31.03.1907 р. До Михайла Лободовського

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Другий Ваш лист я дістав давненько і Вашу газету для народу «Пораду». Але Ваш перший лист, мабуть, не дійшов до мене. Коли б його достали в редакції «Київ[ської] старини», то зараз мені прислали б, як присилають мені й інші листи, адресовані на моє ймення – через редакцію.

Спасибі Вам, що Ви спочуваєте до тих думок та гадок в моїх статтях, котрі я виложив про «Сьогочасну часописну мову» на Україні, страшенно попсовану польськими та галицькими книжними словами через вплив галицьких часописів та журналів. І справді, як Ви пишете, це не мова, а якийсь жаргон. А коли Куліш казав Вам, що галицьку письменську мову варто викинуть на смітник, то він казав правду.

Хоч рецензент в «Раді» оце пише, що ніякої такої партії не було, котра б ото й заходилась зумисне писать часописи галицькою мовою, змовившись, само по собі, не з усіма галичанами, а тільки з корифеями, але я за це добре досвідчився, що це діло змови не багатьох українців, котрі захопили в свої руки видання і од котрих залежалась коректура. Це ще в їх почалось з виданнів відомої видавничої спілки «Вік». Ці добродії завдали тон і таке прямування, а решта пішла за ними, як вівці за ватажками. Напосілись були вони й на мене, щоб я йшов за ними, та так чеплялись, що я трохи не заслаб на нерви. Попсували вони на галицький лад чимало й моїх книжок, виданих ними, само по собі, потаєнці од мене, бо в мене не питались. Питаю я в одного з видавців та коректорів, нащо то ви позміняли мені українські форми на галицькі? а він каже вже надто нахабно: «Та, бачте, вже так надруковано…» Таку нахабність я стрів перший раз на віку. Це й справді надто вже не по-джентльменській.

Ви кажете правду, що звичайний давнішній книжний правопис луччий для народу, бо він одразу читатиме, як говорять: ходили, робили і т. д. Але й кулішівка не так-то вже трудна для нього. Я роблю проби на чоловіках і на школярах, як проживаю влітку на селах або в Білій Церкві. Школярі, прочитавши з півлисточка, одразу догадуються й починають читать чисто по-українській, а літні люди, звичайно, не читають, а ледве слибизують, і через те все помиляються. Але загалом сказавши, з кулішівкою не буде багато труднації для селян.

А от желехівка з своїми двома точками над і та з апострофами, так зовсім не годиться. Селяни всі читають її (йіі) як одно і (або и). Ці дві точки зовсім не потрібні. Мені оце казали молоді сільські вчителі, що як заведуть в школи граматки та читанки, де стоять отакі каверзи, як їв, їж, їхав, її, з’їзд і т. д., то вони передніше поприставляють до цих слів букву й (йїв, йїж, йїї), як ставите Ви та проф. Кримський, та тоді вже роздадуть книжки школярам. Ці точки й не педагогічні, та й не потрібні. Отак Ви, добродію, й напишіть в своєму «докладі» в Академію наук за цю непедагогічну желехівку. Желехівка вигадана, неначе на сміх, і зовсім не педагогічна. Тим-то я її й не прийняв.

Чотирьох і в українській мові нема, як Вам здається, бо і в словах: стіл, чорні, тік, білі і т. д. таке саме м’яке, як і в словах: тік – притік – і починок приволік, ніхто, ніяк і т. д. Тільки в передніших словах перед і стоять тверді півзгучні, а в останніх – стоять м’які: ст(j)іл, чорн(j)і, н(j)іхто, біл(j)і, біл(j)іє і т. д. А буква и в Галичині та на Волині вимовляється твердіше, а далі на захід – м’якіше, а на Поліссі – в Чернігівщині, в Овруцькім пов[іті] й далі на північ – ще м’якіше. Через те-то для нашого правопису рос[ійська] буква ы не підхожа, коли в нас нігде цей згук не буває такий широкий, як у Великоросії. Довгого і, що повстало з давнього ѣ я нігде не прикмічав в прочанні, хоч влітку й кмітив дуже добре по цвинтарях та в Лаврі й в Михайлівському монастирі минувшого літа, як збирав матеріали для статті.

Ваша «Порада», газета для народу, загалом сказавши, написана добрим народним язиком, і народ розбере її й читатиме. Ви дуже добре знаєте народну мову і вживаєте по-народному слова: міні (міні, на Поліссі – мінѣ, має найширший район), боїсся (а не боїшся), цей, оце (а не старе – сей, отсе, осе, мені і т. д.), що вже сливе вимерли на всій Україні і змінились.

Тільки в газеті часом трапляється – від, відказав і т. д. Район цього – від, відсік, відповів – це Галичина й сумежна з нею Подолія й Волинь. Селяни не розбирають, що воно таке, й це заважає при читанні, бо їм треба все догадуваться та дошукуваться. Не втямлять вони й слова – біля або майже (сливе, сливи, сливинь), бо біля, підля животіє в західній Подолії, а на Правобережн[ій] Ук[раїні] трапляється місцями, як-от коло Харкова, Кобеляк, в Воронізькій губ[ернії], де живуть переселенці з Подолії та Волині. Ці слова треба викинуть з газети.

Треба покинуть і дієслова з кінцем, як-от читати, битися, спотикаючися, робитись, робитися, бо ці кінці важкі в розмові. Та їх вже кидають, як-от Чернявський, Кропивницький, Олекса Коваленко. Неологізмів не пускайте багато в народній газеті, бо в них не всі розбере народ. Тільки шкода, що «Порада» має формат дуже здоровий, написана дрібним шрифтом, і в ній є довгі дуже статті. Формат «Світової зірниці» і шрифт найбільше підхожі для народу. Д. Волошиновський так само замінив подол[ське] від на од, бо з Київської та Херсонської губерень писали йому, що через це від трудно читати газету.

Шкода, що Ви перестали видавать «Пораду». В Харківщині доконче треба б видавать народну газету. А Ви, добродію, найкраще повели б цю справу, бо чудово знаєте народну мову й самі Ви вольні од модних тенденцій.

З щирим поважанням до Вас

І. Нечуй-Левицький.

Галицька приставка до слів – спів – співробітник і т. д. – це польська współ (вспул): вспулдзяканіє, вспулпрацьовник і т. д. Вона не підхожа для україн[ської] мови. Краще б писать – сутрудовник, сутрудовництво. Искусство – штучництво, штучність.

Примітки

Лободовський Михайло Федотович (1874 – 1913) – український письменник, редактор-видавець «газети для крестян і міщан хліборобів» «Порада», що виходила 1906 р. в Харкові. Перекладав українською мовою «Біблію» і «Тарас Бульба» М. Гоголя. У відділі рукописів ЦНБ збереглося два його листи до І. Нечуя-Левицького (ф. І, № 27802 і 27961). Відомо сім листів І. Нечуя-Левицького до М. Лободовського, автографи яких зберігаються у відділі рукописів ІЛ (ф. 11, №№ 7 – 13).

Подаються вперше. Цей лист – за автографом № 7.

…рецензент в «Раді» – М. П-ський – Павловський Мефодій Іванович, автор статті «З українських журналів. Науковий та літературно-публіцистичний місячник «Україна» № 1 та № 2 за январь та февраль 1907 року» у газеті «Рада» від 9 березня 1907 р.

…в своєму «докладі» в Академію наук. – 6 січня 1907 р. українська комісія при Академії наук у Петербурзі в складі О. Лотоцького, О. Русова, П. Саладилова, П. Стебницького і О. Шахматова обговорила повідомлення П. Стебницького про український правопис і прийняла постанову, в якій було, між іншим, зазначено:

«Протокол і доклад П. Стебницького вислати на розгляд відомих знавців української мови: Б. Грінченка, М. Грушевського, В. Доманицького, П. Житецького, А. Кримського, С. Кульбакина, М. Лободовського, Б. Ляпунова, К. Михальчука і В. Науменка, просячи їх свої уваги подати якомога скоріше» («Рада», 1907, 9 лютого).

«Світова зірниця» – український тижневик для селян. Видавався в 1906 – 1914 рр. в Могилеві-Подільському, с. Пеньківці та у Києві. Редактор Й. Волошиновський.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 468 – 470.