Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Педагогічна проява
в російській народній школі

Іван Нечуй-Левицький

«Родное слово» Ушинського, перша книжка, читанка для народних шкіл після азбуки, вже давненько заборонена для вжитку в народних школах в Росії, само по собі, через те, що в неї мало елементу церковного, релігійного та офіціально-патріотичного. Натомість директорами народних шкіл була заведена в школи «Приходская школа» Н. Єрміна і А. Волатовського, а після неї «Книга для чтения… в начальных школах» А. Баранова. Сі обидві книжки щодо змісту й російської мови дуже годящі для шкіл. Зміст їх добрий, багатий й усяковий. Вони дають відомості для дітей і про людей, і про натуру, дають багато відомостей з історії й етнографії Росії.

Але сі обидві книжки негодящі для українських та білоруських народних шкіл ще більше, ніж «Родное слово», бо написані чистою московською, народною, сільською мовою, котрої місцями трудно втямити без лексикону навіть для самих сільських вчителів, не тільки то для сільських хлопців. Передавати зміст прочитаного в сих книжках для наших хлопців просто діло неможливе: хлопці пикають-микають і нічого не можуть розказати.

Офіціальним педагогам здалося, що й сього мало: їм прийшла думка неначе зумисне ще більш потемнити педагогічне діло в народних українських школах, бо в згаданих вище книжках нема нічого церковного, а офіціально патріотична думка не проведена і не показана дуже ясно. І от якийсь нетяма звелів в останні часи завести в народних міністерських школах як першу книжку після азбуки книжку Вікторина, бувшого єпископа кам’янецького, під заголовком «Азбука русского и церковнославянского языка». Ся книжка «окромішним виділом Вченого комітету Міністерства народ[ної] просвіти» рекомендована «для тих священослужителів, котрі займаються вченням дітей». Одначе якісь нетями в останній час завели її в народні міністерські школи як обов’язкову.

Книжка єпископа Вікторина – се є та сама стародавня відома церковнослов’янська «Граматика», по котрій колись починали вчитись читати в наших школах, тільки поновлена декотрими додатками, часом дуже вже оригінальними і зовсім-таки непедагогічними. В цій книжці є ті самі склади, нагадуючі нам склади давньої «Граматики», такі як «тма, мна, здо, тло, тию, нию, тмо, тля», ті ж самі молитви, псалми, з додачею ще багатьох ірмосів, тропарів, кондаків на великі празники. Декотрі псалми та читання з євангелій надруковані в паралелі на двох мовах: на церковній й великоруській. Багато більша половина цієї невеличкої книжки складається з церковнослов’янських молитов та усяких ірмосів. Поступ уперед проти давньої «Граматики» примічається в тому, що автор дав місце в своїй книжці великоруській мові і навіть (от великий уступ для сучасності!) світській поезії. Але як мало сторінок припало цій нечестивій поезії та ще й якій поезії!

Великоруською мовою в книжці єпископа Вікторина написані взірці для читання після азбуки й складів. Усі вони складаються з коротеньких стрічок, взятих з церковної історії та з лексикону «московського кислого патріотизму». Більшенькі уривочки – знов та ж сама коротенька церковна історія. Тільки одним одну сторінку (27) займають коротесенькі «Правила життєвої мудрості в сільському побуті та в господарстві», нагадуючі щодо форми правила стародавнього «Домостроя» пана Сильвестра, як напр[иклад]:

«Не йди додому з свого лісу, з свого поля або з своєї луки з порожніми руками. Палицю або поліно, або оскомелок – все неси додому. Поле й луки будуть чистіші, та і в хаті буде зайвина на опал. Не клади ніколи залізних струментів – сокири, пилки, долота на вогке місце» і т. д.

Таких правил прописано усіх 14. Не думаємо, щоб діти дуже розширили свій світогляд та своє знання світу й людей через ці чотирнадцять куценьких практичних правил.

Відділ п’ятий в книжці дуже цікавий щодо педагогії. Він зміщається на п’яти сторінках і має претензію познайомити дітей з поезією. Автор спочатку говорить, що то таке є поет, і каже, що поетами звуться ті письменни-ки-утворники, що складають вірші, а потім вияснює дітям, що зветься рифмою віршів, що зветься ямбом і хореєм у віршах! Взірці віршів автор починає перекладати, начинаючи з віршів трохи не допотопних, з віршів Ломоносова «Науки юношей питают, отраду старым подают…» (Чом би вже не почати з Кантеміра?).

Після сих «наук», що годують юношів, йде гімн Хераскова «Коль славен наш господь в Сионе», потім Жуковського «Песнь русскому царю», далі «Стрекоза и Муравей» та «Чиж и Голубь» Крилова, потім «Песнь пахаря» Кольцова і за ними «Нива», «Роза», «Лилия» – три невеличкі вірші. Оце уся світська література в книжці єпископа Вікторина! Тільки й «пекла й варила» про сей нечестивий реальний світ! Ну, то й багато ж відомостей про світ, про людей та природу наберуться діти з сеї книжки в народних школах, книжки, з котрої так і тхне старою семінарською «риторикою».

Після такого незвичайного уступу сучасності в книжці стоїть відділ «Про співи й про ноти» з уривками, взятими з церковного «обихода». За ним маленький відділ про цифри арабські, слов’янські і ще й римські з табличкою помноження і з арифметичними завданнями. І се все зміщується на двох сторінках! На кінці книжки приложена на нотах гімни «Коль славен наш господь в Сионе», «Боже, царя храни» та гімн св. Кирилові та Мефодієві, ще й «для охочих», як каже автор, на шести сторінках «О латинской азбуке» і «О греческой азбуке» з складами, з правилами латинської та грецької вимови та з уривками І гл[ави] євангелії Иоанна, що читається на Великдень латинською й грецькою мовами.

Сей останній додаток – є чиста педагогічна проява! Латинська й грецька мова в «Азбуці», хоч би вона була призначена навіть задля «священнослужителей, занимающихся обучениєм детей»! Диво та й годі! Діти священослужителів починають вчити латину в першім класі духовних шкіл, а грецьку мову – в другім. Навіщо здалася ця латина та греччина сільським хлопцям в народних школах, про се певно відав тільки сам покійний автор книжки, котрий на стор. 59 пише, що грецька мова «весьма способствует умственному развитию учеников». Ото розів’ються наші школярі, переглянувши в книжці усякі азбуки! Чом би було авторові не додати ще до сього всього єврейської азбуки вже для повного й усебічного розумового розвитку!

На щастя сільських вчителів та школярів, московські нетями, запроваджуючи цю прояву в народні школи як обов’язкову, не заборонили вживати читанок Єрміна та Баранова і дали спроможність, де можна, обминати цю прояву, «способствующую» не для розумового розвитку, а більше для розумового потемніння. Сам покійний автор книги був великий ригорист і навіть аскет, і через те його аскетичний напрямок промикує всю книжку від дошки до дошки.

На стор. 16 автор змістив коротенькі молитовки свого утвору, а поміж ними коротенькі напутництва, коли треба читати ті молитовки. Випадає в автора так, що школярам треба читати молитви, прокинувшись вранці на ліжку, вмившись, перед вживанням страви, після вживання, в хаті, перед виходом з хати до школи, після виходу з хати на вулиці, потім в школі перед вченням, після вчення, ввечері перед сном і т. д. Ця програма нагадує монастирський устав. Але що годиться для ченців, те не годиться для сільських хлопців.

Про імператора Миколая І кажуть, що він хотів віддати усю Росію в солдати. Треба сказати про автора «Азбуки», що він певно мав на думці віддати усю Росію в монастир або в бурсу, та й то не він, а більш того сучасні московські офіціальні напутники педагогії, котрі певно не мають ніякого втямку про правдиву педагогію. Замість того, щоб запроваджувати в народні українські школи найновіші педагогічні книжки, писані українською мовою, вони повертають назад в XVI або в XVII вік уже певне не для «скорішого розумового розвитку». А сказати правду, час би вже завести в гімназіях та в семінаріях виклади української мови та літератури. Невже нам не дадуть в школах ніякої відомості про Шевченка та Котляревського через 100 років після написання «Енеїди»?


Примітки

Вперше опубліковано в журналі «Правда», 1893, т. XIX, вип. 57, стор. 620 – 623.

Статтю підписано псевдонімом «А. Глаголь».

Передруковано в журналі «Радянське літературознавство», 1967, № 2, стор. 76 – 77.

Датується роком надрукування. Подається за першодруком.

«Родное слово» Ушинського… вже давно заборонено… – Цей підручник для початкових шкіл був заборонений міністерством освіти 1885 р. і допущений до вжитку в школах лише в 1901 р.

…з додачею ірмосів, тропарів, кондаків… – назви пісень релігійних книг. Ірмос – перша пісня, що служить зразком для дальших строф; тропар – церковна пісня, найчастіше з однієї строфи; кондак – пісня християнської ритмічної поезії.

«Домострой» п. Сильвестра… – памятка російської літератури XV – XVI ст. Збірник правил поводження в громаді, сім’ї, побуті. Автором другої редакції збірника вважають радника Івана IV Грозного протопопа Сильвестра (сер. 16 ст.).

Ригоризм (лат.) – суворість; неухильне запровадження суворих етичних норм до людської поведінки.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 144 – 147.