«Минуле уже відпустило мене…»

Софія Малильо

Минуле уже відпустило мене,

розпались розпуки окови.

Втішатись би кожним дарованим днем,

і поглядом кожним, і словом.

Але чи достатньо скарбів тих мені?

Жадаю незбутнього дива:

аби у жертовнім, у творчім вогні

душа обновилась тужлива.

Та де ж мені взяти, де взяти снаги

для того вогню очисного?

Жадання й знемога – мов два береги,

між них тече доля убого.

15/III-1991.