Вступ

Сиваченко М. Є.

В історію української дожовтневої літератури Панас Мирний увійшов як видатний письменник-реаліст, митець великого епічного таланту, прозаїк-новатор.

Історичну заслугу Мирного слід бачити передусім у тому, що він значно розширив межі і можливості реалістичного методу, незмірно підняв українську прозу, збагатив її жанрово, відповів на суспільну потребу створення в рідній літературі соціального роману і повісті з народного життя.

Романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (співавтор – І. Білик), «Повія», повісті «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне» та ін., для яких характерним є художній синтез, відображення масштабних життєвих явищ, соціальних суперечностей кріпосницької і буржуазної дійсності, глибинних зрушень у народному житті й свідомості, повнота людських характерів, стали справжніми романами й повістями віку, вершиною критичного реалізму в українській літературі другої половини XIX ст.

Мирний – один із тих українських письменників, у творчості яких найяскравіше виявились особливості розвитку української революційно-демократичної прози. Нещадна критика буржуазно-поміщицького ладу, зривання всіх і всіляких масок з панівних «верхів», послідовне і безкомпромісне відстоювання інтересів трудящих мас, проповідь демократичних і соціалістичних ідеалів виповнюють усю художню спадщину видатного повістяра.

Як художник-мислитель, Мирний прагнув збагнути об’єктивні закономірності життя, соціальну суть кожного його прояву. З усієї творчості письменника випливає той очевидний революційний висновок, що суспільний лад, який грунтується на приватній власності, на класовому антагонізмі, на гнобленні людини людиною, який нівечить і занапащає здорові народні сили, не має права на існування, мусить бути повалений, замінений ладом новим, справедливим і гуманним, позбавленим поділу на «моє» і «твоє», заснованим на рівності й братерстві.

В силу історичних та конкретних умов особистого життя Мирний не дійшов до усвідомлення того, що робітничий клас є найреволюційнішим класом суспільства, що без союзу з робітничим класом і без його керівництва самі селяни не зможуть перемогти царизм і поміщиків. Саме цим пояснюється стихійна революційність Мирного, утопійність його поглядів на соціалістичне майбутнє. Проте Мирний завжди залишався чесним художником, людиною, якій протягом усього життя властива була віра в кінцеву перемогу народу над чорними силами старого світу, в торжество правди і справедливості.

Хоч за життя Мирний у національному письменницькому сузір’ї був визнаний зіркою першої величини, його творчість – і це сумна правда! – не стала здобутком читацького загалу. Головну причину цього факту слід вбачати в гнобительській політиці російського царизму, спрямованій на удушення української культури.

Примітки

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 1, с. 7 – 8.