10. Про небо, зірки, небесні явища

Галина Бондаренко

82. Історія про те, як си небо творило.

Як Куриляк О.М. було вісім – дев’ять років, на вечір на Різдво ходили колядники і таку колядку співали :

“Як ми йдемо, і Бога слідимо, туди йшов сам милий Господь. Дай, Боже !”

Вони вийшли із мамою надвір, потім зайшли у хату. Дівчинка лягла на кровать обличчям до вікна : там було зоряне небо, а потім ніби з’явилося світло – ніби небо розтворилося, ясніє, а потім закрилося нешвидко, а потихеньку.

Мама дівчиною теж на Різдво бачили таке явище. Нараз після темряви стало ясно помаленьку, потім більше золотаве світло – поле стало видко, ясно. Причому бачили зразу багато людей – бо їх запросили відгортати сніг на залізниці після снігових заносів. Якби людина тоді при пам’яті була і в той час щось попросила, то тоді б і відбулося те, що просили – так казали.

Записано в с.Золота Липа Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. зі слів Куриляк Олени Миколаївни 1924 р.н. 21.07.96. Записала Алексеєва О.М.

83. Кожна людина має свою зірку. Як зірка падає вниз, то людина помирає, а як вверх (сама бачила), то народжується.

Біля місяця є 5 зірок, які йдуть за місяцем, і коли місяць заходить, то ті зірки заходять із ним.

Записано в с.Довге Тисменицького району Івано-Франківської області зі слів Протас Марії Михайлівни, 1925 р.н. 17.07.96. Записала Алексеєва О.М.

84. Як зірка падає, то хтось помирає, чиясь душа летить. Кожна людина має свою зірку.

Записано в с.Золота Липа Тлумацького району Івано-Франківської області зі слів Гранат Ганни Теодорівни, 1937 р.н. 20.07.96. Записала Алексеєва О.М.

85. Коли зірка падає, не можна на неї дивитися, бо в людини душі не буде.