Рубач, ч. 2

Богдан-Ігор Антонич

О, чорний пугачу, не кряч,

що всюди лиш журба є,

бо є ще радісний рубач,

що дрова з піснею рубає.

Ще є веселий дроворуб,

веде з життям невпинно рукопашний бій.

І все веселий, наче дуб.

Поете чорних рук, потіхи зерно сій!

Бо прийде, прийде нагороди день

терплячим, милосердним і хоробрим.

Не знатимеш уже сумних пісень.

Найбільше щастя – бути добрим.

Понести радість і любов

до бідних, до похилених, нуждарських хат.

Гей, стільки нарубати дров,

щоб більше не було нетоплених кімнат.

Вівторок, 29 березня 1932

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Заголовок подано без дужок. Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 106.