Забута київська легенда про те як Святий Яцек перейшов Дніпро не замочивши ніг
Парнікоза І.Ю.
Пропонуємо вашій увазі одне з найдавніших свідчень контакту західної католицької цивілізації зі східною православною. Воно пов’язане з появою місіонерів-домініканців на теренах Києва. Домініканці заснували тут монастир, який займався проповідуванням та популяризацією католицького віросповідання. В літературі можна знайти повідомлення про те, що домініканці були вигнані з Києва у 1233 р. князем Володимиром Рюриковичем (див. ). Це, як правило, пов’язують з нетолерантністю православного духівництва. Втім, якщо враховувати дуже часто негативне і не толерантне ставлення самих католиків до своїх православних сусідів, цьому рішенню важко дивуватися. От, наприклад, як характеризує діяльність Яцека Одровонжа сучасна інтернет-сторінка парафії найсвятіших Ісуса і Марії в Катовицях:
«Святий Яцек Одровонж народився перед 1200 р. (найімовірніше в Сілезькому Камені на Опільщині. Засновував католицькі костели на території всієї Польщі. Навертав до віри язичників прусів та схизматиків на Русі (виділення наше)» ().
Проте, як би там не було, існує цілком вірогідна версія, що перед Батиєвою навалою, після смерті князя Володимира Рюриковича у 1238 р., Яцек Одровонж із братами повернувся до Києва. У 1240 р., після спалення монголами Києва Яцек із братами, рятуючи статую Матері Божої, утік з міста та, начебто, переправився через Дніпро. Ось як про ці події одповідається у старовинній домініканській легенді:
«Коли благословенний Яцек отримав від київського князя місце для будівництва кляштору, то п’ять років по тому неустанно проголошував слово Боже та будував монастир. Через це навернув до віри Христової велику кількість людей та створив у Києві спільноту братів-проповідників.
Одного дня вирішив він повернутися до Польщі. Коли приступив до вівтаря, щоб відправити Святе Таїнство, несподівано в місті почулися крики, викликані раптовим нападом татар. Брати з кляштору, почувши це, прибігли вражені та злякані до костелу, до святого мужа, який правив Божу службу, та один голосніше за одного почали розповідати йому про небезпеку. «То вже за нами, благословенний отче, треба тікати якнайшвидше, може ще ми зможемо вирватися з рук невірних татар! Вони вже зі зброєю в руках підійшли до воріт кляштору!».
Почувши це, святий муж узяв Святіші тайни та, як був убраний в літургійні шати, разом з братами кинувся рятуватися… Він був уже на середині костелу, коли скульптура Святої Діви, зроблена з алебастрового каменю, вагою чотири та п’ять талантів, голосно до нього заволала: «Сину Яцеку! Чому сам втікаєш, а Мене разом з Моїм Сином залишаєш, щоб татари розбили цю скульптуру та над нею глумились? Візьми мене з собою!». Святий Яцек, здивований тим голосом, відповів: «Пресвята Діво! Дуже важким є те Твоє зображення, як же я його зможу нести?» На що відповіла йому Богородиця: «Бери, не бійся! Мій Син зробить скульптуру легкою!». Так святий муж взяв у одну руку Тіло Христове, а в другу – статую, яка здавалась йому легшою від тростини, і вийшов безпечно разом з братами через тлум невірних, які, власне, грабували кляштор та всіх навколо вбивали.
Над Дніпром він розклав перед братами плащ та, не замочивши ніг, допоміг їм перейти на інший берег річки. Так себе, а рівно і своїх братів урятував від небезпеки. Як живе та до сьогодні існуюче свідчення того чуда залишились на водах тієї річки сліди ніг святого Яцека. Ці сліди довго можна було бачити, і про це довго розповідали свідки того дива та під присягою підтвердили.
Фігуру Богородиці приніс святий Яцек аж до Кракова, де вона почала важити стільки, скільки має алебастрова скульптура. І до цього дня перед цією скульптурою Діви Марії моляться люди»».
Архітектор Т. Пархоменко вважає, що в описуваних у цій легенді подіях, зокрема, переході Яцека через Дніпро, є історична основа. Втім, перебіг він напевне не Дніпро, в чому не було необхідності (бо таким чином він потрапляв на протилежний Кракову – лівий берег), а – Почайну.
Вважають, що київську статую Богоматері Яцек відніс до Перемишля або Львова, де вона довгій час зберігалася. Зокрема, львівські домініканці доводили, що ця статуя зберігається саме у них. Про неї також повідомляв Іван Крип’якевич у своїй книзі «Історичні проходи по Львові». Саме у зв’язку з цими подіями виник культ скульптури Богоматері, врятованої Яцеком з Києва. Після 1945 р. фігура Матері Божої Яцкової, яка знаходилася в каплиці Потоцьких у Львівському соборі домініканців начебто переїхала до Кракова.
Дослідження краківської скульптури показали, що вона виконана в готичному стилі найімовірніше у Франції. Щодо часу її виготовлення тривають дискусії. Одні вчені датують її серединою ХІІІ ст., узгоджуючи таким чином з вищеописаною легендою. Інші стверджують, що це копія автентичної статуї, виконана десь у ХV ст.
Фігура Богородиці св. Яцека, на жаль, недосяжна для огляду, адже зберігається у скарбниці краківського монастиря домініканців.
Необхідно зауважити, що за іншою версією оригінальна скульптура знаходиться у архікафедральному соборі Перемишля.
Проте ця статуя виконана у бароковому стилі, що справедливо породжує сумніви щодо її автентичності.
Ще одна скульптура, що претендує бути оригінальною Яцковою мадонною, знайдена у Львові в тому ж таки соборі домініканців. За версією деяких істориків, вона ніколи не залишала Львова. Наразі її можна побачити у Львівському музеї історії релігії, розташованому в приміщеннях колишнього домініканського монастиря.
Отже одному Богові відомо, яка із зазначених скульптур є оригінальною, що звичайно не заперечує існування старовинної легенди, про яку більшість киян навіть не чула.
У статті використано фото та інформацію з наступних джерел:
Браславець О. Київ католицький. Київ православний. Путівник. Іоан Павло ІІ в Україні, 23-27 червня 2001 р. К.“ Кайроc. -200 с.
Див. також:
Висловлюємо подяку Т. Пархоменко.