Зрада

Олександр Корсун

«Завірюха надворі…

Гей, козаче, не дури,

Не кидай коханку!

Ач, яка кура – дивись!

Ну ж до мене пригорнись,

Та втнемо співанку!» –

«Ні, дівчино! Ні, не те!

Хай воно собі мете,

Хай собі шкварює!..

Полечу до козаків,

Та на гаспидських ляхів…

Се ж їх не минує!» –

«Втихомирся, не юли!

І без тебе ще були

Москалі й козаки;

І без тебе попоб’ють,

Тільки де ляха знайдуть –

Не цурайсь коханки!» –

«Ні, Марусенько моя!

Хоч тебе й кохаю я

Більш себе самого,

Та ізрадником не був:

Що козак я – не забув,

Як самого бога!» –

«Так прощай же, Грицю мій,

Чорноусий, молодий,

Гарний мій козаче!» –

«Ну ж, Марусю, поцілуй!

Та не плач, та не сумуй,

Як козак ускаче». –

Та на коника сідав,

Та й до шинку доскакав:

Там живе бабуся;

У неї дочка – мов мак…

Став ізрадником козак:

Прощавай, Маруся!

«Гей, Василечку, вставай!

Геть журба! Співай, гуляй –

Ускакав той ланець!»

Ось музика вже прийшла,

І Марусенька пішла

З Васильком у танець…

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Сніп», 1841 р., с. 222 – 223.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 310.