Городенчук
Юрій Федькович
Ні хати ні поля,
Тільки торба, а з торбини
Виглядає доля.
Шевченко.
Горденчука молодого –
Хто його не знає?
Сидить собі кінець стола,
Та на гусльох грає.
Kpугом його жовнярики
Утирають сльози!
Вони б раді не плакати,
А й впинить не можуть.
Бо хто грає, хто співає,
Душею владає,
Струна струні, дума думі
Правду вповідає.
Серце серцю признається –
Така Божа воля!
Пісня-дума, пани браття,
Від самого Бога:
Ні купити, ні продати,
Ні шваров посіяють,
Ні у жида заложити, –
Така чародія!…
Оттакий і Городенчук
Межи жовнярами!
В його пісні, в його думи
Для кожного стане,
Бо він знає кожну душу
В широкому світі,
Знає люди, знає хто в’ни,
І чиї в’ни діти.
Знає гарно заспівати,
Що кому до ладу:
Цему Сербина та Угра,
Тому на пораду
Волошина та Циганки.
Третьому Діброви,
А як вшкварить Добущука,
То всі аж до зброї
І зірвуться!… кров запахне!
Таке тото диво!
А нарешті Чабарашки
З усеї, знай, сили
Як відодре… жужмом підуть
І люди і хата!
І на сльози і на жарти –
На все він багатий,
Хоть і сам не засміється
Ані се зажурить!
Другі скачуть, другі плачуть,
Він – образ з маймуру.
І чо’ ж йому плакать, чого ликувати,
Коли він не відси, коли він чужий,
Коли його люди не хочуть за брата?…
«Куди – кажуть – блудиш, там – кажуть – і жий!
Береш – кажуть – з неба місяця за роги,
В вечірньої зорі тримаєш нічліг.
Служби ти ся служать у самого Бога –
Іди – кажуть – брате, туди де твій Біг!»
А він си як піде та в гусли заграє!…
То зайде до замку, де цар рудий спить,
То там, де Маланка на скелі співає.
То там знов, де Добуш руки ходив мить,
То знов, де лицарі у срібних панцерах
У шоломах крилатих сокотять Санграл!
Кривавою ланчу по хаті носили
І золоте блюдо – він їх не займав!
Бо він усе знає, бо він усе чує,
І чого вони тужать, і цар чо’ хворує,
І хто му поможе… А цей голий світ
Беріть собі, люди, беріть го, беріть! –
Добре, брате Горденчуку,
Добре, друже, робиш,
Що до зорі вечірньої
Ти на на-ніч ходиш!
Бо тут тяжко пробувати,
Аж морозом віє!
Да ще й люди тя прогнали –
Що ти будеш діять?..
Хіба зо всім понехаяти?..
Не нехай, небоже!
Твоя доля – твоя й воля,
Але пісня – божа.
Не неси їй у могилу,
А пусти по світі!
Хоть ті люди – завжди люди,
А все божі діти!
А хоть часом і полають,
Не протився, брате,
І ти роду не ліпшого –
Треба вибачати.
Чи як кажеш, як міркуєш,
Серце Горденчуку?
Помолися вперед Богу,
Та на гусли в руку.
Примітки
Друк. Поезії, Коломия 1867, вип. II, стор. 49 – 54.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 238 – 240.