Четвертий кут

Богдан-Ігор Антонич

(Віра, надія, любов, ч. 2)

О, вічно тужать людські душі,

час принесе поразку.

Хай нам шепоче янгол в уші

нову шовкову казку.

Прилине срібний янгол уночі,

примара невидима,

аж батьківщину осяйну сплячи

побачиш над очима.

Пізнати, що єдине й важне,

почути знов забуте,

та осягнути недосяжне,

здобути нездобуте.

Де від землі до вічності є скрут,

скажи мені, мій доме!

В трикутнику знайти четвертий кут –

Велике Невідоме.

Вівторок, 29 березня 1932

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Основний заголовок подано без дужок. Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175). Порівн. вірш «П’ятий кут» (розділ «Поезії поза збірками» цього видання).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 107.