2.1. Композиційно-графічна структура мережевих електронних журналів

Салига П. Г.

Технічні та програмні засоби у 1980-х роках не дозволяли відтворити дизайн друкованих журналів в електронній формі. Тому композиційно-графічна структура МЕЖ розвивалася альтернативно від дизайну поліграфії і досягнула подібного рівня розвитку тільки з упровадженням технології PDF. Для вивчення мережевих журналів можна застосувати методологічні напрацювання у сфері композиційно-графічного моделювання друкованої преси. Визначними характеристиками журнального дизайну на думку українського дослідника Р. Вербового є те, що випуск періодичного видання є процесом, який одночасно щоразу новий і повторюваний у ключових моментах. [12, c. 53] На думку науковця, до істотних рис композиційно-графічного наповнення журналу належать такі: використання шрифтів та їхніх комплексів, їхня художньо-образна значущість, зв’язок з іншими елементами оформлення; значення символьних елементів, їхні функції та сфера застосування; застосування модульних сіток; використання зображень; застосування «негативного» простору; характер декоративних елементів; особливості поєднання елементів оформлення в ряди, комплекси та системи. Російська дослідниця О. Рожнова розглядає журнал як носій цілісного дизайну, що в міру своєї періодичності постійно оновлюється [71].

На початку 1980-х років видавці були змушені використовувати шрифти, встановлені на тогочасних комп’ютерах за замовчуванням. Шрифтове оформлення перших МЕЖ безпосередньо залежало від моніторів комп’ютерів. Перші екрани могли вмістити певну кількість тексту, що впливало на структуру та ширину колонки електронного журналу. Наприклад, популярний графічний формат для комп’ютерів IBM PC – CGA (Color Graphics Adapter – Кольоровий графічний адаптер), що був випущений у 1981 році, містив 40 символів у ширину екрану і 25 у висоту. Кожен символ займав обсяг 8х8 пікселів. Інший адаптер – MDA (Monochrome Display Adapter – монохромний адаптер дисплею) показував 80 символів у ширину і 25 у висоту. Його літери мали 9 пікселів у ширину і 14 у висоту.

Ці формати використовували шрифт «CP437» (Codepage 437, DOSLatinUS), що дозволяв не тільки писати тексти, але й містив символи, якими можна було малювати так звану псевдографіку. Вони займали місце в шрифті від 2591 до 2580 гліфа. Шрифт був розроблений компанією «IBM» для комп’ютерів IBM PC. Інші назви цього шрифту «CP 437», «OEM 437», «PC-8», «MS-DOS Latin US», «OEM». Також його називали «Високий ASCII» чи «Розширений ASCII» [131]. Спочатку цей шрифт не міг відображати кольори. Це стало можливим із розвитком графічних карт комп’ютера. Можливість відображати кольори дала поштовх розвитку ASCII-мистецтва у кінці 80-х – початку 90-х років.

Перші монітори були монохромними. Стандарт CGA, який запровадили у 1981 році, підтримував 16 кольорів. Із розвитком комп’ютерної техніки кількість кольорів зростала, що сприяло трансформації МЕЖ. У 1987 році новий графічний стандарт VGA (Video Graphics Adapter – відеографічний адаптер) міг містити 256 кольорів. Використовуючи шрифти як пікселі, видавці створювали унікальні картини. Оскільки монітори були розраховані на 80 символів, то ілюстрації збільшувалися в довжину, але ширина їх залишалася однаковою. Деякі картини займають по кільканадцять екранів. Видавцям МЕЖ доводилося макетувати тексти шириною 40 символів, як наприклад, журнал «H.A.C.K.».

Першими шрифтами в комп’ютерних мережах були растрові гарнітури. Кожен символ відображався піксельним малюнком. Такі шрифти були моноширинними і не могли масштабуватися. Для збільшення розміру тексту необхідно було використовувати новий набір малюнків. Масштабувати текст до потрібних розмірів дозволяли векторні шрифти, які з’явилися в МЕЖ після поширення технології HTML. Вибір був між трьома сімействами шрифтів: serif – гарнітури без засічок (автоматично підставляється шрифт Times New Roman); sans-serif – гарнітури без засічок (у Microsoft за замовчуванням шрифт – Arial, в Apple – Helvetica); monospace – моноширинні гарнітури (за замовчуванням шрифт – Courier).

З впровадженням каскадних стилів CSS з’являється можливість підставляти в HTML свої шрифти, наприклад, font-family: Arial. Але такий запис може не спрацювати, оскільки невідомо, на якому комп’ютері переглядатиметься МЕЖ і які там будуть встановлені шрифти. Тому видавці вказували лише гарнітуру, дозволяючи браузеру підставляти шрифт. Зустрічаються сайти, де спочатку зазначені конкретні шрифти, а лише потім сімейство. Наприклад, у HTML-журналі «Font magazine» зазначені шрифт verdana і сімейство sans-serif. Такий запис свідчить про те, що видавці спочатку розглядають той варіант, що бажаний шрифт є на комп’ютері користувача. В іншому випадку операційна система комп’ютера підставить свій шрифт, керуючись указаною гарнітурою.

Останні тенденції у веб-дизайні свідчать про широке застосування сторонніх шрифтів за допомогою сервісів на зразок «Google Fonts». Тепер можна в автоматичному невидимому для користувача режимі підвантажити шрифт з інтернету для використання на сторінці. Проте мережеві електронні журнали зараз майже не використовують формат HTML для макетування публікацій, тому ці нововведення не відображаються на розвитку саме МЕЖ [101].

МЕЖ «Font magazine» був присвячений шрифтам і деякий час видавався в HTML-форматі. Тільки п’ятий номер вийшов у PDF. Перехід на інший формат був викликаний тим, що PDF значно зручніший для роботи зі шрифтами, оскільки він дозволяє зберігати їх у векторному варіанті, тоді як для HTML їх потрібно раструвати. У перших номерах «Font magazine» широко використовували GIF-анімацію, наприклад, фотографія головного редактора змінюється іншим його зображенням. А в статті «Random twins» («Випадкові близнюки») на картинці по колу обертається слово «LETTERROR». Верстка сайту здійснена популярним тоді табличним способом, коли різні частини видання вкладаються в елементи таблиці. Таким чином можна макетувати тексти та ілюстрації, розставляючи їх у різні частини сайту (Дод., рис. А.27). Оскільки аналізований МЕЖ містив переважно огляди робіт інших дизайнерів, то майже на всіх сторінках є зовнішні посилання на галереї. Усі сторінки журналу зв’язані посиланнями «Table of contents» («Таблиця змісту»), що скеровують користувача на зміст журналу. Ілюстрації переважно збережені у форматі GIF, однак трапляються і JPEG [166].

Використання модульних сіток в ASCII-форматі спрощувалося, оскільки кожен символ займав визначену ширину. Тому видання створювалося на розмітці, шириною і висотою кожної комірки якої слугувала ширина і висота літери. Використання блокової верстки зустрічаємо в розташуванні рубрик МЕЖ «Abba» (Дод., рис. А.19), на прикладі складної верстки «CATSlash» (Дод., рис. А.38). Однак загальною тенденцією стало використання усього простору екрану для тексту, оскільки примітивна комп’ютерна техніка негативно впливала на макетування видань. Наприклад, монітор міг вмістити текстову колонку шириною у 40 символів. Тому видання версталося на такий розмір. Як зазначав дизайнер «Prime Anarchist Column»: «Деякі жаліються, що я використовую формат у 40 стовпчиків. Пробачте [за це], але доки всі комп’ютери не перейшли на 80 стовпчиків, я буду публікувати в 40. Якщо хочете 80 стовпчиків – переведіть його самі своїм улюбленим текстовим редактором» [243].

Модульні сітки застосовувалися на ранніх етапах розвитку МЕЖ, проте вони не мали такого значення, як у друкованих виданнях. Лише з упровадженням гіпертексту модульні сітки допомагали погоджувати між собою окремі елементи композиції. Таблична та об’єктна (за допомогою тегів <DIV>) верстки HTML-документів чітко визначала розміщення усіх елементів журналу упродовж напрямних координат композиції видання. На відміну від друкованих видань, де дизайнер може зсувати текст та графіку на різних сторінках журналу, у гіпертекстових виданнях за композиційно-графічну модель відповідає єдиний для всього видання файл стилів CSS, що формує модульну сітку та уніфікує зовнішній вигляд усіх сторінок видання. Таке строге дотримання єдиного розташування елементів на всіх сторінках сприяє тому, що видання сприймається цілісно. Негативною стороною є відсутність різноманітності на сторінках тих МЕЖ, що створюються на базі технології гіпертексту.

При верстці ASCII дизайнери намагалися використати увесь доступний простір для розміщення інформації. Незначні площі «негативного» простору зустрічаються навколо шапки газети (Дод., рис. А.2, рис. А.11, рис. А.12, рис. А.13, рис. А.22, рис. А 24, рис. А 35, рис.А 36), у заголовковому комплексі (Дод., рис. А. 5, рис. А.6, рис. А.20, рис. А. 23, рис. А.26) та навколо ілюстрацій (Дод., рис. А. 4, рис. А.21, рис. А. 26, рис. А 37). У цих випадках «негативний» простір підсилює дію цих елементів, оскільки сам не несе ніякого семантичного навантаження. Р. Вербовий визначив, що «негативний» простір не обов’язково має бути білим, ця частина видання не повинна містити в собі візуального навантаження та не конкурувати з елементами журналу [12, c. 92]. Варто зазначити, що монітори комп’ютерів були чорними, а текст кольоровим. Оскільки в технології ASCII не було передбачено функції перефарбовування частин видання, дизайнери заповнювали їх символами з великою візуальною щільністю, як на шапці МЕЖ «020» (Дод., рис. А. 34).

Застосування негативного простору в гіпертекстових МЕЖ мало вимушений характер, адже модульна сітка чітко визначала розташування елементів видання. Якщо стаття була задовгою, бокові колонки не могли заповнюватися іншими елементами, тому вони залишалися порожніми. Наприклад у МЕЖ «Hear and Play» права колонка використовувалася для рекламу, блоку соціальних мереж та коментарів (Дод., рис. А. 32). Однак нижче основний текст має багато «негативного» простору, оскільки елементи у правій колонці займають менше місця, аніж сам матеріал.

У МЕЖ, створених на форматі PDF та FLASH, «негативний» простір за кількістю приблизно такий, як у друкованих журналах. В електронному виданні немає фізичних (товщина, кріплення) та фінансових (ціна паперу) обмежень, які є в друкованих журналах. Тому існує тенденція до збільшення використання таких семантично незаповнених частин видання, оскільки видавці не намагаються економити простір і МЕЖ не мають лімітованої кількості сторінок. У МЕЖ мистецької тематики велика кількість негативного простору дозволяє виокремити малюнок, фотографію чи заголовок (Дод., рис. А. 39, рис. А. 40, рис. А. 41).

Характер декоративних елементів МЕЖ залежить від технологічної платформи. Дизайнери оформляли заголовки, рубрики, вихідні дані, закінчення журналу. Розповсюдженою практикою стало розділення різних елементів журналу лініями (Дод., рис. А. 6, рис. А. 7, рис. А. 9, рис. А. 10, рис. А. 11, рис. А. 18, рис.А. 19, рис. А. 31, рис. А. 42, рис. А. 43). Дизайнери використовували рамки, що заміняли звичні у друкованих журналах плашки (Дод., рис. А. 1, рис. А. 2, рис. А. 20, рис. А. 21, рис. А. 23, рис. А. 26, рис. А. 34, рис. А. 37, рис. А. 38). У гіпертекстових МЕЖ з’явилися такі декоративні елементи, як лінії, кольорові плашки, маркування, інфографіка. Ті ефекти, які неможливо досягнути технологією HTML та CSS, реалізуються за допомогою інтеграції у сторінки МЕЖ растрової графіки (Дод., рис. А. 28, А. 29, А. 32, А. 44).

Однією з особливостей дизайну мережевих журналів є надання нетиповим елементам видання статусу декору сторінок. У гіпертекстових МЕЖ до композиційно-графічної структури долучається навігація. Таким чином меню, що є своєрідним змістом журналу, стає повноцінним елементом декору. Так, наприклад, у МЕЖ «Font magazine» (Дод., рис. А. 28) навігація займає як праву, так і ліву колонки. Перша є загальною структурою сайту, а друга – посиланнями на різні номери журналу.

Система оформлення журналу включає заголовковий комплекс, обкладинку, рубрики, ілюстрації, врізи, авторські підписи та інші деталі оформлення. Різні технології дозволяли застосувати відмінні засоби побудови цих елементів. Під час аналізу МЕЖ різних років стає очевидно, що композиційно-графічні моделі еволюціонували від найпростіших (технологія ASCII) до складних інтерактивних динамічних форм (формати FLASH, JavaScript).

Обкладинка журналу як елемент видання з'явилася лише з появою МЕЖ у форматі PDF. В ASCII журнал був одним суцільним документом, умовно поділеним на сторінки чи рубрики. Обкладинка займала початок МЕЖ і була схожа на шапку газети, адже одразу під нею починалися публікації чи зміст (Дод., рис. А. 2, рис. А. 3, рис. А. 11, рис. А. 26, рис. А. 42). Шапки ASCII-журналів відрізняються від загального примітивного оформлення складними декоративними елементами, використанням оригінальних накреслень шрифтів, рамками та іншими елементами (Дод., рис. А. 11, рис. А. 12, рис. А. 13, рис. А. 18, рис. А. 22, рис. А. 24, рис. А. 34, рис. А. 35, рис. А. 36). У гіпертекстових МЕЖ статті публікуються окремими файлами, де на кожній сторінці є меню для переходів на інші матеріали. Тому обкладинок серед таких МЕЖ не спостерігається. У PDF-журналах обкладинка становить окремий, композиційно незалежний від внутрішньої модульної сітки елемент видання, що, як і в друкованих аналогах, виконує рекламну та презентаційну функції. Хоч фактично в електронному виданні немає обкладинки, за традицією цей елемент оформляється за принципами друкованих журналів. Мистецькі езини розміщують на обкладинці найяскравішу у виданні роботу. Проте деякі МЕЖ не використовують цей елемент оформлення. Португальський «Cadernos de Design e Tipografia» у першому номері на обкладинку розмістив зміст видання. Однак у наступних номерах обкладинка з’явилася (Дод., рис. А. 17).

Заголовковий комплекс, що за визначенням української дослідниці В. Шевченко є підсистемою всередині текстової системи, складається з елементів, які перебувають поза текстом. Ефективність матеріалу визначається в тому числі і вдало підібраним та оформленим заголовком, підзаголовками та врізами [95, с. 120]. Видавничі можливості формату ASCII були дуже скромними і не дозволяли макетувати текст. Тому видавці постійно шукали нові способи вираження: «Також ми плануємо видавати наш езин у друкованому вигляді, з можливістю робити текст напівжирним, курсивом та підкресленим, з різними розмірами шрифтів і малюнками, у форматі журналу» [217].

Формат ASCII створював певні проблеми для видання наукових МЕЖ. Для них дуже важливою характеристикою є нумерація сторінок, оскільки за допомогою неї здійснюється пошук при цитуванні на джерело. В електронних виданнях у форматі ASCII нумерації сторінок не було, тексти йшли суцільним масивом. Науковці визначають відсутність номерів сторінок як проблему [208]. Тому в деяких академічних МЕЖ редакторам доводилося штучно розділяти видання на сторінки за допомогою ASCII графіки. Наприклад, у журналі «PACS Review» 1990 року випуску головний редактор доктор Ч. Бейлі у вступному слові зазначає, що у ході дискусії він вирішив запровадити у журнал деякі традиційні елементи, у тому числі й сторінки (Дод., рис. А. 23) [115].

У гіпертекстових МЕЖ організація та декор заголовків є набором характеристик, що мають елементи заголовків від найбільшого – <h1> до найменшого – <h6>. Однак використання стилів CSS дозволяє дизайнеру змінювати розмір, гарнітуру, колір, фон, підкреслення.

У МЕЖ, створених на базі технології PDF, заголовкові комплекси, назви рубрик, врізи ускладнюються за рахунок шрифтів та можливості переміщувати, накладати та розвертати їхні блоки при верстці. У МЕЖ спостерігається використання великих кеглів для таких елементів, як у випадку з журналом «Artnois» (Дод., рис. А. 45) та «Дуршлаг» (Дод., рис. А. 46).

Форми подачі ілюстрацій в МЕЖ залежнать від технології та тематики видання. У мистецьких журналах використовується велика кількість зображального матеріалу. Наприклад, у мистецькому МЕЖ «Дуршлаг» (№ 3, 2008), дизайнер розмістив 126 фотографій, знімків екрана та малюнків. У політичному МЕЖ «Бійцівський клуб» цього ж року випуску використано 37 чорно-білих фотографій, тоді як у науковому МЕЖ «Social Welfare» (№ 1) є лише два малюнки, крім діаграм, що характерні для журналів цієї тематики (Дод., рис. А. 47, рис. А. 48, рис. А. 49).

Динамічні ілюстрації з’явилися у гіпертексті. У МЕЖ ображення GIF використовують переважно для анімації. Сприймати цей формат може лише гіпертекст, що значно звужує його застосування та ускладнює розповсюдження. Наприклад, є інформація, що МЕЖ «Ловкий тюлень» (№ 4) вийшов у форматі GIF (Дод., рис. А. 27). Як писав сайт «Look At Me», номер «повністю складається з мигання і вогників» [53]. Журнал був зверстаний у файлах HTML і розташовувався за адресою . Після закриття журналу перестав існувати і сайт. Тому «Ловкий тюлень» (№ 4) зараз у мережі відсутній, тоді як усі інші випуски журналу можна переглянути на інших сайтах, бо вони були зверстані у форматі PDF [51]. Щоденний МЕЖ «W→O→S» активно використовує GIF в ілюстраціях до власних публікацій. Це дозволяє зробити видання помітнішим серед інших сайтів [2]. Наразі анімація існує тільки в гіпертекстовому форматі. На спеціалізованих сайтах в інтернеті ставиться багато запитань щодо того, чи можна вставити анімований GIF у PDF. Це свідчить про те, що у видавців МЕЖ існує потреба анімувати свої журнали, проте технологія ще не дозволяє повною мірою робити це.

Ілюстрування мережевих електронних журналів суттєво відрізнялося від друкованих аналогів у 1980-х роках. У перших МЕЖ широко застосовувалася ASCII-графіка – стиль графічного дизайну для оформлення електронних видань, у якому використовували 128 символів кодування ASCII. Застосовувався переважно до появи гіпертексту та мови HTML [267] Ілюстрації, схеми, графіки та декоративні елементи також створювали за допомогою символів. Важливість цих графічних елементів для засновників електронного видавництва була очевидною, оскільки навіть за відсутності відповідних засобів вони створювали якісні ілюстрації. Науковці довели, що й декоративні елементи, що не мають жодного інформаційного наповнення, обов’язкові для журнальних видань. Якщо їх немає, то ускладнюється система орієнтування користувача, зникають межі між матеріалами та рубриками [95, с. 93–102].

Тому в мережевих журналах широко використовувалося відокремлення заголовкового комплексу, підпису, рубрик та матеріалів один від одного.Незважаючи на примітивність ASCII-графіки, видавці та дизайнери створили техностиль, самобутній культурний пласт у декоруванні. Видання оформлялися за допомогою ліній та літер, які були в тодішніх шрифтах. Правда, тогочасні дизайнери вважали шрифтове оформлення новаторським. Роботи ASCII-графіки називали прикладом мистецтва майбутнього. «Ці роботи можна порівняти з оздобленими манускриптами ранніх епох. Тепер типографіка і дизайн створюються на швидкості 100000 операцій в секунду (стара міра обчислення швидкості – прим. авт.)», – говорив художник Стен Вандербріік. [288] Він разом із графічним дизайнером Кентом Кнолтоном у період з 1964 по 1967 створив комп’ютерний анімаційний серіал, у якому використав лише геометричні форми та типографіку. Кнолтона вважають творцем першої ASCII-графіки, його проект «Studies in Perception I» досліджував можливості передачі графіки за допомогою шрифтів. Результатом стала фотомозаїка – відтворення фотографій за допомогою темних та світлих символів на моніторі комп’ютера [197].

Для порівняння оформлення друкованого та МЕЖ середини 1980-х років можна співставити електронну копію журналу «YIPL/TAP». Він виходив з 1971 року, згодом спробували перетрансформувати у новітній для того часу формат видання – ASCII-текст. У передмові до перевидання першого номеру в електронному вигляді редактор говорить, що спробував відтворити дизайн «YIPL/TAP». Він зазначає, що це вдалося тільки тому, що в першому випуску було мало діаграм, які на той час було доволі складно відтворювати текстовим методом [120]. Цей випадок можливість допомагає нам визначити можливості макетування електронного видання тогочасних видавців (Додаток 1). Якщо в інших журналах недолугий дизайн можна розглядати як задум самих верстальників, то тут редактор стверджує, що він намагався відтворити, наскільки це можливо, структуру і вигляд друкованого зину. «YIPL/TAP» створювався на друкарській машинці, а ілюстрації та декоративні частини малювалися від руки.

В електронній версії можливості прикрасити видання були мінімальними, оскільки текст не міг містити графічних ілюстрацій. Порівнявши два видання, ми бачимо, що, використовуючи текст ASCII, неможливо було відтворити багато декоративних елементів зину (Дод., рис. А. 25, рис. А. 26). На першій сторінці деформована шапка видання «THE YOUTH INTERNATIONAL PARTY LINE’S», яка в зині розташовувалася по діагоналі. На другій сторінці й далі ми бачимо, що тогочасний текстовий формат не дозволяв змінювати розмір та шрифт тексту, тому заголовки оформляли такою самою гарнітурою, що й основний текст. Окрім заголовків, це відбилося й вихідних даних, відрізному талоні, надрукованому меншим шрифтом. Цей талон у зині потрібно було вирізати і вислати в офіс телефонної компанії. Також була відсутньою можливість підкреслити текст, тому слова inside info, might, your, that, які в зині підкресленювалися, в електронному вигляді були написані регістром: INSIDE INFO, MIGHT, YOUR, THAT. Четверта сторінка зину була зверстана у дві колонки, тоді як в електронному варіанті неможливо було відтворити таку побудову шпальти, тому вона розташовувалася в одну колонку. Але найбільшу проблему складали ілюстрації. Схему, що намальована на другій сторінці видання, спробували відтворити засобами ASCII-графіки. Це зображення, що складається з набору тире, дужок і дієзів, можна вважати зрозумілим. Фінальний логотип «Public Enemy» на четвертій сторінці навіть не намагалися відтворити, а натомість описали його: «Малюнок старого дзвону (той, всередині якого був написано „Bell System“) з номером 1, що намальований усередині дзвону, а „Public Enemy“ по колу всередині кільця» [117]. Оригінальний зин мав форму буклету з чотирма сторінками, щоб відтворти посторінкову подачу інформації, в електронному варіанті межа позначалася лінією з багатьма тире.

Дизайнери МЕЖ для створення дизайну використовуються системи версти. Один із перших засновників МЕЖ Д. Смарт говорив, що до того, як започаткувати власне видання, він читав про програму «Newsroom», що дозволяла створювати власні газети, проте отримати її в тому юному віці в нього не було змоги. Тому він вирішив робити електронний журнал підручними засобами. У випадку Д. Смарта з його езином «Illegal» недосконалість комп’ютерних технологій тільки сприяла його спрямованості винятково на електронне видання. За його словами, перший номер мав бути паперовим, але роздруківка однієї сторінки на той час займала 10 хвилин. Тому «Illegal» існував переважно в електронному варіанті, допоки у 1989 році невідомий інвестор не почав друкувати журнал накладом 1000 примірників [183].

ASCII-графіка швидко поширилася і на друковану періодику, оскільки нею оформляли не лише видання, що існували тільки в електронному форматі, але й ті, що згодом друкувалися на принтерах. Щоб виділити заголовок великими літерами, його створювали за допомогою темних символів # або *, заповнюючи ними форму літер заголовка так, як у шапці журналу «Nut Works» (Дод., рис. А. 11). Для темної частини шрифту могли використовувати інші символи з великою кількість рисочок, що робили символ темнішим (F, E, M, W). Цими символами створена, наприклад, шапка електронного журналу «FSFnet» (Дод., рис. А. 22). Іншим варіантом стало створення за допомогою символів слеш, тире – |, \, / ліній контурів великих літер, як, наприклад, шапка електронного журналу «The anti Big Brother association» (Дод., рис. А. 13) та Illegal (Дод., рис. А. 12). Перші видавці приділяли шапкам своїх електронних журналів дуже багато уваги, бо обкладинка в традиційному друкованому часописі є дуже важливою, оскільки продуманість і повторюваність графічних і текстових елементів обкладинки вирізняє видання з-поміж інших [43, с.84].

Традиція видавати МЕЖ у текстовому форматі збереглася, незважаючи на появу нових технологій у дизайні електронних видань. Причина пов’язана з бажанням сучасних видавців наслідувати культові езини 80-х років. Наприклад, італійський хакерський езин «BFi», що заснований у 1998 році, продовжує виходити у форматі ASCII. Їхній логотип та оформлення нагадують «Phrack», щоб був зразком для італійців [124].

Після появи формату HTML, що дозволяв макетувати видання, масово з’являються наукові журнали, зберігаючи за свідченнями А. Ховава та П. Грея, дизайн друкованих аналогів. Такі видання розуміли інтернет лише як додатковий засіб розповсюдження і не хотіли використовувати усіх можливостей гіпертексту. Вони діяли та виглядали як паперові копії друкованих журналів [181, с. 131].

Оскільки МЕЖ – це здебільшого некомерційні видання, фінансова незалежність дозволяла видавцям експериментувати з формою подачі матеріалів та засобами оформлення. Ті прийоми, які не використовувалися в друкованих виданнях через свою маргінальність та не типовість, легко можна застосувати у власному МЕЖ. Сьогодні дизайнери використовують мистецькі езини для огляду нових тенденцій у верстці та Досить часто змінює стилістику сам формат МЕЖ. Якщо на сайту інформація поновлюється поступово, то читач сприймає усі матеріали як одне ціле. Натомість у МЕЖ із виходом нового номеру втрачається актуальність попереднього. Читач чітко розуміє цілісність і самодостатність кожного номеру, тому видавці динамічно змінюють оформлення. Таким чином періодичність впливає на частоту зміни дизайну в МЕЖ.

Національні особливості та тенденції глокалізації меншою мірою вплинули на дизайн МЕЖ, аніж на їхні друковані відповідники. Комп’ютерні мережі дозволили видавцям відійти від обмежень, які накладали кордони на стилістику видань. Майже одночасна поява МЕЖ у США та Європі дозволила цим виданням від самого початку виробляти власну унікальну графічну мову. Видавці наслідували один одного, запозичували ідеї тощо. Наприклад, на офіційній сторінці езину «Дуршлаг» було розміщено бренд-бук видання, останнім пунктом якого були «Кілька корисних прикладів». Тут видавці надали список із шести іноземних видань схожої тематики. Очевидно, що дизайн і контент цих журналів вплинув на «Дуршлаг». Наприклад, розмір сторінки відповідає формату езину «Bastard» – 460х549 пікселів. [34]

Незважаючи на те, що перші електронні видання за матеріальною конструкцією суттєво відрізнялися від друкованих журналів, вони наслідували дизайн друкованих, замінюючи графічні елементи та ілюстрації малюнками ASCII. Один з перших МЕЖ «H.A.C.K.» видавався без шапки до четвертого номеру. Починаючи з четвертого числа він змінював шапку щовипуску. Із дев’ятого номеру журнал виходить на ширшому моніторі – 80 символів (Дод., рис. А. 2) [174] Інші МЕЖ не змінювали дизайну шапки протягом усього існування. Наприклад, «FSNET» мав одну і ту саму шапку усі 49 випусків. [121] (Дод., рис. А. 5) Обкладинки могли бути складними графічними об’єктами, що включали в себе малюнки ASCII-графіки, або ж простим написом назви МЕЖ, як у журналу «Cheap Truth» [129] (Дод., рис. А. 16).

До оформлення МЕЖ можуть залучатися сторонні дизайн-студії. У часи ASCII-графіки існували цілі групи митців, які створювали дизайн різним виданням. На сайті «ASCIIARENA» лише перелік цих команд становить три сторінки [137].

Дизайн МЕЖ розвивався разом із технологіями, які робили можливими складне макетування та верстку. Формат HTML дозволив макетувати текст із фотографіями, PDF урівняв стилістику електронних журналів і друкованих, FLASH дозволив зробити видання інтерактивним та анімованим. Комп’ютери до кінця 1980-х не дозволяли здійснювати якісне макетування видання. Монітори були переважно монохромними й обмежувалися шириною в 40 символів. Не було можливості поєднувати графіку та текст в одному документі, а програми-редактори не мали жодної розмітки тексту, тому все видання робилося однією гарнітурою, розміром, вагою та накресленням шрифту. Із точки зору історії графічного дизайну оформлення видання ASCII-графікою було поверненням у минуле. Художньо-технічні елементи не співвідносилися з естетикою свого часу та духовними потребами читача [47, с. 108].

Тільки в 90-х роках ХХ століття дизайн електронних журналів досягнув такого рівня розвитку технік оформлення, як у друкованих виданнях. Із появою gif- та flash-анімації, інтеграції в код сайтів мов програмування (JavaScript) МЕЖ зробили значний поступ у розвитку, відкривши інтерактивний дизайн, що змінювався залежно від дій користувача. Загалом журнальний дизайн розглядався науковцями як новаторський, оскільки періодичність виходу видання дозволяє змінювати стилістику та виправляти помилки у візуальній концепції кожного випуску. Таким чином, журнали є своєрідною лабораторією для створення нового дизайну. Саме тому електронні журнали так важливо досліджувати в контексті розвитку мас-медіа в цілому і медіадизайну зокрема.