Цикл «Як ведеться, так і живеться»

Сиваченко М. Є.

У розглядуваному п’ятитомнику є ще один твір, публікація якого нас не просто непокоїть, а видається принципово помилковою. Це – «Як ведеться, так і живеться», що задумувався письменником як цикл оповідань-«обрисків», об’єднаних спільною ідеєю.

Над циклом оповідань «Як ведеться, так і живеться» Мирний працював не за одним заходом, а з чималими перервами. Із свідчень І. Франка знаємо, що «День на пастівнику» та «Батьки» були в Мирного готові ще 1878 р. 1882 р. Мирний про «Як ведеться, так і живеться» пише М. Старицькому: «Я не залишив зовсім сії праці, оже на який час все-таки її одкинувся…» Надсилаючи до «Ради» два вище названі «обриски», письменник просить укладача альманаху повернути автографи, зазначаючи: «Вони здадуться до моїх ще загаданих праць». Словом, наміру продовжити роботу над циклом Мирний не залишав. І ця робота справді була продовжена, внаслідок чого з’явилися наступні п’ять оповідань: «Дома», «У школі», «Брат і сестра», «Панич», «Татарин братик, татарин», – хоч і вони ще не завершували циклу, повністю не виражали авторську ідею.

«Віківське» видання – хай і далеко недосконале, але таке, в підготовці якого брав участь сам автор – в цілому ряді моментів є тим орієнтиром, пробним камінцем, за допомогою якого можна встановити, що у своїй творчій спадщині вимогливий Мирний вважав «чистим зерном» і що – «соломою та половою». У першому томі «віківського» видання з циклу «Як ведеться, так і живеться» він пускає «між люди» тільки перші двоє оповідань – «День на пастівнику» та «Батьки»

Може постати питання: а чи не обмежений обсяг першого тома був причиною того, що письменник не включив усі сім оповідань? Так вільно думати, але при цьому слід мати на увазі дуже важливу обставину. З цензури перший том «віківського» видання повернувся вельми схудлим. З нього були вилучені повість «Товариші» («Лихі люди») та «Дума про військо Ігореве». З цим дуже неприємним фактом Мирному довелося примиритися («бо нічого другого не прирозумієш»), але йому важко було примиритися з тим, що внаслідок сваволі цензорів помітно зменшився обсяг першого тома.

Тут би, здається, й була нагода для письменника поповнити цикл «Як ведеться, так і живеться», що входив до першого тома. Мирний, однак, цього не зробив, ба й ніде ні разу не обмовився, що в його «шкатулі» є ще п’ять оповідань з цього циклу. Те, чого зовсім не мав наміру робити сам Мирний, з легкістю, гідною кращого застосування, було зроблено деякими видавцями пізніше. Першим приклад дав І. Ткаченко, який у другому томі творів Мирного (ДВУ, 1928), друкуючи «Як ведеться, так і живеться», подав уже чотири оповідання: «День на пастівнику» і «Батьки», що їх друкував і Мирний, та «Дома» і «У школі», розшукані в архіві письменника. Упорядники п’ятитомника до чотирьох оповідань, уже друкованих І. Ткаченком, додали ще три: «Брат і сестра», «Панич», «Татарин братик, татарин». Так на цей раз всі сім оповідань з циклу «Як ведеться, так і живеться» були пущені «між люди» – і не як-небудь, а разом, в єдиному комплексі.

Перечитуючи ті оповідання з цього циклу, що їх Мирний геть і не думав друкувати, бачиш, що вони за своєю фактурою становлять не оброблені речі, а всього лиш перші, чорнові начерки, де є немало такого, що в процесі дальшої поглибленої творчої роботи було б усунуте, перероблене. Та з усього видно, що Мирний, написавши в чорновому варіанті оповідання «Дома», «У школі», «Брат і сестра», «Панич», «Татирин братик, татарин», та ще й не за одним заходом, більше не повертався до їх остаточної обробки. Отож зустрічаємо тут і майстерно накидані сцени та епізоди, і немало такого, що можна було б назвати «гріхами» чорнового варіанту. Мова йде, зокрема, про повторення, не до кінця продумане групування матеріалу, нічим не виправдану розволоклість ряду епізодів, стилістичні огріхи, навіть про деяку прямолінійність у змалюванні ряду персонажів (Параска, Василь), авторські «натиски» тощо.

Хоч при з’єднанні всіх семи оповідань циклу «Як ведеться, так і живеться» упорядники п’ятитомника і керувалися добрими намірами, але таке з’єднання обернулося для автора ведмежою послугою.

З прикрістю доводиться говорити, що від 1954 – 1955 рр., коли розглянутий п’ятитомник з’явився друком, і дотепер нічого принципово нового не було зроблено в справі наукового видання творів Мирного. Той п’ятитомник, що його 1960 р. випустив у світ Держлітвидав України, був звичайнісіньким передруком попереднього п’ятитомника з усіма його істотними недоліками і помилками. Деяка зміна порядку творів у першому томі (відкривався уже оповіданням «Лихий попутав», а не «Палійкою», поряд подавалися такі тематично близькі твори, як «Народолюбець» та «Лихі люди»), економніші примітки – от і всі відмінності між обома п’ятитомниками.

Примітки

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 1, с. 29 – 30.