У господнім храмі

Софія Малильо

У Господнім храмі сяє позолота,

трепетним промінням миготять свічки.

Далеко відступили всі земні марноти,

і серця зігріті почуттям палким.

І чуття тріпочуть разом зі свічками

сяйвом миготливим, доброти вогнем,

а в душі, що скинула сірих буднів камінь,

тихо наростає благодаті щем.

І співають вірні у єднанні щирім

(благодатним духом пройняті серця):

тут вони насправді зріднені у вірі,

мов брати і сестри перед лицем Творця.

Молитви шепочуть і співають діти,

скарб наш найдорожчий, наше майбуття.

Віри чистий пломінь не дасть їм зачерствіти

у важких щоденних випробах буття.

Чи душі багато задля блага треба?

Щирого натхнення, що з людьми ріднить.

Хай палка молитва лине в далі неба,

хай Господня ласка всіх нас осінить!

13/XII-1993.