). Неподалік Лисої гори на вул. Лисогірській нами в 2014 р. також зафіксовано полівку звичайну (Microtus arvalis).

Іншим, вельми пластичним видом, що пристосувався до існування поряд з людиною, є куниця кам’яна або білодушка (Martes foina, БК3). Ця тварина досить обережна, тому її дуже рідко вдається побачити, хоч поширена вона майже в усіх зелених зонах Києва (Загороднюк, 2003). Пара кам’яних куниць, зокрема, спостерігалася на Лисій горі поблизу бастіону №2 у 2010 р. (Старий С. В., особисте повідомлення). На Лисій горі відмічено також найменшого звіра з ряду хижих у світі – ласицю (Mustela nivalis, БК3), дуже вірогідне існування тут нині рідкісного і занесеного до Червоної книги горностая (Mustella erminea, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3). Обидві тварини взимку стають абсолютно білими, що дозволяє їм успішно полювати в сніговій товщі на дрібних гризунів. Та при цьому, в горностая, на відміну від ласки, кінчик хвоста залишається чорним. Саме заради цього кінчика на тварину активно полювали, використовуючи її зимове хутро на виготовлення царських мантій. Досить звичайним тут ще є завзятий нічний мандрівник – їжак білочеревий (Erinaceus roumanicus) та вивірка звичайна (Sciurus vulgaris, БК3).

На теренах лісів Лисої гори поширені також деякі рідкісні комахи, такі як жук-носоріг (Oryctes nasicornis, РК3) та занесений до Червоної книги України жук-олень (Lucanus cervus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК3). Зокрема, жука-оленя окрім автора спостерігав В. Ю. Назаренко в 2014 р. в точках з координатами: 50.3926209, 30.5545396 та 50.3942488, 30.5521148 (Назаренко, 2018). Можливою є також знахідка червонокнижного жука-самітника (Osmoderma barnabita, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), якого можна відшукати в липні.

Лисогірські степові луки також населює ціла низка напрочуд цікавих істот. Товщу ґрунту опанував як середовище для існування кріт європейський (Talpa europaea). Дуже часто можна побачити на луках сліди його підземної діяльності – купки ґрунту, викинуті з глибини на поверхню, які звуть кротовинами.

Якщо під час пересування лукою літнього дня у вас з під ніг вилетить досить великий строкатий птах, не лякайтесь, це дрімлюга (Caprimulgus europaeus, БК2). Цей птах полює вночі, ловлячи комах своїм широким ротом в польоті. Вдень він відпочиває десь під кущем, надійно захищений камуфляжним забарвленням свого пір’я. Злітає він лише тоді, коли підходять до нього впритул. Подібно поводить себе куріпка сіра (Perdix perdix, БК3), що також полюбляє зачаїтися в кущах. Іншим мешканцем відкритих просторів є завзятий одуд (Upupa epops, БК2). Цей строкатий птах із кумедним хохликом з пір’я на голові, завдяки якому він схожий на папугу какаду, полює в травостої на комах. Він використовує для цього свій шиловидний видовжений і трохи загнутий дзьоб. В лучних біотопах Лисої гори, а також на сусідньому Галерному острові можна зустріти також кам'янку звичайну (Oenanthe oenanthe, БК2) (Лопарев, 1996).

Світ комах Лисої гори здається безмежним. Якщо уважно вдивлятись у траву, то можна побачити обережних богомолів (Mantis religiosa). Ці комахи дуже страждають від весняних палів травостою. На міцних стеблах рокитника влаштовують свої паперові гнізда колективні оси полісти (Polistes sp.). В лучному травостої можна зустріти метеликів з родини шклянниць (Sesiidae) та п’ядунів (Geometridae), а на листках рослин залишають свої кокони червці (Coccoidea). На Лисій горі виявлено 65 видів з 44 родів стафілінід та 197 видів з 8 родин довгоносикоподібних жуків (Назаренко, Петренко, 2008). Серед комах за даними сайту inaturalist.org зареєстровано низку турунів: Carabus nemoralis, Pterostichus niger, Carabus coriaceus, Limodromus assimilis, Calathus fuscipes, Cicindela campestris, Carabus excellens; а також інших жуків: Rutpela maculata, Ips typographus, Blaps halophila, Anoplotrupes stercorosus, Trypocopris vernalis, Chrysochus asclepiadeus, Coccinella septempunctata. Також виявлені наступні клопи: Palomena prasina, Coreus marginatus, Graphosoma italicum. Тут виявлений також коник – Ephippiger ephippiger.

Влітку над квітами можна побачити надзвичайно декоративного метелика махаона (Papilio machaon). Як тільки починає пригрівати сонечко, вздовж доріг часто можна побачити жовтого метелика – лимонницю звичайну (Gonepteryx rhamni). Також часто можна зустріти сонцевика павичеве око (Inachis io) – метелика, що здатен перезимовувати та з’являтися рано на весні. Його гусінь розвивається на листі рослин з родини зонтичних, яких ще вдосталь на луках. За даними сайту inaturalist.org на Лисій горі зафіксовано також низку інших метеликів: Minois dryas¸ Scolitantides orion, Catocala nupta та Tyta luctuosa.

На Лисій горі зустріти і рідкісну бджолу-теслю фіолетову (Xylocopa violaceae, ЧКУ, категорія рідкісний вид). Ця велика бджола, що більше схожа на джмеля, отримала прізвисько тесля, бо влаштовує гнізда у трухлявій деревині пнів чи вітровалу. Саме розчистка лісів від таких природних залишків згубно впливає на цей вид. На луках, як і безліч інших комах, ця бджола збирає нектар з квіток. Повітряний простір лучних ділянок Лисої гори опановують також різні види бабок.

На степових ділянках Лисої гори виявлено наступних рідкісних комах:

Сколія гігант (Megascolia maculata (Drury, 1773)), ЧКУ, неоцінений вид, 50.3945531, 30.5564654, 09.07.2014 р. – 1 особина, 50.39, 30.54, 01.07.2019 р. – 6 самиць.

Сфекс рудуватий (Sphex funerarius Gussakovskij, 1934), 50.39, 30.54, 01.07.2019 р. – 5 особин.

Ксилокопа звичайна (Xylocopa valga Gerstaecker, 1872), ЧКУ, рідкісний вид, 50.39, 30.54, 01.07.2019 р. – 4 особини (Назаренко, 2018; Кавурка та ін., 2019).

З павуків за даними сайту inaturalist.org зареєстровані: Eresus kollari та павуки роду Alopecosa.

За даними обстеження, здійсненого Балашовим І. О., у вологих біотопах Лисої гори на травах трапляються наземні черевоногі молюски: бурштинівка звичайна (Succinea putris, у долині Західного струмка) та слизняк (польовий) чорноголовий (Krynickillus melanocephalus). Більш сухі біотопи заселюють равлик смугастий австрійський (Cepaea vindobonensis) та равлик лисуватий (Euomphalia strigella). Чи не найбільшим молюском Лисої гори є завезений з Західної Європи слизняк великий звичайний (Limax maximus). Він активний у сутінках і вночі, вдень тримаючись у прохолодних темних місцях, наприклад у дренажних сортіях (). З огляду на існуючі відомості щодо фауни м’якунів лісів Середнього Придніпров’я, повна фауна молюсків Лисої гори може бути набагато чисельніша (Балашов, Лукашов, 2007). За даними сайту inaturalist.org на Лисій горі виявлено також слизняка великого чорного (Limax cinereoniger).

В Західному ставку Лисої гори відбувається навесні розмноження сірої ропухи (Bufo bufo, БК3, РК3). На берегах можна побачити багато ікри в слизистих тяжах. У воді плавають ропухи з характерними звуками.

У весняний час починають зустрічатися й плазуни – вуж звичайний (Natrix natrix, БК3) та ящірка прудка (Lacerta agilis, БК2). Якщо ви вирішите впіймати вужа, пам’ятайте, що в шоковому стані він виприсне на вас смердючий послід, від запаху якої потім буде важко позбутися. Тож, краще вужів, особливо великі екземпляри, через дрібниці не турбувати. Якщо ж ви вирішили впіймати та роздивитися ящірку, то робіть це обережно, щоб не вхопити її за хвіст, який вона зразу ж відкине. За умови збереження сучасного співвідношення між лісовою та лучно-степовою рослинністю урочища, воно є дуже перспективним для реакліматизації зеленої ящірки (Lacerta viridis, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), що зустрічалася тут до 30-х років ХХ ст.

А там, де мешкають ящірки, створюються сприятливі умови для існування змії, що цими ящірками живиться – мідянки (Coronella austriaca, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2). Цю рідкісну неотруйну змію ще зрідка ще можна побачити на Лисій горі. За весь час досліджень, починаючи з 2000 р. мідянка була зареєстрована нами на Лисій горі лише тричі. Вперше невеличкий екземпляр довжиною до 19 см. було виявлено 20.04.2004 р. на лучно-степовій ділянці навпроти потерни №7 Лисогірського форту. Степова ділянка на якій була виявлена мідянка зазнала ранньовесняного поверхневого палу, втім станом на момент дослідження молоді пагони трав вже відросли. Тварина була малоактивна. Змія мала землисто-сіре забарвлення з рядом цяток вздовж хребта, помаранчевими очима та черевом. При контакті з дослідником змія сховалася під куртинку типчака компактно скрутившись в кілечко. Другий раз мідянку зафіксовано 24.07.2010 р. на притіненому краю лісової дороги поблизу виходу з потерни №1 Лисогірського форту. Тварина мала довжину до 50 см. При наближенні спостерігача певний час перебувала нерухомо, давши себе роздивитися. Ця змія також мала землисто-сіре забарвлення, з рядом цяток вздовж хребта. Через деякий час вона кинулася втікати у прилеглий підріст грабняку, де й зникла під шаром опаду. Імовірно цю ж особину вдалося зафіксувати в кінці серпня на ділянці степового травостою навпроти зовнішнього виходу з потерни №8 (Парнікоза, Некрасова, 2011).

Наявні в урочищі і водні біотопи (Західний струмок та ставок) полюбляють амфібії. Ці водойми, що найбільш повноводні навесні слугують їм місцем нересту. Наразі на горі поширені сіра ропуха, жаба трав’яна (Rana temporaria, БК3) та райка деревна (Hyla arborea, БК2, РК3). Усіх цих амфібій в різний час можна побачити на Західному озері під час нересту. Постійно ж живуть тут лише жаби озерні (Pelophylax ridibundus, БК3). Наразі ці жаби зустрічаються навіть в річці Либіді. Західний ставок окрім того слугує також середовищем існування карася сріблястого (Carassius gibelio), що приваблює в урочище аматорів-риболовів.

Напрочуд багата та різноманітна фауна Лисої гори водночас дуже вразлива. Існування великої кількості тварин залежить від збереження сухих та вимираючих дерев, вітровалу, заростів чагарників тощо. Важливим є період весняного спокою для птахів під час їх гніздування. Ці фактори необхідно постійно враховувати при реалізації будь-яких заходів на території урочища.

Література

Балашов І., Лукашов Д. Наземні молюски підстилки широколистяних лісів Правобережного лісостепового Придніпров’я. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Біологія. – 2007. – Т. 49-50. – С. 48-50.

.

Загороднюк І. Дика теріофауна Києва та його околиць і тенденції її урбанізації. // Вестник зоологии. — 2003. — Том 37, № 6. — С. 30–38.

Кавурка В. В., Заїка М. І., Попов Г. В., Лазарев І. Є. Нові знахідки павукоподібних (Arachnida), багатоніжок (Myriapoda) та комах (Insecta), які занесені до Червоної книги України. Повідомлення 2 // Матеріали до 4-го видання Червоної книги України. Тваринний світ / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 7, Т. 3. – Київ, 2019. – С. 134–141.

Конвенція про охорону дикої фауни і флори та середовищ існування в Європі (Берн, 1979 рік).– Київ: Мінекобезпеки України, 1998. – С. 1-76.

Назаренко В.Ю. Нові знахідки деяких видів комах Червоної книги України // Матеріали до 4-го видання Червоної книги України. Тваринний світ / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 7, Т. 2. – Київ, 2018. – С. 69.

Лопарев С. О. Орнітофауна населених пунктів центру України та її зміни : Дис… канд. біол наук: 03.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. с. 348.

Парнікоза І. Ю., Некрасова О. Д. Знахідки мідянки звичайної Coronella austriaca (Reptilia, Colubridae), у м. Києві. // Вестник зоологии. – 2011. – №1 (45). – С. 10.

Фауна України: охоронні категорії. Довідник /О. Годлевська, І. Парнікоза, В. Різун, Г. Фесенко, Ю. Куцуконь, І. Загороднюк, М. Шевченко, Д. Іноземцева; ред. О. Годлевська, Г. Фесенко. – Видання друге, перероблене та доповнене. – Київ, 2010. – 80 с.

Червона книга України. Тваринний світ / за ред. І.А. Акімова. — Київ: К.: Глобалконсалтінг, 2009. – 600 с.