Молитва-псалом

Софія Малильо

Господи-Боже, в Трійці єдиний,

молюся до Тебе, дитя України,

щасливе, хоч кволе, старече дитя.

Чи ж я, бредучи через терни і грози,

уже розгубила усі свої сльози,

розтратила вщент всі свої почуття?

Господи-Творче, Благий, Милостивий!

Почуй, благаю, мій голос тужливий!

Чому ж бо душа моя – наче німа?

Так задарована щедро Тобою,

питаю щоденно себе із журбою:

«Чом вдячності сліз в моїм серці нема?»

Провинна я, Господи, перед Тобою,

перед людей добротою святою.

Так мене гріє сердець їх тепло!

Їх ласка щомить моє серце проймає,

а сліз благодатних немає…

Чи висохло зовсім їх джерело?

О Боже, прийми слово щире і чесне!

Хай серце моє для натхнення воскресне,

нехай оживе, як весною трава!

Хай сповниться знову сльозами любові!

Нехай вони хлинуть із нього, як повінь,

і виллються в добрі діла і слова!

Прийми, Всеблагий, цю молитву гарячу!

Даруй мені чудо: хай ревно заплачу

від щастя, що люди дарують мені.

Душа хай розквітне чуттів новизною

в щасливім єднанні з людьми і з Тобою

на всі ще для мене суджені дні.

27/XI-1999.