Appendix 9. Svetlov Vasily Grigorievich (13.01.1910 – August 1942) engineer-captain of rank 2, the flagship engineer-mechanic (short biography)
Parnikoza I.Yu.
Василь Григорович Свєтлов народився 13 січня 1910 року в великий робітничій сім'ї в селищі Есауловка Воронезької області. Після закінчення школи пішов працювати помічником слюсаря в паровозне депо на станції Росош. За путівкою комсомолу в 1931 р. їде до Ленінграда вступати до Вищого військово-морського інженерного училища імені Ф.Е.Дзержинського. Після закінчення з відзнакою училища та присвоєння звання «лейтенант» Свєтлов призначається командиром БЧ-5 швидкохідного тральщика «Мінреп» Чорноморського флоту. А з квітня 1936 р. по вересень 1938 р. проходив службу командиром БЧ-5 на моніторах ДВФ. У січні 1938 року Свєтлова приймають в партію, а в вересні зараховують слухачем Військово-морської академії імені К. Є. Ворошилова. З листопада 1940 р. Светлов – флагманський інженер-механік ПЗФ. А з червня 1940 р.- начальник частини ремонту та експлуатації технічного відділення.
Рис. Інженер-конструктор Свєтлов В.Г., за (Спичаков, 2009)
26.08.1941 р. на Дніпрі, в районі переправи біля Сухолуччя, прямим попаданням бомби був потоплений монітор «Ростовцев». У нормальних умовах на підйом і ремонт такого корабля йде не один тиждень. Під особистим керівництвом Свєтлова всього за 48 годин роботи по введенню монітора в лад були закінчені. За це інженер-механік В.Г. Свєтлов був представлений до ордена Червоної Зірки і дострокового присвоєння чергового військового звання: інженер-капітан 2 рангу.
Не маючи змоги прорватися на схід, Свєтлов залишився в окупованому Києві. За завданням керівника групи Ф.М.Кушнірова (секретаря парткому КССРЗ ім. Сталіна, який був залишений в Києві для підпільної роботи) влаштувався в технічний відділ (згодом перейменований в конструкторське бюро) «Дніпроверфі» (“Dneprowerft” – підрозділ фірми USMA) інженером-конструктором. У підпільній групі Василь Григорович відповідав за виготовлення листівок. Друкарську машинку для цього він разом з Раїсою Букіною викрав з приймальні директора «Днепроверфі» Надененко. Листівки розклеювали по місту. А також роздавали надійним людям на заводи.
Для листівок потрібна була інформація, зведення Совінформбюро. Коли дружина Свєтлова – Марія Володимирівна евакуювалася з Пінська, вона прихопила з собою радіоприймач «Піонер» і залишила його у своїх батьків у Києві. Свєтлов. В дитячій колясці, з племінницею перевіз приймач на явочну квартиру.
Начальник (з 10.01.42 р.) КБ «Днепроверфи» Я.А.Брятко, в своєму виправдальному, пафосному «Звіті про мою роботу спрямовану проти німецьких окупантів під час їх перебування в Києві», написаному в 1944 р. по новому описує обставини роботи та арешту Свєтлова на «Дніпроверфі». Зі слів Брятко, коли в січні 1942 р. він прийшов в КБ, Свєтлов вже працював там інженером-конструктором. Свєтлов вважався спеціалістом з газогенераторних суден. Проявляв ініціативу. Намагаючись тим самим увійти в довіру до керівництва «Дніпроверфі».
Свєтлову та інженеру Лозинському було доручено спроектувати газогенераторну установку для мотокатерів. Але катер «ЯЩ-19» переобладнаний за їх кресленнями, так і не запрацював. «Дінпроверф» займалася головним чином цивільними замовленнями (суднохідний паром, понтони для суднопідому, переобладнання двох морських шаланд в суднопідйомні бази, ремонт катерів, пароплавів). Іноді передавалися невеликі роботи з військової верфі. Так, на початку березня 1942 р. КБ отримало замовлення на виготовлення броньованих рубок для катерів «ЯЩ-7», «ЯЩ-9», «ЯЩ-10», «ЯЩ-11». Навесні 1942 р. Свєтлов допрацьовував креслення катерного кулеметного станка. На нарочитий докір Брятко про надмірну службову активність, В.Г. з усміхом відповів: «Війна визначається не цим гівном».
Таким чином, версія, яка поширилася в патріотичній літературі 1970-х рр. про «розробку креслень та керівництво будівництвом БКА «№20» для директора USMA барона Рентеля» – не більше ніж красива легенда. Імовірно це відголосок розробки в 1943 р. в КБ «Дніпроверфі» проекту «мотокатера-мисливця для боротьби з партизанами», який так і залишився на стадії креслень. Але Свєтлов вже не міг приймати участь у цій роботі.
Минуле інженер-капітана 2-го рангу не було секретом для директора «Дніпроверфі» Н.Н. Надененко. В середині липня 1942 р. він викликав Брятко та розпитував про Свєтлова, а потім сказав, що йому «відомо про навчання Свєтлова у військовій академії, а там могли навчатися лише перевірені більшовицькі кадри», і в кінці розмови просив придивитися за Свєтловим. За твердженням Брятко, він через інженера Н. Я. Зайца одразу повідомив Свєтлова про небезпеку.
25.07.1942 р. внаслідок зради було розгромлено підпільну групу Кушнірова. На наступний день, «в приміщення КБ увійшов гестаповець в цивільному, і тихо українською мовою наказав Свєтлову йти з ним». Більше ніхто ніколи Василя Григоровича не бачив. Подальших арештів в КБ не було.
Через 36 років партійний архів Київського обкому КПУ підготує довідку №15 / 674 від 29 / XII 1972 р. про В.Г. Свєтлова:
«З травня 1942 р. приймав участь у діяльності підпільної групи на чолі з Квачовим Г.С. (інженер-електрик працював в конструкторському бюро «Дінпроверфі», після війни – головний інженер «Сельелектро» в Києві), яка діяла на «Дніпроверфі». Ця група входила в підпільну групу під керівництвом Синьогубова Р.І. До цього Свєтлов підтримував зв’язок з підпільниками групи Кушнірова Ф.М.»
Додаток наводиться за (Сипчаков, 2009).