«Ми з тобою, душе, на Землі…»

Софія Малильо

Ми з тобою, душе, на Землі

з немалим вже досвідом бувальці.

Дні встають у світанковій млі

і течуть, немов пісок між пальців.

І весь досвід наш не в силі, ні,

хоч на хвильку днів потік спинити.

Хай течуть, безплідні та сумні,

тільки жаль гіркий-несамовитий

в спадок полишаючи мені.

Світ природи сповнений краси,

незбагненно змінний, загадковий.

Слухай, душе, тайні голоси,

що зовуть до злагоди-любові,

й більш нічого в Бога не проси.

І красу ту спрагло споглядай,

в ній знаходячи собі відраду,

ревно бережи свій скромний рай,

лиш добру над ним оддавши владу,

й більш нічого в Бога не благай.

20/VII-1992.