29.07.1918 р. До Наталі Романовнч-Ткаченко

Вельмишановна добродійко!

Вашого листа від 23 липня я одібрав позавчора, та не встиг учора відповідати на його, бо чогось занедужалося і довелося цілий день пролежати. Відповідаю сьогодні, щоб на завтра здати відповідь на пошту.

Ви пишете, що доведеться текст моїх рукописів переписувати, бо писані почасти ярижкою, почасти – дуже дрібно і не зовсім виразно. Наскільки пам’ятаю, то хіба в "Повії" де-не-де помилки поправлені і в тих місцях можуть у наборщика викликати непорозуміння; а до "Не вгашай духу!" я сам прикладав усякої змоги, щоб не було яких припонів при перечитуванні, і, мені здається, цей твір і досить виразно, і розбірно переписаний.

Що ж до "За водою", то його переписував сам мій покійний брат, та так майстерно, що хіба сліпий чого не добаче та не розбере, і мене дивує, що через ці причини треба їх знов переписувати. Правда, що вони давно писані і не таким штибом, як тепереньки вимагають друкарні, – тобто писати тільки з переднього боку листочка, а не з переднього і заднього, як писалося давно і не вимагало потреби знову їх переписувати.

Оже коли це по технічним умовам треба зробити, то чогось редакція вимагає платню за переписку відносити за щот гонорару? Мені видавництво "Сіяч" згодилося платити по 200 карб. за аркуш уже друкованих творів; а заслані мною до "Вісника" ще нігде не друкувалися, і через це гонорар за такі твори повинно б бути більшим. Оже я не вимагаю більшого гонорару над 100 карб, за аркуш, як пропонувала редакція раніше, на що і я згодився. Але на поменшання його на 10 карб. за аркуш за переписку я не згодний. Коли редакція "Вісника" прийме розход на переписку за свій кошт, то це від неї буде залежати, аби мені було заплачено по 100 карб. за аркуш; а коли вона на це не згодна, то я прохав би повернути мені рукописі, я їх передам не переписуючи "Сіячу" за 200 карб. за аркуш, а може, він дасть ще й більше, як ще нігде не друковані.

Тоді не буде ніякого припону і в виданні "Сіячем" моїх творів згідно моїм з ним умовам, бо ви ж оповіщаєте, що "За водою" не можна друкувати першим через те, що Ваша повість під таким заголовком уже почала друкуватися з 2 – 3 книжки і ще буде в кількох книжках. Звісно, це не зручно. Оже ж і задля мене буде дуже погано, коли "Сіяч" буде вимагати заслати йому матеріал задля другої книжки, де повинна друкуватися і "За водою", а я не мушу йому дати через те, що вона не друкувалася у "Віснику".

Погодимося краще всього так: одкиньтеся Ви друкувати у "Віснику" "За водою" і верніть мені рукопис назад наложеним платежом, що буде пересилка коштувати. Коли ж і другі надіслані мною твори Ви не можете друкувати за 100 карб. за аркуш, то верніть мені і їх. Як тільки я їх одберу – зараз же зашлю 200 карб., що були вислані редакцією авансом. А якщо їх будете друкувати, то сповістіть хоч приблизно, коли саме, тобто з якого місяця, щоб я певне знав, чи не буде яких припонів, коли "Сіяч" запропонує мені подавати матеріал на 3, 4 і 5 книжки.

Як ми з д. Маненком умовлялись про передачу видання моїх творів "Сіячу", то я йому казав, що і кому я надіслав з моїх ще недрукованих творів і прохав заждати, поки вони вийдуть з друку. Він казав, що проти друкування в "Літ[ературно]-наук[овому] вісн[ику]" "Сіяч" нічого не буде мати, тільки коли б це не припиняло видання, і що він може про це побалакати з редакцією. Може, Вам доведеться з ним бачитись, то побалакайте дрібніше з ним, коли саме потрібне буде задля їх "За водою", а також "Повія" і "Не вгашай духу!".

З пошаною П. Рудченко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф 5, № 396; тут же під № 1390 зберігається машинописна копія листа, яка готувалася, очевидно, до друку, про що свідчать номери сторінок червоним олівцем – 223, 224). На оригіналі напис (мабуть, рукою Н. Романович-Ткаченко): «Відп. 9/VIII 1918».

Вашого листа від 23 липня… – автограф листа з поміткою Панаса Мирного: «Одписано 29 липня 1918 р.» зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 5, № 701).

ярижка – український правопис, що передував кулішівці (у творах Г. Квітки-Основ’яненка, А. Метлинського, Т. Шевченка та ін.); у 1876 – 1906 рр. ярижка офіційно дозволена царським урядом як єдиний обов’язковий правопис для художніх творів українською мовою. Побудований за фонетичним принципом на основі російської історичної орфографії.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 570 – 571.