2.3. Класифікація мережевих електронних журналів

Салига П. Г.

Класифікуючи електронні видання, дослідники припускаються помилки через недостатньо глибоке розуміння сутності інтернету як нового каналу комунікації. Такі науковці намагаються розробляти типології лише за принципом визначення технології. Електронні журнали також можна розділити на групи: текстові, гіпертекстові електронні журнали, PDF-журнали та динамічні МЕЖ. Проте технологічна складова стосується переважно художнього оформлення, а не сутності видань. МЕЖ, що видавалися в різних форматах, за стилем, аудиторією та періодичністю є схожими. Відмінність у технологічній платформі цікавить нас у контексті трансформації МЕЖ загалом, тому це питання буде детально розглянуто наступному розділі. Для кращого розуміння особливостей побутування МЕЖ доцільно здійснити типологічний поділ за тематикою, оскільки спільнотематичні видання мають ті ж самі аудиторію, стиль та засоби впливу на читача.

Мережеві електронні журнали виокремлюються серед інших видань (сайтів, соціальних мереж тощо) тим, що задовольняють потреби вузької цільової групи. Тематика електронних журналів від самого початку їхнього існування була звужена до інтересів цієї групи. Тому тематичний поділ МЕЖ є важливим, оскільки він дає краще розуміння видання, аніж класифікація за технологічним форматом. Із залученням більшої кількості читачів у комп’ютерні мережі журнали можуть дозволити собі розширити тематику, але вони не здатні конкурувати з динамічними сайтами. Тому МЕЖ залишаються вузькоспеціалізованими електронними виданнями.

Поділ МЕЖ за тематикою зустрічаємо в «Каталозі електронних журналів», що видавався у США з 1991 року. Комп’ютерна тематика висвітлювалася в майже 40 % усіх журналів. МЕЖ соціальної тематики займали 28 %, гуманітарної – 13 %. Інші тематики були мізерно малими і становили менше 3 % [144]. Кожен сайт, де розповсюджуються МЕЖ, намагається систематизувати ці видання. Це зручно під час пошуку журналів. Таким чином, власники цих сайтів самостійно розробляють інтуїтивну типологію МЕЖ.

У МЕЖ «ARMADILLO», що вийшов у 1994 році, знаходимо інформацію про конференцію «alt.zines», що була присвячена винятково мережевим журналам (netzines) і набраним вручну аналогам друкованих журналів (typed-in postings of analog hardcopy zines) з усього світу. Там само подається короткий перелік тематик журналів: панк-музика, наукова фантастика, кіберпанк, інді-музика, жахи, діскордіанізм, боб-ізм, анархізм, войовничий фемінізм тощо [176]. Незважаючи на те, що деякі терміни зараз не перекладаються, ми можемо визначити основні тематичні напрями електронних журналів середини 1990-х. Це субкультурні рухи (панки, кібер-панки), література (жахи, наукова фантастика), політичний та соціальний маргінальний активізм (анархізм, войовничий фемінізм) та музика (боб-ізм, інді).

Станом на кінець 2008 року сайт «» налічував 2 350 різнотематичних МЕЖ, «» – 9 000 езинів, «» – 2 000, «» – 1 500, «» – 3 000 подібних видань. На останньому сайті МЕЖ структуровані за тематичними рубриками. Найбільша кількість електронних журналів (більше 200) зібрано в рубриках «Art» – мистецькі (471), «Music» – музичні (374), «Poetry» – збірки поезій (372), «Fiction» – белетристика (336), «Humor» – гумористичні (272), «Reviews» – огляди книг, дисків тощо (255), «Business» – бізнесові (219), «News» – новинні (207).

Сайт «» деталізує тематику мистецьких МЕЖ за такими тегами: architecture (архітектура), art (мистецтво), audio (аудіо), boarding (бордінг), brands (бренди), calendar (календар), car (машини), comic (комічні), computing (комп’ютери), culture (культура), design (дизайн), djing (діджейство), drawing (малювання), entertainment (розваги), fanzine (фантастика), fashion (стиль), fonts (шрифти), gaming (ігри), grafitti (графіті), graphics (графіки), illustration (ілюстрації), interviews (інтерв’ю), life (життя), lifestyle (стиль життя), movies (фільми), music (музика), painting (живопис), people (люди), photography (фотографія), podcasting (листівки), poetry (поезія), portfolios (портфоліо), poster (постери), previews (огляди), reportage (репортажі), research (дослідження), reviews (огляди), science (наука), skateboarding (скейтбордінг), stencil (трафарет), sticker (стікери), stories (історії), street style (вуличний стиль), teens (підлітки), traveling (подорожі), trends (тренди), tutorials (підручники), urban (місто), vector (векторна графіка), video (відео), walls (стіни), words (слова), writing (письмо). Оскільки теги – це маркери, що приєднуються до інформації для її ідетифікації, то кілька тегів можуть стосуватися одного видання. Наприклад, англійськомовний журнал «Bandito» № 1 [116] одночасно має такі маркери: мистецтво, дизайн, графіка, ілюстрації, музика, люди, фотографія, письмо. Польський журнал «SOMA» (№ 8) [261] – мистецтво, культура, дизайн, графіті, інтерв’ю, стиль життя, музика, огляди, місто. Позначення тегами дозволяє деталізувати тематику та наповнення різних випусків МЕЖ.

Маркери органічно підходять для журналу – періодичного видання, що містить різну інформацію (статті, белетристика, вірші) і часто ілюструється [212]. В англійській мові слова «крамниця» і «журнал» (magazine) – омоніми. Журнал походить від арабського «makhāzin» («крамниці»), що характеризує видання як яскраве, багато ілюстроване, з великою кількістю різних матеріалів. Теги дозволяють охопити всі матеріали та якнайкраще типологізувати видання.

На блогерській спільноті «pdf_zines», що присвячена розповсюдженню мережевих електронних журналів, тематика зазначена в таких тегах: design (дизайн), illustration (ілюстрації), vector (векторна графіка), 3d (3D-графіка), fashion (стиль), graffiti (графіті), industrial design (індустріальний дизайн), lifestyle (стиль життя), music (музика), photo (фото), tattoo (татуювання), trash (треш), tutorials (підручники), typeology (шрифтознавство) [240].

На сайті «magazinesdownload.com» можна переглянути рубрикацію електронних версій друкованих журналів. Велика кількість видань міститься в розділах – архітектура та дизайн (71), мистецтво і фотографія (53), машини та мотоцикли (62), комп’ютери та технології (94), порно та еротика (44), фешн і стиль (79), їжа та приготування (56), дім та сад (41), подорожі та країни (43), жіночі журнали (47). Якщо порівнювати тематику оцифрованих журналів у рубриках з відповідними показниками езинів, стає очевидно, що МЕЖ майже не охоплюють сектор широкого вжитку, оскільки вони спрямовані переважно на вузьку спеціалізацію. Наприклад, серед МЕЖ не зустрічається жіночих, кулінарних, туристичних журналів тощо [250].

У болгарській статті на сайті «Вільної енциклопедії», присвяченій фензинам, зазначають такі теми: музика, наукова фантастика, комікси (манга), фільми, література, політика (анархізм, гендерна рівність, вегетаріанство, критика капіталізму), рольові ігри, інформатика, історія, спорт [85].

В інтернет-каталозі «» електронні журнали розділені за принципом каталогізації сайтів на типові для них рубрики (подорожі, тварини, автомобілі тощо). Мала кількість журналів у певних рубриках свідчить про штучність такого поділу. Наприклад, у розділі «Тварини» міститься тільки два журнали. Така сама кількість стосувалася і рубрики «Діти/комікси», тоді як у темі «Професії» – журналів у чотирнадцять разів більше. Це черговий раз демонструє те, що ми не можемо підходити до класифікації електронних журналів з позицій друкованих видань. МЕЖ мають специфічну тематику, яка може слугувати засобом класифікації. Електронні журнали задовольняють потреби вузьких груп населення. Зазвичай це або хобі, або професійна інформація.

Незважаючи на існування певної цензури в мережі ARPANET, розробленій для військових цілей урядом США, тематика перших електронних видань була доволі різноманітною. Дайджести ARPANET мали переважно комп’ютерну тематику і їх спонсорували за рахунок лабораторій. Цікавий документ, що засвідчує наявність неконтрольованих цензурою електронних видань, знаходимо у 12 номері «TCP/IP Digest», у якому розповідається про загрозу виключення комп’ютерів з мережі, якщо вони пересилатимуть документи, що не відповідають офіційно заявленій тематиці дослідження: «Завжди є загроза офіційного чи публічного звинувачення у використанні мережі не за призначенням – для пересилання різних документів (mailing lists). Так відбулося з виданнями, що називалися „WINE-LOVERS“ („Винолюби“) та „Datamation“ (ЕОМ). Це закінчилося майже виключенням нашої організації з мережі й ми витратили кілька місяців на „битву“ з офіційними силами, щоб довести, чому наші комп’ютери не повинні бути видаленими з ARPANET» [263].

Оскільки електронні журнали виникли в комп’ютерних мережах, першою поширеною тематикою цих видань була обчислювальна техніка, а також все, що з нею пов’язано. Хакерські періодичні електронні журнали репрезентовані доволі широко, оскільки інтернет є тим засобом комунікації, що охоплює всю їхню цільову аудиторію. Згодом хакерських МЕЖ стане так багато, що в цьому середовищі почнеться жорстока конкуренція. Як іронічно зазначали видавці в першому номері журналу «The anti Big Brother association» у слові до читачів: «Ми уявляємо, як ви думаєте: О, Боже! Ще один склепаний за ніч підпільний хакерський журнал!» [282].

Першим мережевим електронним журналом комп’ютерної тематики, що дійшов до наших днів, є «Cult of Dead Cow». Він з’явився в 1984 році. За структурно-типологічними ознаками журнал намагався наслідувати друковані журнали (вступне слово, вихідні дані, статті), проте слабкі можливості тогочасної техніки не дозволяли відтворити дизайн видання. Тексти версталися однією колонкою, а ілюстрації промальовувалися символами ASCII. Попри схожість організації журналу та друкованих видань, «Cult of Dead Cow» суттєво відрізнявся від них за стилем і подачею інформації. Свобода та відсутність юридичного контролю дозволяли писати про заборонені теми (зламування комп’ютерних та телефонних мереж, створення зброї, анархізм), що ставило МЕЖ у розряд маргінальних. Після цього видання з’являються інші комп’ютерні журнали, найвідомішим з яких буде «Phrack Magazine».

Але не всі комп’ютерні МЕЖ створювалися хакерами. Були серед них і такі, що просто інформували читачів про новинки комп’ютерного ринку. Наприклад, у вступному слові до читачів редактора електронного журналу «The Syndicate Report», що виступав під ніком The Sensei, повідомлялося, що в цьому виданні публікуватимуться новини, пов’язані з комп’ютерами [280]. Згодом новинні МЕЖ зникли. Їх з успіхом замінили більш оперативні видання, такі, як сайти й блоги. Велика кількість хакерських МЕЖ призводить до внутрішньої конкуренції. У вступних словах та статтях журналів починають зустрічатися згадки про інші видання, сатиричного характеру, наприклад: «Там багато старих пердунів, що вважають себе хакерами після того, як завантажили Синдикат («THE SYNDICATE REPORT» – прим. авт.) або ще якесь гівно» [222].

Мережеві електронні журнали цієї тематики ускладнювали зміст та форму по мірі здобуття видавничих навичок. Наприклад, журнал «HACK: Hacking and Computer Krashing» («Хакерство та зламування комп’ютерів») вийшов 1984 року у вигляді списку паролів. Але згодом завдяки зусиллям головного редактора Сірого Вовка (Grey Wolf) став повноцінним виданням з оригінальними текстами.

МЕЖ «Illegal: The Cracker Magazine» («Правопорушник: хакерський журнал») почав виходити у 1985 році. Цікаво, що він був німецьким виданням і почав виходити англійською тільки з 22 номеру [257]. А у вихідних даних зазначалося: Bonn, West Germany (Бонн, Західна Німеччина). Як згодом розповідали видавці цього журналу, «Illegal» протягром 1987–1989 років вважався головним МЕЖ у Європі. Разом із голландським «Hacktic» вони були «короною комп’ютерних підпільних мас-медіа» [165]. Цей журнал, на відміну від американських «cDc» i «Phraсk», був виданням кракерів – людей, що зламували офіційні версії програм і робили їхні піратські копії. У Європі кракери були чисельною групою серед комп’ютерного андеграунду. Як свого часу американські хакери, вони сформували власну субкультуру, виразником якої був МЕЖ «Illegal». Видання складалося з різноманітних за стилістикою та тематикою матеріалів. Тут були аналітичні статті на кшталт «Розвиток хакерів в Австрії», критика комп’ютерних програм, огляди ігор та відео, інтерв’ю з видатними хакерами тощо. У кожному номері публікувалися рейтинги найкращих програм, демоверсій. Особливу популярність мав рейтинг «Хакер місяця», що дозволяв читачам побачити свій нікнейм у списку найкращих комп’ютерних спеціалістів Європи. Перехід видання на англійську мову відбувся через бажання видавців розширити аудиторію за рахунок Нідерландів, Великобританії, Данії тощо. Відсутність територіальних обмежень інтернету створювала нові перспективи для видавців МЕЖ. «Illegal» закрився під тиском офіційної влади. У травні 1989 року, за два дні до виходу 38 номера, квартиру головного редактора Д. Смарта обшукала німецька поліція. Уся техніка була конфіскована. Суд звільнив його за браком доказів причетності допіратства, але забрати комп’ютер було не так просто [183].

Частина комп’ютерних МЕЖ продовжувалаь виходити в текстовому форматі (італійський хакерський МЕЖ «BFi», всесвітній «Phrack»). Деякі електронні журнали почали заробляти гроші на передплаті. Наприклад, «Virus Bulletin», що видається з 1989 року і зараз продовжує періодично виходити, розповсюджується лише за передплатою.

Політично-маргінальні МЕЖ є періодичними електронними виданнями з радикальною політичною чи антисоціальною тематикою. Тема бунту проти політичного ладу з’явилася ще в найперших МЕЖ. У першому електронному хакерському журналі «Cult of the dead cow» тема анархізму була виокремлена в рубрику. У ній розповідалося про виготовлення саморобної зброї тощо. Перший номер МЕЖ вийшов під гаслом «Поселимо страх у серця пересічних громадян!» Серед списку 92 езинів «San Francisco Zine Publishers Resource Guide», що склав С. Фрідман, анархізм був у тематиці двадцяти одного з них, а це близько 20 % [170]. Таку радикальність МЕЖ можна пояснити кількома причинами. Маргінальним політичним групам складно заснувати офіційний ЗМІ. В інтернеті ж вони не потрапляли під цензуру і могли розповсюджувати будь-яку інформацію. Видавці усвідомлювали свою безкарність у мережі. Редактори МЕЖ «aBBa» у передмові до другого видання жартома зазначають: «Ну, народ, хтось із вас уже мав помітити, що, читаючи наш езин, ви можете стати непопулярними у деяких колах. Багато людей хоче застрелити нас. Але ми не боїмось! Це вільна преса, у нас є наша Перша Поправка до прав, і ми можемо казати все, що нам забажається» [283].

До появи інтернету потребу в мас-медіа радикали традиційно виражали через листівки, плакати і більш ємний вид видання – МЕЖ. Із появою комп’ютерних мереж радикали були одними з перших, хто почав використовувати МЕЖ з метою розповсюдження власних ідей. У першому номері журналу «Activist Times, Incorporated» сказано: «Новий шлях організації людей – комп’ютерна мережа. Спілкуйтесь, діліться, координуйтеся, співпрацюйте, оновлюйте, пишіть, редагуйте, зберігайте, швидко!» [105]. В архіві ранніх МЕЖ на сайті «textfiles.com» політично-радикальні електронні журнали переважно анархістської тематики складають суттєвий відсоток. Про це свідчать назви таких журналів, як «Anarchy Today» («Анархія сьогодні»), «Anarchy N’ Explosives» («Анархія і вибухівка»), «American Nihilist Underground Society» («Американська нігілістична підпільна група»), «Anarchistic Tendencies» («Анархічні тенеднції»), «Activist Times, Inc.» («Час активістів»), «Boston Anarchist Drinking Brigade» («Бостонська анархічна п’яна бригада»), «Center of Intelligent Anarchists» («Центр інтелектуальних анархістів»), «Demented Anarchists and Malicious Malignant Inventors of Terror» («Божевільні анархісти та злі винахідники терору»), «Hackers and Anarchists Anonymous» («Анонімні хакери та анархісти»), «Practical Anarchy» («Практична анархія»), «Rebel Anarchistic Tendencies» («Тенденції анархістів-повстанців»).

Незважаючи на повторювання слова «анархія» в назвах та змісті цих видань, під цією лексемою зазвичай розумілася нелегальна діяльність у комп’ютерних мережах та під’єднання до телефонних ліній. Справа в тому, що ідеологічно анархізм і хаківізм були близькими поняттями. Під лівими лозунгами виходили більшість хакерських МЕЖ. Своєрідне поєднання цих субкультур відбулося наприкінці 80-х, коли сформувалася ідеологія кіберпанків. У вихідних даних німецького кракерського видання «Illegal» зазначались ліві ідеологи: «Карл Маркс + Роберт Нозі => Злочинна Ідеологія Кіберпанків, Петро Кропоткін + Унабомбер => Динаміт».

Деякі МЕЖ, якщо й не заявляли про свою революційність у назві, то були такими за своєю суттю. Наприклад, мистецький МЕЖ «KULTCHA: The Issue of Kultcha and the Culture of Issue», що почав виходити у 1986 році, мав багато лівацької пропаганди та закликів до боротьби. У вступному слові редактори описували сутність лівого мистецтва: «У світі з сотнею культур є суттєва проблема: як подолати культурні відмінності задля ведення політичної боротьби» [198]. Революцію і мистецтво сполучає видавець МЕЖ «Refuse Resist». Тому видавець зинів Деміар зазначав: «Хороший зин – це цікавий зин. Такий, який приємно і потримати в руках, і перечитати зайвий раз. Хороший зин – не повторює інші, а створює щось нове. Провокаційне, безконтрольне і небезпечне мистецтво. Ніякої політкоректності! Арт-терор» [25].

У 1989 році виходить одіозний МЕЖ «Anarchy ‘n’ explosives» («Анархія і вибухівка»). Видавці журналу жартівливо радять своїм читачам: «Не забувайте терміново повідомляти про всі небезпечні випуски представникові місцевого Комітету надзвичайного планування або в місцевий Комітет надзвичайного планування штату» [109]. Із першого випуску вони публікують детальні інструкції з виготовлення рідкої нітрогенної бомби та адреси баз даних, у яких містилися відомості зі створення токсичних речовин. Така увага до створення небезпечних речовин характерна для багатьох МЕЖ анархічної спрямованості. Ця тенденція зберігається й до сьогодні. Наприклад, в українському езині «Бійцівський клуб» (№ 7) вийшов матеріал «Як зробити коктейль Молотова» з детальними описами рецептів виготовлення та застосування цієї вибухівки. У першому номері ісламського терористичного електронного журналу «Inspire» публікується стаття про виготовлення вибухівки. Формат PDF дозволяє вставляти в журнал фотографії, тому матеріал проілюстрований як покрокова інструкція. Текст починається нібито із запитання читача: «Чи можу я зробити бомбу, що нанесе ушкодження ворогу, з інгредієнтів, що завжди є на кухні?» [275].

Політично-маргінальні МЕЖ тримають традицію епатажу, що була задана ще у 80-х роках ХХ ст. Наприклад, у правилах журналу, що мав зухвалу назву «Anus», зазначалося: «Ви можете упереджено ставитися до співрозмовника на підставі віку, раси та релігії» [126]. «Anus», що вперше вийшов 9 квітня 1989 року, очевидно, був першим асоціальним МЕЖ. Редактори намагалися порушити мирну ситуацію на BBS міста Х’юстон (США). Вони закликали ображати один одного, звинувачували системних адміністраторів (sysop) в ідіотизмі та консерватизмі. За що членам спільноти було заборонено вхід на ці електронні дошки оголошень. Активна позиція видавців таких журналів завжди дратувала консервативну частину користувачів мережі: «Щоб показати наш виклик х’юстонській кліці сисадмінів і їх приспішників, замало організації чи пропаганди. Ми засновуємо видання, що присвячене образам, підтримці свободи слова та іншим забутим правам людини» [126].

Хуліганське австралійське видання «Anarchis tendecies», що з’явилося 8 січня 1988 року, у першому ж номері давало асоціальні поради: «Якщо тобі відмовила дівчина, не переймайся. Помста, синку, помста! Напиши листа її батькові, у якому зазнач, що вона зв’язалася з поганою компанією» [277]. Багато їхніх ідей перегукуються з тими темами, що висвітлені в сучасних МЕЖ. Наприклад, поради щодо блокування машин, які паркуються в неналежних місцях, схожі з ідеями соціального активізму радикального угруповання «Збережемо старий Київ». Представники цієї групи публікували власні матеріали в українському політично-маргінальному езині «Бійцівський клуб». Тематику хуліганського МЕЖ «Anarchis tendecies» характеризував напис «Проти негрів! Проти євреїв! Проти жлобів! Проти вас!» у кінці видання. Згодом у цього журналу з’явилися постійні рубрики (наприклад, «хіт-парад»), де визначалися «віслюки місяця», «п’яниці місяця» тощо.

Анархічні видання 1990-х уже мали на кого рівнятися, тому їхній стиль, оформлення та зміст матеріалів були відносно якіснішими, аніж раніше. З’являються прототипи рубрикації, змісту та інших обов’язкових для видання частин. У 1993 році виходить «aBBа: The anti Big Brother association». Видання цікаве тим, що одним з перших почало використовувати чітку рубрикацію, яку редактори називали секціями. У першому номері, окрім вступних слів, у першій секції (створення бомб і зброї) була публікація про виготовлення отрути, у другій (виготовлення наркотиків) – стаття про галюциноген ЛСД, у третій (хакінг/фрікінг) – про стару школу хакерів. Додатком до видання були технічні трюки з операційною системою UNIX. Наприкінці журналу видавці сформулювали нескладні вимоги для авторів: надісланий матеріал повинен містити сам текст, ім’я автора, дату і заголовок, а довжина має відповідати жанру [218]. Тут же видавці намагаються заробити грошей на журналі. За кілька доларів вони пропонують надіслати роздруковану версію МЕЖ або передати на диску.

Специфіка МЕЖ дозволяє мати власні видання групам фахівців, що не можуть видавати друкований журнал. Наприклад, науковцям вигідно мати видання в електронному форматі, оскільки наукові здобутки одразу стають надбанням загалу, відповідно не потрібно займатися складним поліграфічним процесом та розповсюдженням. Спочатку такі вузькопрофесійні видання з’явилися у фахівців з комп’ютерної техніки. Інші сфери діяльності були охоплені згодом. Наприклад, журнал «Comsec Bulletin» видавався для членів «Comsec Association». 1 лютого 1990 року виходить бізнесовий журнал «Comsec Bulletin». Цей журнал випускають паралельно з офіційним друкованим виданням «Comsec Journal». Як зазначали видавці, «Comsec Bulletin» мав виходити в міру накопичення новин, важливих для членів асоціації, і це окреме від друкованого журналу, що виходить щокварталу, видання. У першому номері було 12 бізнесових новин [103].

Дослідники багато писали саме про наукові електронні журнали, тому існує широка теоретична та емпірична база для досліджень. Ще у 2001 році в Ростові-на-Дону була захищена дисертація Т. Косенко «Электронный журнал как педагогическое средство обеспечения качества научно-исследовательской деятельности преподавателей». Розповсюдження таких видань аналізувала українська дослідниця Т. Ярошенко в дисертації «Електронний журнал в системі інформаційних ресурсів бібліотеки: друга половина ХХ – початок ХХІ століття», у роботі характеризувалася динаміка появи наукових журналів (рис. 2.1).

Рис. 2. 1 – Розвиток наукових мережевих електронних журналів

Літературні та комп’ютерні МЕЖ були одними з перших періодичних електронних видань. У тематиці англійськомовних МЕЖ фігурують три назви, що стосуються літератури: literature (література), fiction (белетристика) та poetry (поезія). У каталозі «San Francisco Zine Publishers Resource Guide» тематика «поезія» зустрічається у 10 % МЕЖ, «література» і «белетристика» – у 6 %. Згідно з інформацією «Вільної енциклопедії», перший літературний МЕЖ почали випускати у 1984 році. Це був яскравий приклад популярного на заході жанру collaborative fiction (спільна белетристика) – форма літературної творчості двох чи більше авторів, які пишуть частини історії.

Першим МЕЖ цієї тематики був «DargonZine». Це періодичне видання вийшло у грудні 1984 року в кооперативній університетській мережі BITNET. На той час тільки впроваджувався протокол TCP/IP, який згодом об’єднав подібні мережі в єдине ціле – інтернет. Спочатку МЕЖ називався «FSFnet» («Fantasy and Science Fiction on the Internet» – «Фентезі та Наукова фантастика інтернету») (Дод., рис. А. 22). Головний редактор О. Ліскомб публікував у «FSFnet» огляди тогочасних фентезі та фантастики, критику та оригінальні твори, написані самими читачами видання. Перший номер, в якому було сформульовано вимоги та концепцію видання, вийшов у вигляді поштового розсилання на 100 осіб. Тобто наклад видання складав 100 примірників, хоча тиражі для електронного видання є умовним позначенням. У цьому ж першому виданні головний редактор просив розповсюдити інформацію про вихід МЕЖ, а тих, хто потрапив у список розсилання випадково, повідомити про це на пошті [121].

У 1985 році читачі видання об’єдналися в інтернет-спільноту «Dargon Project». Основною умовою для всіх авторів була спільна для всіх сюжетів локація дії – вигадане місто Даргон, що перебувало у світі магії та дусі середньовіччя. Спочатку історії проекту розвивалися довкола кількох незв’язаних сюжетів. Зі збільшенням кількості текстів напрямок видання перепрофілювався. У листопаді 1988 року «FSFnet» було офіційно перейменовано на «DargonZine», з нього були виключені такі рубрики, як «Огляди фентезі та наукової фантастики» і «Критика», а увесь контент видання стосувався лише вигаданого світу Даргон. «DargonZine» видається до сьогодні, на сайті «Dargonzine.org» можна знайти весь архів публікацій. Незважаючи на більш ніж 20-річну історію видання, історії були розрізнені і за стилістикою, і за тематикою. Однак серед оповідей вирізняються кілька цілісних ліній. Загалом це видання є одним з найстаріших електронних журналів в інтернеті, що засвідчено на таких ресурсах, як «Textfiles.com», «John Labovitz’s E-zine list і NetHistory» [200]. На офіційному сайті видання також зазначено, що цей МЕЖ є найстарішим досі наявним в інтернеті та має найбільшу кількість випусків.

У кількох інтернет-архівах можна відшукати МЕЖ «Cheap Truth», що датується 1983 роком випуску. Журнал не мав сталої періодичності, оскільки у вихідних даних чомусь відсутня інформація про номер випуску, аж до свого закриття у 1986-му. Тому перевірити число, місяць і рік його виходу і визнати його першим МЕЖ не вдалося. Головний редактор Брюс Стерлінг з нікнеймом Vincent Omniaveritas випустив 16 номерів видання. на той час Стерлінг був доволі відомим письменником, засновником напрямку кіберпанк у фантастиці [264]. Номери «Cheap Truth» мали деякі постійні елементи: шапка, вихідні дані, рубрика «Топ-10» (у ній головний редактор робив міні-рейтинг фантастики з короткими рецензіями). У текстах редактор критикує письменників [129].

Серед літературних МЕЖ тривалий час були популярними гумористичні електронні журнали. Сюди ж відносяться гумористичні видання. Одним із перших гумористичних МЕЖ був «Nut Works», що вийшов у січні 1985 року. Видавці намагалися публікувати його щомісяця, однак журнал виходив не зі сталою періодичністю [234].

Новітні технології у видавничій справі поширилися не лише на сферу друкарства. Так само, як комп’ютери відкрили перед видавцями усього світу цифровий формат як доступну альтернативу друкарському тиражуванню, музичні гурти отримали можливість створювати альбоми, уникаючи запису в офіційних компаніях. Навіть двокасетний магнітофон давав можливість тиражувати музику так само, як власник ксероксу міг копіювати самвидав. Музичний самвидав дозволив існувати таким підпільним гуртам, яких би ніколи не прийняли на студії звукозапису через вузьку аудиторію слухачів їхнього стилю музики. Це дало значний поштовх таким альтернативним музичним напрямам, як панк-рок, хард-кор, інді-рок тощо. Оскільки альбоми тиражувалися слухачами самостійно, то музиканти майже повністю оминали комерційний складник шоу-бізнесу й відповідно не потрапляли на телебачення і радіо, що здебільшого використовувалися для піару музичних гуртів. Ігнорування нових стилів музики офіційними ЗМІ дало поштовх до створення численних музичних зинів, у яких нарешті з’явилася можливість інформувати зацікавлену аудиторію про це нове явище.

Однак музична тематика в МЕЖ охоплює не лише агресивні рокові напрями, але й інші стилі. Наприклад, журнал «Hear & Play Wednesday Weekly» видавався в html-форматі та спеціалізувався на класичній музиці. Публікації цього МЕЖ належали до жанру порад. Головний редактор давав вказівки щодо гри на фортепіано і відповідав на запитання читачів. Матеріалів було небагато, однак вони були змістовними і, як свідчать відгуки читачів, корисними. Середній обяг – 5 000 знаків. Видання містило матеріали аналітичного характеру, що видно зі списку статей першого номеру: «Запрошую до вступного слова нашого нового езину», «5 шляхів змінити вашу гру в 2011», «Як покращити силу та універсальність головних акордів», «Спитай у Джерелі: ключ до правильної аплікатури». Головний редактор не виставляв собі рамки при створенні МЕЖ, тому окрім уроків музики, на сторінках видання можна знайти фотографії його родини.

Деякі музичні МЕЖ змогли охопити масову аудиторію, що дозволило їм отримувати прибутки з реклами. Наявність грошей дозволяє виданням утримувати професійні редакції, що стабілізує періодичність та якість матеріалів. Наприклад, «Live4ever Ezine» виходить щодня, що нетипово для МЕЖ загалом [104].

Музична тематика присутня у мистецьких МЕЖ у вигляді окремої рубрики. Зазвичай у такий спосіб редакція пропагує свої музичні уподобання. Мистецький езин (art ezine) – різновид електронного журналу, що характеризується мистецькою тематикою. МЕЖ про культуру почали виникати ще у 1980-х роках. Зрозуміло, що можливості ASCII-дизайну не відповідали вимогам видавців, бо всі візуальні види мистецтва, що включали в себе малярство, скульптуру, архітектуру тощо, не могли повноцінно відтворюватися через текст. Тому подібні видання переважно концентрувалися навколо літератури та поезії. Також відчувалася політизація мистецтва, наприклад, на один із перших МЕЖ про культуру «Kultcha: The Issue Of Kultcha And The Cultural Issue» суттєвий вплив мала ліва ідеологія.

Журнал «artEFACTed» вийшов навесні 1994 року. Редактор А. Норваіс з Каунаса (Литва) спочатку видавав два МЕЖ литовською. Вони були присвячені важкій агресивній музиці (Hard-Heavy-Thrash-Metal-Core-Techno-Industrial-and-other-aggressive music). Перший випуск «arteFACTed» також складався переважно зі матеріалів про ці згадані вище стилі музики. У другому номері стилістичний огляд музики розширився до електронної, амбієнту, експерементальної. Проте редактор намагався розширити тематику видання, тому просив авторів надсилати матеріали про фільми, книги, картини тощо. У номерах видання зазначалися адреси, де можна було купити компакт-диски виконавців, про яких йшлося в МЕЖ. Завдяки новітнім технологіям А. Норваіс створив широку мережуу розповсюдження по всьому світу. У списках фігурують різні країни: США, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, Італія, Норвегія, Нова Зеландія тощо [114].

Рубрики про культури трапляються в МЕЖ. Мистецькі журнали можуть публікувати як літературні твори, так і різноманітні ілюстрації, рецензії на музику, кіно тощо. Наприклад, контент українського МЕЖ «Электронная Радуга» складають літературні твори, рецензії на музику, кіно, малярство [96].

Сьогодні особливо широкого розповсюдження набули МЕЖ, спрямовані на візуальне мистецтво, оскільки сучасні мережеві формати файлів PDF, FLASH дозволяють якісно ілюструвати видання. Цією характеристикою вони візуально відрізняються від традиційного інтернет-формату HTML, яким верстають сайти. Зростання кількості таких мистецьких видань сформувала в інтернет-загалу певний стереотип, відповідно до якого під МЕЖ розуміють переважно езини візуального мистецтва. Наприклад, велика спільнота в мережі LiveJournal, що стосується мистецьких МЕЖ, називається «pdf-mag» (pdf-журнали). Таку тенденцію ми зустрічаємо в інтернеті доволі часто. Англійськомовний сайт «pdf-mag.com» також містить винятково МЕЖ, що пишуть здебільшого про візуальне мистецтво, хоча й частково стосуються літературної та музичної тематики.

У мистецьких журналах перевага надається сучасному візуальному мистецтву (фотографія, дизайн, 3D-art, графіті, колаж, скульптура, малярство), але охоплюються також інші сфери культури (література, кінематограф, музика). Такі видання виходять у форматах PDF, EXE, FLASH, оскільки дозволяють зберегти найскладнішу верстку видання, що дуже важливо для подібних журналів. Мистецька тематика наразі є найпоширенішою серед МЕЖ, про що свідчать кількісні показники каталогів. Наприклад, на сайті «eZINESearch eZines Database», що містить 3000 езинів, найбільша кількість електронних журналів зібрана в рубриці «Art» – мистецькі (471) [159].

Англійське слово «Art», на відміну від українського «мистецтво», має візуальну конотацію. Наприклад, «Оксфордський словник» перекладає «Art» як вираження креативного вміння через візуальний простір, такий, як малярство чи скульптура [113]. У «Вільній енциклопедії» також зазначається, що у вузькому значенні «Art» належить до візуального мистецтва, включаючи такі середовища, як малярство, скульптура та друк [111].

Деякі мистецькі електронні журнали з часом звужують свою тематику. Наприклад, німецький англійськомовний МЕЖ «Bastard» спочатку публікував повноцінні статті, огляди та інтерв’ю. Згодом видання обмежилося візуальними роботами, без текстової частини [117, c. 3]. Сама стилістика оформлення перетворює МЕЖ на мистецькі видання. За допомогою використання в журналі нестандартного дизайну можна досягти ефекту домінування візуальної частини (незалежно від тематики видання).

Існує кілька різних напрямків у мистецьких МЕЖ.

Огляди (review) – електронні журнали з нескладним дизайном, в яких публікують найкращі, на думку редакції, роботи (наприклад, російський «REVISION»).

Вітрини (showcase) – електронні журнали, що складаються з публікацій про митців та їхні роботи («Bastard Magazine», «Artzmania», «Bak»). Творчі люди самі готують матеріали, а редакція лише відповідає за оприлюднення на сторінках журналу.

Власне мистецькі МЕЖ – електронні журнали з оригінальними матеріалами, створеними редакцією («New porker», «Дуршлаг», «РОТТ», «Bloodwar»).

Інші напрями. Наприклад,«New porker» скеровує авторів у тематиці робіт, «Bloodwar» публікує графіті та стікери незалежно від їхнього авторства тощо.

МЕЖ дозволяють оприлюднювати зразки експериментального мистецтва, яке не можуть бути розміщеними в друкованому виданні. МЕЖ «Four Minutes to Midnight» спочатку видавався як простір для експериментів його редакторів, але згодом перетворився на повноцінний електронний журнал з оглядами, інтерв’ю та вітриною відомих шрифтових дизайнерів [168].

Деякі видання розподіляють тематику між випусками. Наприклад, португальський МЕЖ про типографіку «Cadernos de Design e Tipografia» у кожному новому числі обирає певну тему та досліджує її. Випуск 4 розповідав про експериментальні абетки, 5 – про латинські літери, 6–7 – про типографіку США, 8 – про друкарські угоди, 9 – про шрифтовий дизайн, 10 – про шрифтову комунікацію, 11 – німецькі виробничі норми, 12 – книги на івриті, 13 – інкунабули, 14 – школи письма, 15 – комп’ютерну графіку, 16 – каліграфію, 17 – фотографію, 18 – буквиці, 19 – друкарство Японії, 20 – трафарети, 21 – ноти, 22 – писемність Китаю.

Після розгляду тематики мережевих електронних журналів у контексті розвитку та трансформації мас-медіа стає очевидно, що на початку свого існування МЕЖ відігравали роль основного засобу масової інформації. Незважаючи на вузьку аудиторію, мережеві журнали мали широкий тематичний спектр: музика, комп’ютери, література, політика, хобі, новини. Із появою прогресивних технологій багато видавців надавали перевагу сайтам, які не залежали від періодичності. Серед електронних журналів залишалися лише ті видання, які виходили як продовжувані. Із появою формату PDF з’явилося багато мистецьких МЕЖ. За тематикою МЕЖ можна класифікувати на такі великі групи: політично-маргінальні; комп’ютерні; рецензовані наукові; вузькоспеціалізовані; присвячені хобі; візуального мистецтва; літературні; музичні.

Цей поділ не є категоричним, тому одне видання може поєднувати в собі різні типи. Наприклад, чеський МЕЖ «TYPO» є одночасно вузькоспеціалізованим виданням для працівників поліграфічних підприємств та видавництв і журналом візуального мистецтва. Також необхідно усвідомлювати, що процес переходу друкованих видань на цифрові носії в комп’ютерні мережі триває і невдовзі тематика для масового читача (домашнє господарство, здоров’я тощо) може з’явитися в електронних журналах. Поки цьому процесу заважає відсутність фінансування подібних проектів, оскільки електронні журнали розповсюджуються безкоштовно.