Гроші бовх
Запис Я. Головацького
Ішов раз жидок із ярмарку та стрітився з бідним наймитом, що служби шукав. Ідут собі дорогою, ідут, аж прийшли на брід: жид скинув свої черевики і стягнув панчохи, позасуковав штанята, і бреде уперед, а наймит іде за ним в слід. Жид тримає і торбинку свою, щоби не замокла, і черевики з панчохами та й поли жупана свого, все в одній руці, бо другою підперався на палицю, щоб го вода не звернула. От якось піткнувся на слизькій ріни, звихнувся, упустив одну полу в воду, крикнув: «хай вай!» – та й вхопив, що мав, і аж повиш голови підняв. Не упав жидок, лише троха кафтан замочився: але мошенка з грішми вилетіла із кишені, наймит ізхилився тихенько, засукавши рукав, та й витягнув із води та й сховав.
Вийшли на берег, обулися і йдут. На дорозі оглядівся жидок:
– Ай вай! нема грошей, десь загубив; чи не видів ти, Грицю?
– Ні, не видів.
Шукає по дорозі, нема. Що ж робити, пішли далій. Жид роздумав, що не інакше, як же він згубив на броду, а Гриць, йдучи за ним, уже певно знайшов; але що ж з ним робити, коли не признаєся?
Прийшли до корчми. Жидок став намовляти, щоби Гриць признався, що знайшов гроші: все купує єму горілки та й примовляє:
– Правда, Грицуню, я ішов і ти йшов?
– Правда, – каже Гриць.
– На, напийся горілки! Правда, що я бродив і ти бродив?
– Правда.
– На, напийся горілки.
Гриць випив.
– Правда, Грицуню, що гроші бовх?
– Правда.
– На, напийся горілки. Правда, Грицуню, що гроші бовх а ти хап?
– Брешеш, – відрізав Гриць.
Жид знов взяв хлопа підмовляти, аж ледви-неледви навчив Гриця, підпоюючи, що він признався, що гроші бовх а він хап.
Жидок урадовався, що уже Гриць признаєся, каже:
– Ходім, Грицуню, тепер до пана, абись пак і перед паном так казало, а я тобі ще куплю горілки.
Гриць, підпивши, каже, що добре, але я так не піду босий та обідраний; дай мені чоботи та кожух та добру шапку, то я і стану перед чортом, не то перед паном.
Жид пошварготів щось по своєму з орендаром, аж тот за ключі і отворив комірку; аж там всего як на ярмарці: і опанчів, сердаків і кожухів, і шапок і чобіт жовтих саф’янових і чоловічих таки шкапових, ба й були бекеші, перемітки, вибачте і спідниці, загортки, хустки; ба тут і желізе: чересла, леміші, наралники, лопатні, свердлі, вісники, різаки, сокири, тесники, всякого було: все тото, бачите, добрі люде позаставляли за горілочку, кому треба або на празник або на поминки, обідню справити, або як кому Біг дасть весілля справляти або і хрестини, на все треба горілки, щоби людей добре почастовати, аби тямили гостину.
Та й передновок не мало оскорбит: в осени, коли Біг гаразд уродит, то і байдуже, хто схоче, обірве: витуманит і жид, кілько схоче, у газди зерна: чоловік му за в-пів дармо дає, жид собака пряче в свої засіки – аж до переднівку, тоді, коли господарі свій хліб з’їдят а купити нема за що, ідут до жида, заставляют посліднє, аби діти годувати; жид дає на весні, коли хліб підскочив в гору, а в осени, як ціна спаде, то і в троє возьме від господаря, та ще за піжду, що наросте від Юря до Михайла, удре добре, а статки та маєтки лежат у жида: прийде зима, бере кожух, а закладає жидові сердаки та опанчі; прийдут жнива, то заложит сокиру а серп возьме.
Отак то господарюют наші господарі: працюют гірко, а їх працю або чорт або жид бере. А богдай вас з вашим господарством! Час би уже, чесні газди, розум мати та не дати ся леда жидовину за ніс водити.
Так жиди убрали нашого Гриця і в чоботи і в кожух, дали і шапку, і пішли собі оба до пана. Зараз став жидок скаржитися на Гриця перед паном.
– Вельможний пане! Ми оба ішли з ярмарку, прийшли на брід, мої гроші бовх, а Гриць хап!
А Гриць відрізав: «брешеш». Пан розсміявся на всю губу і каже: «Як тото було? як?» Жид:
– Вельможний пане! ось-так се було: Правда, Гринуню, що я ішов і ти ішов?
– Правда.
– Отже бачите, вельможний пане, я ішов і він ішов; – до Гриця: – правда, що я бродило і ти бродило?
– Правда.
– Видите, вельможний пане, що признався, – каже жид тріпотячи. – Правда, Грицуню, що гроші бовх а ти хап?
– Брешеш, – відтяв Гриць. Пан знов зареготався. А Грицько, осмілившись, каже до пана:
– Що то, вельможний пане, за напасливий жидище! він скаже, що й сей кожух я єму взяв?
– Так не чий, як не мій!
– А може і чоботи не мої?
– Таже ж не твої.
– Може і шапка не моя?
– Лихо твоїй матері, та то не твоє, давай сюда! – скричав жид, та взяв сіпати паробка за кожух та за шапку. А пан розсердився, казав жида замкнути до гарешту а хлопа пустив гет. Паробок собі пішов своєю дорогою, мав і кожух і шапку і чоботи і гроші.
От таки трафилося мужикові (коли се правда) раз жида обдурити.
Примітки
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 172 – 175.