Самотність

Софія Малильо

Самотня я, і каменем на груди

Тяжить ота самотність безупину.

Я в тузі рвусь, шукаю даром всюди

Людину.

Я кличу, я кричу, і голос мчить далеко,

Я дослухаюся: чей відповідь прилине…

Та вдалині щораз озветься ехо, –

І гине.

І я вдивляюся в безмежну пустку,

І серце б’ється, б’ється невимовно:

А може, вийде хтось, простягне руку

Любовно.

Та навкруги мовчать понурі скелі,

І серце, наче птах, вдаряє в груди.

Невже довік блукати в цій пустелі?

О, де ви, Люди?

1951, Колима