Екологічний аспект
традиційного світогляду українців

Галина Бондаренко

Проблема вивчення взаємовпливу людини і природи на сьогодні, попри всю її актуальність, належить все ще до малодосліджених наукових тем в суспільних науках. Хоч офіційне видання роботи Л.М.Гумільова “Етногенез та біосфера землі” (Л., 1989), що раніше звинувачувався в геодетермінізмі, стало своєрідною звісткою про зняття ідеологічної заборони на вивчення процесів взаємовпливу етносу з довкіллям, не знайшлось багато зацікавлених у подальших наукових пошуках вказаного напрямку. В українській науці дана проблема розглядалась в основному філософами (Д.Чижевський, І.Марчук), літературознавцями (П.Кононенко). З метою заповнення існуючих прогалин та з огляду на актуальність цієї теми, Українським фольклорно-етнографічним центром НАН України було заплановане проведення комплексного історико-етнографічного дослідження “Етнос та екологія” (1995 р.). Початковою базою даної роботи стали експедиції по обстеженню традиційної культури та побуту переселенців із зон, що потерпіли внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Зібрані в експедиціях матеріали свідчать про тісний звязок народної культури та світогляду з довкіллям. Поліщуки, переселені в безлісні райони, глибоко потерпають від зміни середовища проживання і пов’язаних з цим змін у побуті.

Труднощі з фінансуванням академічних інституцій змусили відкласти проведення подальшої роботи на невизначений час, але допоміг щасливий випадок. Моє знайомство з учасниками екологічної експедиції по Дністру – колективом ентузіастів, фахівців з гідробіології, хімії уможливили часткове проведення даного дослідження. Наслідки роботи за розробленою анкетою (додається) вже в перший рік роботи – 1995 – перевершили всі сподівання. Метою наукової розвідки, що проводилась учасниками експедиції “Дністер”, було виявлення та фіксація традиційних народних знань, повязаних з природними явищами, оцінок та характеристик щодо діяльності людини по перетворенню природи. Щодо останніх, то апробація анкети показала повну їх відсутність, можливо через деяку абстрактність питання “Як ви оцінюєте наслідки людської діяльності по перетворенню природи ?”, вилученого з анкети в наступній її редакції.

Всього за період діяльності експедиції (керівник В.М.Стецюк) з 1995 по 1997 рр. було обстежено 40 сіл (в Хмельницькій, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях), опитано 65 інформаторів віком 50 – 90 років. З анкетами працювали члени етнографічної групи О.М.Алексеєва (фізик), Т.Ю.Омельченко (філолог), М.М.Подоляк (математик), В.М.Бакус (інженер), А.С.Квятковський (журналіст), А.Є.Доронькін (інженер).

Систематизація зібраного матеріалу показала, що в населених пунктах басейну Дністра стійко збереглись і побутують понині численні повір’я, обряди та ритуали, повязані з водою. Деякі з них сягають походженням раннього язичництва, наприклад, зафіксований О.М.Алексеєвою в с.Мошанець Кельменецького р-ну Чернівецької обл. обряд викликання дощу. В час посухи тут з лопухів, інших рослин робили ляльку і пускали її за водою, несвідомо імітуючи таким чином архаїчний ритуал жертвоприношення божеству води.

До так само давніх і маловідомих в етнографічній літературі відносяться інші обряди викликання дощу, зафіксовані учасниками експедиції. А саме, купання у воді трьох чи дев(яти півнів (півень – сонячний птах, намочити його – спаде сонячний жар), прочищення дев(яти джерел. В багатьох із обстежених сіл були раніше або є і тепер джерела, криниці з цілющою водою (Додаток 4). Цікаво, що в народному світогляді чітко фіксується зв(язок людської поведінки, її моральність з природними явищами : жінка скупалась в криниці – вода втратила свої цілющі властивості (Додаток 4.23), чоловік порушив присягу, дану в костелі – сталось сонячне затемнення. Осуджувалось розорення пташиних гнізд (Додаток 7), биття тварин, ламання дерев. Заборона робити такі вчинки закріплювалась в дитячій свідомості рядом пересторог : “зруйнуєш гніздо – птах спалить хату, сам будеш бездомним”, зламаєш гілку дерева – буде випадати волосся (і, навпаки, волосся ростиме краще, якщо закопати його, зібране з гребінця, під дерево), без потреби рватимеш траву – зніметься буря (Додаток 6.46). Заборонялось також вкидати в річку сміття, нечистоти, пояснюють це тим, що “люди ж з Дністра воду п(ють”.

Зауважимо, що остання заборона мала юридичне підкріплення лише за Польщі, за порушення її накладався штраф (“За Польщі не дозволялося навіть прати в річці, не можна було нічого вкидати у воду”, Додаток 4.38).

Обожнення нашими предками води – могутньої природної стихії, необхідної умови людського життя, виразно прослідковується у всіх випадках її сакрального призначення : різноманітність використання свяченої води, численні ворожіння з водою.

Великий пласт знань складала народна метеорологія, аграрний досвід. Почасти ці знання ще зберігаються (Додаток 2, Додаток 3), але за свідченням респондентів частіше вони користуються відомостями, почерпнутими з календарів. Натомість, несподівано вагомою виявилась інформація про вплив небесних світил на здоров(я та долю людини (звертання, замовляння до місяця див. Додаток 3).

В традиціях українського природокористування було дбайливе ставлення до всього живого : птаха, рослини, дерева. Надзвичайно цікавим видається в цьому плані матеріал про дерева (яке дерево можна садити на подвір(ї, яке ні). На думку опитаних, є дерева, що спивають з людини життєву енергію (сосна, туя, калина, посаджені на подвір(ї), у кожному саду є головне дерево-господар, зрубаєш його – будуть сохнути інші дерева, рубати квітку чи дерево – заподіяти шкоду своєму здоров(ю. Кожна відповідь аргументується конкретними фактами (див. Додаток 6). Сьогодні, коли дослідження з біоенергетики вже не здаються нам суцільною містикою, вражає така глибока поінформованість наших предків про взаємозв’язок всього сущого.

Серед зібраних матеріалів значну групу складають відомості про ставлення до птахів, їх характеристики, походження, повір’я, пов’язані з ними. Одразу ж впадає в очі особливе ставлення народу до лелек, що пояснюється версією про походження лелеки з людини (Додаток 7). Надзвичайно цікавою є казка про перетворення хлопця Михайла на лелеку (Додаток 7), досі невідома науковцям; в академічному виданні “Казки про тварин” (К., Наукова думка, 1979) немає жодного подібного варіанту. “Птах – твій брат, він також був колись людиною, шкодуй його, не вбий” – закликає народна творчість. З огляду на такий світогляд, не видаються дивними чи дикими параграфи першого правничого документу Київської Русі “Київської Правди” Ярослава Мудрого, якими вартість журавля чи сокола прирівнювалась до вартості людського життя.

“Слід звернути увагу на тексти народного походження – замовляння, приказки, колядки, щедрівки та ін. У них, як, мабуть, ніде інде, збереглись правічні знання про довкілля, утаємничились регулятивні можливості людини на перебіг природних подій і процесів”, – пише у передмові до видання “Людина і довкілля“ (К. : Заповіт, 1995, с.16) В.Крисаченко. З цією думкою важко не погодитись кожному, хто хоч трішечки знайомий із вказаними жанрами народної творчості.

Учасникам експедиції вдалось записати чимало замовлянь, оригінальних за змістом та формою. Публікація цих фольклорних творів у даному збірнику, так само як і інших матеріалів, вміщених в додатку – це не лише знайомство широкого загалу з екологічним мисленням народу, але ще й факт значної наукової ваги, так як до наукового обігу вперше вводиться багато нового фольклорно-етнографічного матеріалу. Оригінальним зразком даного жанру народної творчості є зафіксоване Т.Ю.Омельченко звертання до рослин, щоб зібрати їх в “повній силі”, яке сама дослідниця назвала своєрідною “машиною часу” (Додаток 6.53).

Проведене експедиційне обстеження дозволило виявити достатньо високу збереженість екологічних знань народу, носіями яких є люди похилого віку. Ми сподіваємось, що публікація зібраних матеріалів буде сприяти залученню їх не лише в науковий обіг, але й у виховний та освітній процеси. На думку американської дослідниці проблем екології Меріен К.Прокоп :

“Новий набуток лишатиметься інтелектуальною власністю обмеженого кола людей, котрі знають про новий шлях, але є межа, за якою долучення всього однієї людини до нових знань посилить інформаційне поле такою мірою, що ці знання опанує майже кожен” (Меріен К. Прокоп Як стати зеленим. – К. : 1995, с. 7).

“Екологічні знання – кожній людині” – це актуальне завдання сьогодення можна було б значною мірою вирішити, пригадавши добре забутий досвід стосунків наших предків з природою.