16.05.1907 р. До Михайла Лободовського

Високоповажний Михайле Федотовичу!

Дуже дякую Вам і за лист і за статтю проф. Сумцова, вирізану з «Южного края» 19 апр[еля] 1907 року. Стаття д. Сумцова дуже апріорна й неначе зумисне поминає саму сутноту в моїй статті про галицьку книжну мову, накинуту поки в сьогочасні наші часописи та журнали, та ще й з галицьким желяхівським чудернацьким правописом.

Діло в нас стоїть зовсім не за одні такі дріб’язки, як пише Сумцов: про сей, сю, від, оповідань (оповіданнів) і т. д.: діло йдеться ще й про те найбільше, що наші часописні письменники вкинули в нашу мову, вкупі з галицькою мовою, ще сотню польських слів та три польські падіжи: в століттю (в столітті), начинань, значінь, весіль (начинаннів і т. д.), до городу Одесу, ще й до того дорешти вигнали з мови силу українських слів: коло, навкруги, одсунуть (усунуть), вишукать (відшукати), цей, оце, од, словом, писали так газети, що редакцію «Громадської думки» й «Нової громади» просто таки закидали лайливими листами. (Троє з цих письом надрукував Д. Грінченко в своїй книжці «Тяжким шляхом» і дійшов до таких виводів, як і я, але певно д. Сумцов не читав тієї книжки).

Як бачите, я «збив бучу» не за одні дріб’язки: сей, від, отсе, як зазначує д. Сумцов, коли широка публіка перестала читати українські газети, бо нічого не розуміла. Який же це український язик і справді? Не всі ж слова й форми мови можна брать з усяких підмов, бо їх мало хто розумітиме, як-от поліське – откуль, одтуль, скуль або галицькі – небавом (незабаром), завдяки, майже, позаяк (бо), бувем, бувесь і інші провінціалізми.

Д. Сумцов, мабуть, думає, що я з північної Київщини. Я родом з Київщини та ще з південної. А ще Куліш казав мені, як я почав писать: пишіть так, як говорять в вас в Канівському, Черкаському, Чигрин[ському] повітах, бо там (та й в цій половині Київщини до Таращі й Білої Церкви, додам я) нема нічого великоруського й польського. Д. Сумцов пише, що Гулак-Артемовський харківець, а він родом з Черкаського повіту, бо й там і в Канівському повіті багацько його рідні живе й досі.

Партія, що наважилась завести на Україні галицьку мову, як вона єсть, з усіма формами, як загальну книжну мову, єсть. Вона невелика, але захопила редакції й коректуру й виправляє усім мову і всім правує. «Рідна справа» в перших номерах видавалась чистою народною мовою й кулішівкою, але туди поїхав за редактора мій сват, один з партії, – і насипав та натрусив в газету желехівського маку, і пише вже: з’їзд, об’їхав, її, в сім’ї. І це для народу. А я влітку, проживаючи в Білій Церкві, даю читать і екзаменую і хлопців, і старих письмаків, а вони читають: зізд, обіхав, в сімі, а слово її (йії) читають, як одно руське и (взяв и). Що ж це за гарний галицький правопис, та ще й для народу. Про практичне значіння й цього правопису і галицької часописної мови д. Сумцов а ні словечка!?

З цієї газетної мови публіка просто сміється. А вже ж партія видала три галицькі граматики для українців з галицькими падіжами. Я знаю головних спільників цієї партії, бо вони й на мене наполягали, щоб і я так писав. Був у мене й проф. Грушевський і так само просив і вговорював мене, щоб я писав галицькими формами. Галичанських книжок в нас на Україні не читають; їх важко читать.

Збив я бучу не дурно, коли ми втрачуємо так широку публіку. Мабуть, д. Сумцов не читав і Франкової статті в 11 № «Літ[ературно]-наукового вісника»: «Літературна мова і діалекти». Франко ще різкіше осуджує галицьку книжну мову. Він пише:

«її цвіт і краса (україн[ської] літератури) виросли над Дніпром, де українець… не бачив і не чув граматики української] мови, але черпав зразки тої мови… з уст люду. А у нас в Галичині додруковано й написано довженний ряд граматик від Могильниць[кого] до Огоновського… все-таки знання нашої народної мови дуже мале, язик поплутаний і запоганений, язикове почуття у всіх, що пишуть і говорять нашою мовою, зовсім затемнене та затуплене…»

Оце ж саме можна сказать і за наших молодих письменників.

А оце один з листів, писаних до мене з С. Петербурга якимсь незнайомим мені добродієм:

«Хай живе наддніпрянська мова в літературі, як мова нашого віковічного центру національного життя. Хай гинуть усякові недоладні архаїзми та провінціалізми під пануванням наддніпрянської мови. Але ж чужомовність та усякові варваризми, на шкоду нашій такій багатій та мелодійній народній мові, так уже в’їлись в мову наших інтелігентів, що це тільки б визнав добрий народний словарь».

Отакі листи (як і Ваш лист, за котрий дуже дякую Вам, і дякую за спочування до чистоти української мови) я вже маю не од одного добродія. Прощайте!

З поважанням до Вас

Ів. Нечуй-Левицький.

Примітки

Подається вперше за автографом (ІЛ, ф. 11, № 8).

…статтю проф. Сумцова. – «Современный украинский литературный язык». Надруковано в газеті «Южный край», 1907 р., № 9063.

«Южный край» – газета «общественная, политическая и литературная». Виходила в 1881 – 1915 рр. у Харкові. Редактор-видавець – А. А. Йозефович.

«Тяжким шляхом» – стаття Б. Грінченка, надрукована 1906 р. у «Раді» (№№ 26 – 69) і окремим виданням. Має підзаголовок «Про українську пресу».

…він родом з Черкаського повіту. – П. П. Артемовський-Гулак народився в селі Городище Київської губернії, нині райцентр Черкаської області.

«Рідна справа» – українська газета, видавалася 1907 р. у Петербурзі двічі на тиждень. Редактор-видавець – С. Нечитайло, пізніше – М. Хотовицький.

…мій сват – очевидно, М. Хотовицький.

…три галицькі граматики. – Йдеться, очевидно, про граматики української мови Й. І. Лозинського, І. Могильницького та І. Огоновського.

Могильницький Іван (1777 – 1831) – культурно-освітній і церковний діяч на західноукраїнських землях, автор першої в Галичині граматики української мови (1829).

Огоновський Іларій Михайлович (1854 – 1929) – український філолог і педагог. У співавторстві з В. Коцовським написав «Методичну граматику…» (1894).

…незнайомим мені добродієм. – Цей лист нам не відомий.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 471 – 473.