11. Теплов панує над гетьманом

Микола Лазорський

Гетьман швидко йшов до антресолів. На своє здивування в кабінеті він здибав не тільки пана Почеку, а й резидента пана Теплова. Резидент недбало сидів у м’якому фотелі і держав дрібно писаного листа з державною печаткою на двох шовкових шнурах. Він уважно читав його через лорнетку, тер пальцями лоба, жував тонкими губами і час від часу лукаво посміхався. Пан возний ходив по кімнаті, заклавши руки за спину, хрускав пальцями, кривився і мружив очі.

– О! ясний пан завітав до нас, – веселенько зустрів гетьмана резидент. – Саме вчасно! Є маленька справа, так собі, дрібничка.

Він говорив і дивився не знати куди, через голову бесідника.

– А що таке? – спокійно питав гетьман, не спускаючи очей з резидента.

– Гетьманська канцелярія дістала наказ із столиці, – відрік пан Почека замість резидента і став проти гетьмана.

Гетьман здивовано глянув на управителя канцелярії і твердо спитав:

– Наказ! Чому пан не передав мені негайно пакета?

– Тому що мої обов’язки пан резидент перебрав на себе.

– Здасться, і мої теж, – буркнув гетьман, полотніючи.

– Отже при цих нових порядках, – рубав управитель, – пакета я не міг передати ясному пану ні рано, ні пізно. Наскільки ті нові порядки доцільні й чому їх пан резидент завів без гетьманської на те згоди, – може розтлумачити тільки пан резидент.

Пан Почека закусив губою кінчик вуса і відійшов до вікна. Гетьман занепокоєно глянув на Теплова. Той все ще сидів у фотелі, спокійно нюхав табаку і старанно струшував порошинки з рукава.

– Пан возний правду каже, – відрік нарешті москвин. – Пакета взяв я.

Резидент бундючно глянув на гетьмана і зробив наголос на слові «я».

– Її величність настановила мене резидентом і першим фіскалом в управі гетьманського уряду. Ясному пану це добре відомо, – карбував він кожне слово. – Ясний пан мусить знати, що тут, – і він ткнув пальцем у пакет, – я заступаю парсуну імператриці і я мушу перший знати, про що мовиться в наказі мого уряду для пана гетьмана. Хай це не ображає ясного пана, який місяць тому врочисто цілував хрест на вірність престолу й отечеству.

Резидент жестом запросив гетьмана сідати, але той не сів, а тільки здивовано дивився на колишнього свого ментора. І нараз відчув у незграбній особі цього рудого чоловіка небезпечного ворога. «Матінка казала правду» – майнула думка. – «З першого ж дня урядування мушу ходити з добрим ціпком». Він уважно розглядав резидента, ніби бачив його вперше: «Раніш він так не говорив» – думав гетьман, заклопотано хмурячи брови.

– Якщо моє право, право першості ясний пан вважає перебільшеним або, ще гірш, незаконним, прошу ясного пана указати мені усе те на письмі, – суворо говорив Теплов, поглядаючи скоса на пана Почеку, який стояв біля вікна й дивився на повитий туманами парк.

Гетьман схаменувся.

– Пан резидент, очевидно, забув, що Петербург завжди посилає дубльовані накази, з них один до канцелярії пана резидента. Отже приховати щось канцелярія гетьманська не зможе; такої потреби не було, немає і зараз і, гадаю, ніколи й не буде, – вже спокійно говорив гетьман.

– Петербург не завжди посилає дублікати, – перебив його резидент. – Приміром, зараз такого наказа у мене ще немає. Ясний пан натяком на якийсь дублікат протестує проти моєї першості, мого права резидента і фіскала. Я так розумію ясного пана і мушу доповісти Петербургу про цей сумний припадок.

«Загрожує», – подумав гетьман і, старанно ховаючи гнів, твердо відрік:

– Пан резидент занадто квапиться: боронячи своє право першості, ваша світлість знехтували право гетьмана, більш того, ваша світлість грубо зламали моє право, право власності на адресовану мені кореспонденцію. Змісту брутально захопленого вами пакету я й досі не знаю. Припадок справді сумний, і я мушу застерегти московський уряд.

– Ах! Прошу дарувати! – лагідно всміхаючись, сказав перший фіскал. – Прошу не гніватись, ось тут пакет на адресу ясного пана.

І зичливо всміхаючись, вія передав гетьману пакета зі зламаною вже печаткою.

– Гм… а вже щось робити по тому наказу будемо разом, – додав резидент, все посміхаючись і тручи поблажливо долоні.

– Т-е-ек, – притакнув гетьман, а про себе подумав: «Ціпок допоміг таки, ніколи не думав, що побачу так скоро злого пса». І став читати наказа.

Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. . – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 303 – 306.