2.2. Жанрово-стильові та мовні особливості мережевих електронних журналів

Салига П. Г.

Видавці перших МЕЖ спиралися на багаторічний досвід попередників. Такі жанри журналістики, як есе, інтерв’ю чи огляд, були розроблені задовго до появи комп’ютерів. Перші МЕЖ з’явилися як варіант традиційної підпільної преси 70-х – 80-х років ХХ століття, тому стилістики електронних журналів та офіційних видань відрізнялися. Із часу своєї появи МЕЖ займали своєрідну видавничу нішу і безпосередньо не конкурували з іншими виданнями. Проте опосередковано газетні та журнальні видання впливали на зміст та оформлення МЕЖ. Видавці езинів (аматорських МЕЖ) свідомо та несвідомо протиставляли власні електронні журнали друкованим аналогам. Поки МЕЖ існували в текстовому форматі, вони відрізнялися тематикою та змістом матеріалів. Поява формату PDF дозволила застосовувати складніший дизайн та використовувати більше ілюстрацій, що підвищило конкурентноздатність з друкованими виданнями в композиційно-графічному складнику МЕЖ.

З одного боку, видавці МЕЖ спиралися на журнальну традицію, яка на той час налічувала 250 років, а з іншого – електронний формат значно відрізнявся від паперового, що стало причиною пошуку інших підходів до створення текстів, оформлення тощо. Т. Дженінгс, видавець одного з перших мережевих електронних ЗМІ, у першому номері свого «FidoNews» писав: «Формат цієї штуки (електронного видання – прим. авт.) абсолютно унікальний. Будь ласка, рекомендуйте, який формат чи рубрики вам потрібні, що подобається, що ви ненавидите, які колонки хочете побачити чи видалити – все, що завгодно. Якщо хочете писати щось регулярно, ви можете розпочати свою колонку. Я заохочую вас присилати мені тексти для видання. Абсолютно все підходить для газети, наприклад, опис вашої BBS, проблеми, які ви знайшли, запитання, жарти, правки, страшні історії про неправильний номер мережі, рекламу тощо» [191].

Існує значна різниця в мовних та стилістичних особливостях МЕЖ, що залежить від тематики видання. Журналісти самвидавних езинів та дописувачі наукових мережевих електронних журналів мають різні цілі та мовні засоби. Для самвидаву важливими є початковий творчий імпульс, самореалізація особистості та відгуки аудиторії. Про можливості та перспективи самвидаву влучно сказав В. Тупікін: «Щоб стати журналістом треба закінчити факультет журналістики. Або не потрібно. Але треба бути зарахованим у штат якогось видання. Або і цього не потрібно. Але, як мінімум, треба познайомитися з кимось із редакції газети / журналу / радіо- / телеканалу, сподобатися йому / їй, увійти в довіру, принести якісь свої тексти, надрукувати їх, а потім регулярно отримувати завдання або діяти за індивідуальним творчим планом. Так от, для самвидаву цього всього не потрібно. Можна навіть не мати творчого плану, інколи достатньо неясних відчуттів, щоб зрозуміти істину, недоступну для цілого медіахолдингу, й оголосити її» [82].

Матеріали в журналі можна класифікувати за жанрами – стійкими типами публікацій, що поєднані схожими змістово-формальними ознаками. Статті МЕЖ ближчі до журнальних, аніж до газетних, бо вони мають значний обсяг, послідовний та детальний виклад проблеми чи ситуації, що дозволяє авторам давати в матеріалі висновки та висловлювати припущення. Жанри МЕЖ традиційно поділяються на три великі групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні [78, с.7–8].

Однак електронна форма та вузька тематика впливають на специфіку жанрів. Одні форми отримали широкий розвиток (інтерв’ю, рецензія), тоді як деякі традиційні жанри майже повністю зникли зі сторінок МЕЖ. Особливо це помітно в сучасних мистецьких езинах, де візуальна інформація відіграє значно важливішу роль, аніж текстова. Зустрічаються електронні журнали, що складаються переважно з художніх робіт і не містять великих текстів.Якщо порівнювати матеріали МЕЖ з журнальними, то вони за жанровими характеристиками здебільшого нагадують есе. Проте його важко назвати художньо-публіцистичним жанром, оскільки він містить елементи інформаційних та аналітичних жанрів. У них домінує чітка позиція автора чи редакції і яскраво виражений суб’єктивний характер. Це стосується мережевих журналів, оскільки самовираження є однією з основних мотивацій редакторів. Інформування спільноти про події виступає тільки засобом самовираження головного редактора, а не основною мотивацією. Це впливає на стилістику та жанрову структуру матеріалів. У редакціях перших МЕЖ не було власних репортерів, які б могли інформувати з місця події, а також не було коштів на купівлю цієї інформації в агенцій – дані отримувалися переважно з інших відкритих джерел та осмислювалися редакцією. Це вплинуло на суб’єктивність відтворення інформації.

Жанрова структура МЕЖ була сформована дуже швидко. Натомість інша періодика формувала свої правила подачі матеріалів тривалий час. Наприклад, газетна журналістика сформувала свої жанри у кінці ХІХ ст., хоча уже півсторіччя існували популярні газети. Телевізійні диктори просто читали газетні новини на початку існування телебачення, аж поки не випрацювали власні закони жанрів [7]. МЕЖ початку комп’ютерної ери і сучасні надзвичайно схожі за жанрами.

Основою матеріалів інформаційного жанру є новина, тобто інформація, яка раніше не була відома читачам. Оскільки МЕЖ зазвичай не мали власних професійних репортерів, то новини передруковувалися з інших видань. Інколи репортерами виступали читачі. Інформування спільноти може відбуватися шляхом отримання оперативної інформації від її членів у формі репортажу чи інтерв’ю.

В українському езині «Бійцівський клуб» репортажі з’являлися доволі часто завдяки тому, що спільнота активно діяла в Києві під час різноманітних акцій, після яких з’являлися публікації від очевидців подій. Наприклад, у першому номері в матеріалі «15 жовтня. Погляд «справа» розповідається про масштабну бійку між лівими та правими силами на свято Покрови 2005 року. Матеріал починається з підготовки до бійки, яка описується в середині матеріалу і завершується закінченням мітингу. У третьому номері ми бачимо статтю «Кровавий вівторок», в якій розповідаються деталі затримання активістів. Якщо основне завдання репортажу – наблизити читача до події, то ця публікація виконує свою функцію, оскільки розповідь ведеться у вигляді потоку свідомості учасника. Репортажі ведуться самими редакторами з подій, що близькі до інтересів спільноти МЕЖ. Інколи репортаж може займати увесь номер журналу. Наприклад, комп’ютерний МЕЖ «Cult of the Dead Cat» випустив спецвипуск із публікацією про хакерський щорічний з’їзд HoHoCon‘94 [228].

Використовуючи мережу як засіб комунікації, редакції МЕЖ оновили жанр інформаційного інтерв’ю. Замість того, щоб систематизовано викласти інформацію про подію, редакції відтворюють це у вигляді інтерв’ю. Запитання стосуються не лише події, а й особистості інтерв’юйованого. Розповідь про співбесідника та його психологічний портрет є таким же важливим, як інформація, яку він розповідає. Наприклад, в інтерв’ю з А. Білозеровим у МЕЖ «Дуршлаг» (№ 3) окрім питань про художню виставку, раптом виникає запитання – «Де ти взяв такі яскраві кеди?» Фотографія ніг Білозерова в кедах займає весь розворот інтерв’ю [199, c. 18]. Інтерв’ю, викладене в письмовому вигляді, також отримало всебічний розвиток у МЕЖ, оскільки мережа дозволяла легко спілкуватися з людьми, що перебували далеко від редакції. Зазвичай текст відповідей був чітко сформульований, оскільки герой інтерв’ю викладав свої думки не усно, а письмово.

Розвивався жанр поради, що характеризується вузькоспеціалізованою інформацією, корисною для спільноти. Поради можуть бути чітко структуровані в покрокову інструкцію або ж мати художній виклад. Жанр поради надзвичайно розвинутий в журналах політично-маргінальної та комп’ютерної тематики. У деяких МЕЖ цей жанр є обов’язковим. Наприклад, український езин «Бійцівський клуб» у кожному номері мав рубрику порад для ведення успішної антисистемної боротьби. У першому номері публікація «Одяг диверсанта» давала поради, як правильно одягатися, щоб не привертати увагу правоохоронних органів. У другому випуску в матеріалі «Secondhand» містилися поради, де можна одягатися, маючи небагато грошей. У третьому – публікація «Вулична бійка» розкриває основи вуличної боротьби. У п’ятому номері матеріал «Як зробити коктейль Молотова» сам промовисто говорить про свою тематику. У восьмому випуску публікація «Готуйся до війни» пояснювала основи виживання у в’язниці та на вулиці. У дев’ятому номері «Бійцівського клубу» в матеріалі «Мистецтво брудного рукопашу» давалися поради з правил вуличної бійки. У десятому випуску аж три публікації належали до жанру порад: «Як виготовити обріз», «Методи боротьби з контролерами» та «Сльозогінний газ» [5].

Не оминули увагою редактори МЕЖ і жанр питання-відповіді, що представлений як звернення до редакції у вигляді запитання, що задовольняється відповіддю компетентної редакції. Авторами листів до МЕЖ є члени читацької спільноти. Цей жанр є близьким до порад, але тематику задають читачі видання. На відміну від питань-відповідей у друкованому журналі, де відповідь за обсягом приблизно відповідає запитанню, – у МЕЖ питання є лише встановленням теми великої з обсягом статті. МЕЖ «Hear & Play Wednesday Weekly» («Слухай та Грай Щотижня в Середу»), що спеціалізувався на вивченні гри на фортепіано, мав спеціальну рубрику – «Ask Jermaine» («Спитай Джеремі»), у якій він відповідав на запитання читачів. Цей МЕЖ був майже повністю наповнений матеріалами в жанрі поради, а запитання-відповіді додатково розширювали його і тримали зв’язок із читачами, що є надзвичайно важливим для редакції. «Я не був готовий до урагану електронних листів. Ви прийняли езин з відкритими обіймами і я дякую вам за це», – говорить головний редактор у передмові [171].

У МЕЖ отримав розвиток жанр рейтингу, в якому різноманітним продуктам виставляють оцінки. У перших журналах рейтинги відігравали важливу роль об’єднання спільноти, оскільки оцінювалися речі, які були близькими для читачів. Наприклад, німецький комп’ютерний МЕЖ «Illegal» робив щорічні рейтинги найкращих хакерів, найкращих ігор тощо [256]. Жанр рецензії у МЕЖ також набув популярності. Основу будь-якої рецензії складає критичний відгук про витвори мистецтва, науки чи культури. Ціль жанру – висловити ставлення редакції МЕЖ до творів, які досліджуються. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів полягає в тому, що її предметом виступають не безпосередні факти дійсності, що лягають в основу репортажу, а інформаційні явища – книги, кінофільми, малюнки, фотографії, музика. Рецензії в МЕЖ зазвичай розглядають один твір, якщо він ємкий за інформацією (книга, кінофільм), або серію робіт, якщо їх можна сприймати безпосередньо з ілюстрацій у виданні (картини, фотографії).

Елементи художньо-публіцистичних жанрів можна знайти в багатьох публікаціях МЕЖ. Більшість матеріалу для електронних журналів пропускається авторами через власне бачення і відтворюється у вільній формі. Наприклад, розслідування може мати ознаки художньо-публіцистичних жанрів. В останньому номері МЕЖ «Cheap Truth» редакція проводить розслідування, чому видання закривається. Наводяться кілька жартівливих пояснень, говориться навіть про те, що головного редактора вбив уряд. Однак укінці в редактора беруть інтерв’ю, де він пояснює свою позицію тим, що його дівчина очікує дитину і він не має часу більше на МЕЖ.

Однією з обов’язкових частин кожного випуску МЕЖ є вступне слово редактора (за аналогією до друкованих видань). Проте редактори МЕЖ відіграють у житті електронного журналу значно більшу роль, аніж редактори друкованих ЗМІ. Вони можуть бути одночасно і власниками, і головними редакторами, і дизайнерами, і менеджерами з розповсюдження. «Вітаю вас у моєму світі!» – писав Г. Санчез, власник і редактор журналу «BLaH!» [252]. Багато мережевих електронних журналів видавалося не заради комерційної вигоди, а задля самоствердження редактора-видавця. Тому в таких людей є більше бажання донести свою думку до читачів, аніж у редактора друкованого видання. «Я ніколи не читала колонку редакторів, допоки не почала сама це робити», – писала редактор журналу «HonestMag» у другому числі [205].

Редактори звертаються до читачів з розповіддю про зміст видання чи пишуть його у вільному стилі. У першому номері зазвичай у передмові зазначається суть видання, чому його вирішили видавати і як воно буде побутувати далі. Тут же видавці описують концепцію видання – те, чим воно відрізнятиметься від інших. Далі визначаються стосунки з читачами: авторів запрошували до співпраці, застерігали тощо. Ось приклад короткого і змістовного вступного слова редактора комп’ютерно-анархічного МЕЖ «The anti Big Brother association»: «Інформація, що буде тут публікуватися, стосується таких речей, як хакерство, фрікерство, виготовлення наркотиків, створення зброї та інших злочинних дій, заборонених поліцією. Ми не беремо жодної відповідальності за те, що ви це робитимете». Так видавці окреслили тематику видання. Далі зазначено, чим же саме їхній МЕЖ унікальний: «Є купа журналів про наркотики, зброю, фрікінг, хакерінг, але немає жодного гарного поєднання цього всього» [219].

Стилістика вступних слів МЕЖ різних років майже однакова. Паралелі знаходимо між передмовами навіть відмінних за тематикою електронних журналів. Як приклад наведемо порівняння американського хакерського МЕЖ «The anti Big Brother association» (1993) та українського мистецького МЕЖ «Дуршлаг» (2007). «Ну нарешті ми вийшли. Після кількох місяців роздовбайського (half-assed) планування, розкидання ідеями і т. д. і т. д і т. д. Ми вийшли з найкращим журналом на анархістській сцені» («The anti Big Brother association», № 1). А тепер український аналог: «Тижнями головний редактор і його посібники альтруїстично тужилися у пошуках достойного матеріалу у Друшляк. Знаходили натхнення у психоделічних снах, безсонні, голодували, обжиралися хурмою, медитували за методикою дзен та без жодних методик, длубалися в носі і маялися з фотошопом. Яєчки, качечки, зайчики, пилки-циркулярки та трактори – такі прості і приємні речі мають вас порадувати, так само як потішили нас» («Дуршлаг», № 1).

Інколи вступне слово пишеться колективом редакторів («Бійцівський клуб», Україна, 2005; «The anti Big Brother association», USA, 1993). Існують спільні для видавців МЕЖ обставини, які спонукали їх до створення свого видання. Інколи редактори навіть демонстративно відмовлялися писати передмови, оскільки вони повторювалися. «Я вирішив скоротити вступне слово, бо все і так було сказано 50 біліонів раз у інших езинах» [148]. «Сьогодні вранці, сидячи у туалеті, я перелистував кілька вітчизняних видань, сміючись над вступними словами головних редакторів. Людина, що очолює видання і стоїть за всім, що відбувається у цьому виданні, кожного разу розповідає про чергову реалізацію власних мрій та інші дурниці – це все, звісно, правда, я і сам собі дозволяв щось схоже. Тому в цей раз я не буду говорити нічого» [76].

Мережеві електронні журнали, що побутували в текстовому форматі, мали мітки закінчення номеру. Тут зазначалися вихідні дані, адреси і копірайти. Видавці контркультурних МЕЖ пародійно обіграли фразу про авторське право. Журнал «Anarchistic Tendencies», наприклад, писав: «Жодна частина цього файлу не може бути опублікована у ЗМІ без письмового дозволу авторів. Половина авторів не уміє писати, а інша половина постійно п’яні» [108]. У текстових МЕЖ кінець видання був важливим елементом, що відділяв сам журнал від повідомлень, що надходили потім. Тому видавці ставили там маркери, які показували, що оригінальний текст цього випуску закінчився. Зазвичай в кінці видавці робили останній меседж своїй аудиторії. Наприклад, МЕЖ «HACK» закінчувався фразою «В той же час, залишайтеся крутими, продовжуйте займатися хакерством і залишайтеся з нами» (Дод., рис. А. 3). Деякі видавці іронічно ставилися до закінчення журналу, наприклад, МЕЖ «BLAH» № 1 писав: «Все, що під цією рискою, є пропагандою. Все, що над лінією, – просто навіювання» [252].

У вихідних даних редактори МЕЖ могли ставити копірайт, хоча авторське право в мережі сприймали своєрідно. Видавці МЕЖ творчо ставилися до цього. У виданні «Weakly Weird News» на початку сказано: «Цей матеріал може вільно копіюватис, передаватись, друкуватись, розбиватись на частини, змішуватись з іншими частинами, використовуватися для комерційних цілей і плагіатитись» [134].

Допоки МЕЖ були своєрідним електронним самвидавом, їхні тексти не підпадали під юрисдикцію держави, оскільки контролювати такі видання майже неможливо. Видавці приховували імена за псевдонімами, не мали офісу, юридичної реєстрації, тобто був відсутній суб’єкт, якого можна притягнути до відповідальності. Американський ідеолог вільної преси Е. Гоффман зазначав: «У підпільній пресі авторського права не існує, тому ви можете вільно передруковувати цікаві статті з інших видань». Але одразу ж уточнював: «При цьому бажано указувати, де і коли стаття з’явилася вперше, або від якого агентства вона отримана» [90].

Уперше проблему авторського права було порушено у зв’язку з викраденням важливих електронних документів у США, коли хакери зламали мережу компанії AT&T і виклали конфіденційну інформацію на електронній дошці оголошень. Хакера Герберда Зіна, відомого в мережі під нікнеймом Shadowhawk, позбавили волі на 9 місяців та оштрафували на 10 тисяч доларів США. 2 жовтня 1986 р. Сенат США підписав закон «Computer Fraud and Abuse Act», в якому було юридично затверджено покарання за злочинні дії в мережі. Присуд міг бути до 500 тисяч доларів США штрафу і 20 років ув’язнення [223].

Видавці перших мережевих електронних журналах за аналогією з друкованими виданнями прагнули публікувати рекламу. Але до ХХІ сторіччя рекламні повідомлення були поодиноким явищем на сторінках МЕЖ. По-перше, мережеві журнали – це переважно некомерційні видання, тому реклама для них є нетиповою. По-друге, формат ASCII мав недостатньо засобів, щоб якісно відтворити рекламне повідомлення. Тому в МЕЖ використовувалися переважно самореклама чи піар друзів редакції. Наприклад, МЕЖ «Cult of the Dead Cat» закінчувався об’ємною рекламою електронної дошки оголошень «Unphamiliar Territory». Читачам пропонувалося 200 мегабайт листування, підбірки комп’ютерних МЕЖ, 4000 вірусів, програми тощо (Дод., рис. А. 1) [287]. Згодом у PDF-виданнях реклама стане звичною справою.

У перших МЕЖ рекламували кімнати різних конференцій. Оскільки не існувало наскрізного пошуку в інтернеті, користувачі знаходили потрібну їм інформацію в різних виданнях. У МЕЖ «ARMADILLO», що випускався в 1994 році, є реклама кімнат конференцій: alt.geek (присвячена гікам), alt.games.frp.live-action (комп’ютерні ігри), alt.pickle (ска-панк музика), comp.graphics.animation (комп’ютерна графіка), rec.music.industrial (музика індастріал) та конференції (alt.zines), що була присвячена винятково мережевим журналам (netzines) і набраним вручну аналогам друкованих журналів (typed-in postings of analog hardcopy zines) [176].

Щодо мовної специфіки контенту, то на неї вплинули тенденції, характерні для інтернету загалом, оскільки мережеві видання вийшли за межі національних кордонів. МЕЖ, що хотіли бути популярними, мали використовувати ті мови, які були зрозумілі більшості користувачів. Як і в 1980-х, так і зараз такою мовою є англійська мова. Окрім того, що вона була найпоширенішим інтернаціональним засобом комунікації, нею ще й писалося більшість програм для комп’ютерів. Тому на ранніх етапах розвитку комп’ютерної техніки англійська була майже обов’язковою для вивчення користувачами. І це ставило перед деякими видавцями дилему. З одного боку, було бажання розвивати свою національну мову, а з іншого – охопити широку аудиторію.

В історії МЕЖ ми зустрічаємо багато прикладів створення видавничого продукту не рідною мовою, а англійською. Наприклад,голландський дисковий журнал «Atari ST» виходив англійською мовою з 1986 року. Німецький журнал «Illegal», незважаючи на англійську назву («Правопорушник»), виходив німецькою. Ця мова є державною у таких високотехнологічних країнах Європи, як Німеччина, Австрія, Швейцарія. Досягнувши успіху серед німецькомовної аудиторії, «Illegal» з 22 випуску почав виходити англійською. Спочатку це був тільки переклад найцікавіших матеріалів журналу. Як зазначав видавець Дж. Смарт, «ми вирішили публікувати деякі цікаві статті англійською, оскільки наше видання розсилається також нашим друзям у Голландію, Англію, Данію тощо. Й ось, що вони нам пишуть: «Yes, your magazine is great, but if I could understand German, it would be much better…» („ Ваш журнал чудовий, але якби я ще розумів німецьку, він був би кращим“ – переклад авт.) Як ви бачите була проблема, яку потрібно усунути, так? По-перше, я б хотів вибачитися за мою погану англійську, але я думаю моя англійська значно краща, ніж в інших чуваків у Німеччині. […] Я думаю, найкраще буде розповісти вам зміст інших німецьких статей» [257].

МЕЖ «Illegal» мав детальні вихідні дані, тому легко можна визначити, на які країни розсилався журнал до виходу англійської версії, оскільки зазначені представники у цих країнах. Незважаючи на німецький контент, журнал розповсюджувався в Німеччині, Австрії, США, Англії, Нідерландах, Бельгії та Італії. Італійський МЕЖ «BFi», що був заснований у 1998 році, із часом починає охоплювати нові мовні аудиторії. У 2002 році він паралельно виходить французькою, а в наступному – англійською. 2006 року виходить іспанська копія МЕЖ.

Електронні журнали замість літературної мови використовують сленг. Існує кілька причин такої політики редакції. По-перше, сленг і лайка вживаються свідомо. Перші МЕЖ були контркультурними підпільними виданнями, тому вони намагалися демонструвати власну позицію різними методами, у тому числі й мовою. Сучасні електронні журнали також переважно є опозиційними до популярних ЗМІ. По-друге, за відсутності цензури та елементарної коректури в таких виданнях матеріали виходили тією мовою, якою розмовляють автори. В англійськомовних МЕЖ помітний вплив американської англійської, скорочення слів та їх спрощення. Bring em’ home замість Bring them home, if ya ain’t got it замість if you are not got it тощо [217] d00dz замість dudes, mindz замість minds [219] s00per – super [252]. Іноземні видавці, що писали англійською, також використовували сленг. Німецький МЕЖ «Illegal», коли перейшов на англійську мову, почав використовувати англійський сленг. У слові редактора № 22 замість слова guys використовується сленгове guyz.

Із помітними дефектами тексту виходили найперші дайджести ARPANET. Частина помилок робилася авторами повідомлень, оскільки тексти у цих дайджестах публікувалися без вичитування. Але і в редакторських передмовах допускалися помилки. Інколи видавці плутали роки на вихідних даних. Так, наприклад, № 10 «TCP/IP Digest», що вийшов 5 січня 1982 року, датований Tuesday, 5 Jan 1981, тобто видавець за звичкою поставив минулий рік замість нового [271], зустрічається alchohol замість alcohol [221].

Причиною низької культури текстів МЕЖ були самі редактори, які мали переважно технічну освіту й не володіли грамотною мовою. Деякі з редакторів були ще школярами. У виданні «Worthless Piece of Shit» у передмові написано: «Вибачте мені за граматику, орфографію та „худорлявість“ цього зина» [307]. Багато помилок було в англійськомовних МЕЖ, які робилися редакторами, для яких англійська не була рідною (траплялися newsleter замість newsletter, usualy – usually, prompty – promptly) [233].

В українському езині «Бійцівський клуб» назви багатьох публікацій також були сленговими і не завжди відповідали вимогам цензури та політкоректності. Наприклад, заголовки «Це вам не в тапки сцяти…» (№ 2–3, 2005, матеріал про неуставні взаємини в армії), «Не бздо в каністру» (№ 1, 2006, публікація висвітлювала проблеми підліткової агресії), «Дупа світу» ( № 1, 2006, матеріал висміював намагання українськомовної молоді переходити на російську). Сленг та нецензурні слова використовуються для покращення перцепції видання молодою маргінальною цільовою групою. Відсутність цензури в інтернеті сприяла цьому. Подібна епатажність та неполіткоректність заголовків та навіть назв МЕЖ зустрічалася від самого початку виникнення цих видань. Наприклад, назви журналів «Funhouse: The Cyberzine of Degenerate Pop Culture» («Кіберзин дегенеративної поп-культури»), «Dead Smoking Punx» («Мертві Накурені Панки»). Для максимального епатування читачів видавці широко використовували англійські матюки у назвах МЕЖ, наприклад, «DFS: Damned Fucking Shit», «Fucked Up College Kids». Іноді такі назви зашифровувалися в абревіатури на кшталт «ANUS» («American Nihilist Underground Society»).