До Шевченка

Олександр Корсун

Скажи, брате, кобзареві

Хай собі співає!

Хай співає об родині

Та й об тім, що знає.

Голосити над труною

Дітям не мішають;

Співать пісні про колишнє

Не забороняють.

Хай розказує унукам:

Як діди їх жили;

Як ходили під султана,

Ляхів тормошили;

Як невірних за чуприну

До ніг пригинали;

Як з триклятих недовірків

Шкуру іздирали;

Як на Січі запорожці

Старшину судили,.

І хто був з їх виноватий –

В три кия лупили;

Як у Глухові з гетьманом

Рада положила,

Щоб сердешная Украйна

Москалю служила;

Як Вкраїна обмогалась

І як уставала;

Як протекції у хана

Опісля прошала, –

І як вдруге, а там втретє…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Скажи ж, брате, кобзареві:

Хай собі співає!

Бо кобзаря на Вкраїні

Народ поважає,

Скажи ж, брате, кобзареві:

Хай співа що знає;

Бо старий, сліпий, понурий

Добрий голос має…

1841, Харків

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Маяк», 1845, т. 20, кн. 40, с. 31 – 32. У кінці зазначено дату і місце написання: «1841, Харків».

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 313 – 314.