Слава Ігоря

Юрій Федькович

відспівав Ігор Федькович.

Перевід без дозволу автора запрещається во імена законів і честі.

Боярину Івану Федоровичу клонить Співак.

Примітки

Рукопись незвісної дотепер поеми «Слава Ігоря» віднайшов д. М. Павлик, впорядковуючи папери М. Драгоманова – вже тоді, коли перший том писань Федьковича був у руках публіки. З тої причини долучуємо ту поему як додаток до другого тому, аби це гаючись подати її приклонникам буковинського поета.

Згадана рукопись – се автограф. Писаний він на дев’яти удвоє зложених аркушах звичайного сірого канцелярійного паперу, обложених у синю обкладинку з написом « Слава Ігоря». На першому аркуші поміщено лиш наголовок поеми, застережене права перекладу і присвяту. Заспів під назвою «Боярине» складається з чотирох сонетів, а з них кождий займає одну сторону другого аркуша. Так само уступи під назвами «До Велеса», «До Бояна», «До Ісаї», «До Ігоря» писані в формі сонетів, так, що кождий сонет поміщений на одній стороні пів-аркуша. Дальші частини поеми мають уже іншу метричну форму.

Між паперами пок. М. Драгоманова віднайшов д. М. Павлик три листи Федьковича з р. 1875 і 1 з 1876. В одному 1875 р. з д. 2 IX згадує поет про переслані Драгоманову пісні. Ледве чи той лист відноситься до поеми «Слава Ігоря». Автограф не має дати. Не знаємо отже докладно часу, в якому написана поема. Можемо одначе догадуватись, що план її зародився і дозрів у Федьковича тоді, коли він займався «Словом о полку Ігоря» і виготовлював переклад сеї староруської поеми.

Як час написання сеї поеми треба отже принята кінець 1860-х або початок 70-х років. Що з початком 1870-х років перші її пісні були вже готові, – се можемо виснувати із споминів М. Бучинського про Ю. Федьковича, записаних п. Р. Заклинським. (Порівн. Літературно-науковий вісник, р. 1901, кн. 1, с. 20).

Коли Федьковича покликано до Львова на редактора пресвітлих книжечок, – говорить М. Бучинський, – вступив він до мене в Станіславові. В якийсь час потім приїхав я до Львова на нараду із-за заснування тов. ім. Шевченка, а заставши там М. Драгоманова, пішли ми в двійку відвідати Федьковича. Був він тоді маломовний, але проте радо відчитував уступи із зачатої епопеї про скандинавсько-руську старину, котра з виїмкою імени руських князів і героїв видалась мені наслідуванєм мало звісної тоді в Галичині «Fritjofssage».

Коли зважимо, що «Слава Ігоря» як раз дуже близько споріднена із поемою Тегнера і під зглядом форми і змісту, що уступ під назвою «Ігор і Добринич» – се свобідний, знаціоналізований переспів першого уступу скандинавської епопеї, що зветься «Frithjofs und Ingeborg», котрого кінець розвинув Федькович в епізод пд назвою «Ігор і Добринич»; коли запримітимо, що уступ «Frithjofs Sagen» під назвою «König bele und Thorsten Wikingssohn» – се первовзір уступу Федьковичевої поеми під назвою «Ярослав і Олеш» – то прийдемо до переконаня, що «Слава Ігоря», – се та сама поема, яку відчитував Федькович М. Бучинському і М. Драгоманову.

Висновок сей підпирає й факт, що поема сеся знайшлася між паперами Драгоманова. Він хотів був мабуть ближче з нею познайомитись і дістав її відпис від автора. Коли собі ще нагадаємо, що Драгоманов приїхав до Львова в серпні р. 1873 (порівн. «Австро-руські спомини», Львів, 1889, с. 151, 180) – то переконаємось, що перші пісні «Слави Ігоря» були вже написані перед тою датою, т. є. до серпня р. 1873.

Уже технічний бік автографу показує нам, що поема «Слава Ігоря» не має кінця. Зміст поеми говорить нам більше. І широкі вступні заспіви: до Боярина (Ів. Федоровича), до Велеса, до Бояна, до Ісаї, до Ігоря, дальше уступи «Ігор і Ярославна» та «Ігор і Добринич», де бачимо зав’язок романічної теми, що мала бути широко розвинена в дальших піснях поеми, – в кінці найбільша пісня IV-а під назвою «Ярослав і Олеш», – що з одного боку споріднена з Тегнеровою епопеєю, а з другого нагадує Мономахове «Поученіе дѣтямъ» або афоризми староруських дидактично-моральних збірників як наприклад «Ізмарагд» – усі ті частини поеми, які ми маємо перед собою, показують нам, що вони становлять лишень початок широко заложеної автором поеми.

В ній коло романічного сюжету мав бути очевидно згрупований цілий ряд суспільно-побутових картин із княжої доби нашої історичної бувальщини, а вершок її мала становити «слава Ігоря», про яку ми нічого ще не довідуємось із знаного нам тексту. Сей текст мусимо отже вважати початком більшої поеми. Чи поема сеся була в цілості написана, чи може лиш обдумана, чи автор викінчив лиш ті її пісні, що дійшли до нашої відомості – на те все не можемо нині дати відповіді. Може така сама щаслива нагода, яка дала нам у руки незвісну досі поему Федьковича. – позволить нам прояснити й сі питання.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 471 – 495.