Ut in omnibus glorificetur Deus

Богдан-Ігор Антонич

Ти поклав мені на плечі – страшний тягар,

двигати його я мушу, мушу конче.

Щасливіші мертві речі – з усіх Сахар

найстрашніше палить ласк Твоїх пожар, і

Ти поклав мені на плечі – сонце.

Показав моїм німим очам – жорстоку ціль,

пурпурове сонце в синій скрині неба,

але грому Ти не дав устам – лиш шум топіль,

що ростуть самітні серед тихих піль,

а мені доконче громової мови треба.

Я мізерний, шепелявий, лихий поет,

як же ж вискажу Твоє всеіснування

без величних слів, без слави? На мій хребет

кинув найлютішу із усіх кебет,

бо мовчання уст від літ зарання.

Хоч піду на роздоріжжя, на жовту оболонь,

говоритиму з прохожим кожним, наче з братом:

слухай, друже, шуму збіжжя й чоло в задумі склонь:

сірих днів мандрівче, бо слідів Його долонь

повний цілий всесвіт, повний кожний атом.

Примітки

Вперше опубліковано: Дзвони. – 1932. – Ч. 3 (12). – С. 169. Український заголовок упорядників «Зібраних творів, 1967»: «Хай у всьому прославиться Бог». У наступному, 4 (13) числі «Дзвонів» за 1932 рік, є прохання редакції зробити виправлення у третьому рядку четвертої строфи із «мусну» на «шуму». У «Зібраних творах, 1967» та у всіх пізніших виданнях це не враховано. У цьому виданні це виправлення зроблено. Подаємо за публікацією у «Дзвонах».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 85.