Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Органи російських партій

Іван Нечуй-Левицький

Всі великоруські журнали і газети цього часу можна розділити тільки на дві категорії: на європейську, або ліберальну, і на московську, або консервативну. Ще недавно в Росії ліберальніші журнали звалися «западническими», а люди того прямування – «западниками». Московська невеличка частина журналів звичайне зветься в Росії «славянофільською». Ми в «Правді» ще попереду перемінили те слово на правдивіше, назвавши московську партію «слов’яноїдською», або «восточною», ще лучче «азійською».

Ми ділимо всі великоруські журнали тільки на дві частини, бо в Росії ще нема органів усяких партій, як то буває в Європі; а нема газетних органів тим, що нема і самих партій; принаймні вони ще не виявили себе в літературі. Тяжка цензура, тяжкий уряд, недостача правдивої науки – все те наполягає тяжким каменем на громадську мисль, пригнічує її, не дає виявитись їй вільно й широко в газетах і журналах, хоч вона вже и є в людських головах. Тим-то ми звемо більшу частину великоруських журналів європейською. Вона пересаджує європейську мисль на землю Росії і прямує до зміни старих давніх порядків. Московська маленька частина газет хоче повернути життя Росії до старого життя колишнього Московського царства.

Європейська частина великоруських журналів складається з товстих щомісячних журналів, которі видаються в Петербурзі. Ось вони: «Вестник Европы», «Отечественные записки», «Дело», «Всемирный труд». Ці журнали виходять щомісяця по одній товстій книжці. До цієї категорії стосуються сатиричні журнали: «Искра» і «Будильник», котрі виходять зошитами. Найважніша газета європейського прямування «Санкт-Петербургские ведомости». До цієї ж категорії належиться ще чимало газет, як-от «Киевлянин» (видається в Києві), журнальчик «Неделя» і інші.

Московську, чи консервативну, частину журналів складає один тільки товстий журнал «Русский вестник», та й той тепер тоншає, бо виходить далеко меншими книжками, а колись його видавали по дві книжки на місяць! Органом старої, чи московської, партії служить газета «Московские ведомости». Прихвоснем її (як звуть в Росії) служить «Голос», газета в Петербурзі. Є ще, окрім упом’янутих, один товстий журнал «Заря», але він, як кажуть, ні до бога, ні до людей, ні до Петербурга, ні до Москви! Те ж саме можна сказати і про декотрі газети і газетки, столичні й провінціальні: вони не мають ніякого добре омежованого прямування, а так собі, подають звістки політичні і літературні. Між невеличкими газетками дуже витикаються дві: «Новое время» и «Весть». Обидві видаються в Петербурзі, обидві прямо звуть себе консервативними. Ми їх лічимо між газетами азійської, або московської, категорії, бо вони тхнуть дуже старим московським духом, хоч і виходять в Петербурзі.

Всі журнали й газети європейської категорії мають собі ціль пересаджувати європейську просвіту, європейську науку на російську землю. Центром європейського впливу в Росії давно став Петербург. Ще від царя Петра І, котрий прорубав вікно в Європу, построївши Петербург, і справді полилася швидше й ширше просвіта з Європи в Росію, іменно через Петербург. Море вкоротило далеку дорогу з Європи, морем швидше наплило чужоземців в Петербург, котрі, обрусівши там, змішалися з тамошніми руськими і далеко підігнали наперед просвіту в Росії.

Між пишучими в газетах петербурзьких, навіть між редакторами, є чимало людей з прізвищами німецькими. Петербург з своїми журналами і газетами став в опозиції з старою московською літературою. І до цього часу між ними тягнеться лайка та колотнеча на папері, бо й досі петербурзькі і московські письменники ні в чому не згоджуються між собою. Тепер та боротьба ще прибільшується, бо Москва відстоює й досі за старе життя Московського царства і ставить собі за ідеал XVII вік московського життя, а Петербург хоче переробити те старе життя по європейському ідеалові. Ладу й миру між ними не може бути.

Щоб лучче познакомити галицько-українську публічність з духом і прямуванням великоруських журналів і газет, ми попереду скажемо гуртом про ті підстави, на котрих вони стоять, про ті ідеї, що пронизують наскрізь ті журнали, а потім вже покажемо, що путнішого з’явилося в журналах за минувший рік.


Примітки

Вперше опубліковано в часописі «Основа» (Львів), 1871, № 28, стор. 110 – 111; № 29, стор. 113 – 114; № 30, стор. 117 – 118; № 32, стор. 125 – 126; № 33, стор. 130; № 35, стор. 139; № 36, стор. 143; № 38, стор. 149 – 150; № 39, стор. 153 – 154; № 40, стор. 157 – 158; № 41, стор. 162; № 42, стор. 165 – 166; № 43, стор. 170 – 171; № 44, стор. 175.

У першодруку стаття підписана криптонімом «І. Н.» Цей криптонім розкрив М. Д. Бернштейн в книзі «Українська літературна критика 50 – 70-х років XIX ст». , Вид-во АН УРСР, К., 1959, стор. 154 – 156, а також у статті «До характеристики світогляду раннього І. С. Нечуя-Левицького», «Радянське літературознавство», 1966, № 9, стор. 34 – 37.

Редакція «Основи», вміщуючи статтю, додала до неї таку примітку:

«Се та розправа, написана одним з наших українських письменників, що подала п. Вахнянинові матеріал до його відчиту на першім преподавальнім вечорі «Просвіти». Поміщаємо її в цілості, перемінивши тільки правопис, но задержуючи всі особливості мови».

У праці зроблено огляд російських журналів і газет за 1869 і перші місяці 1870 p., охарактеризовано позиції російської преси в суспільних і національно-культурних питаннях, проаналізовано вміщений в цих органах літературний матеріал. Автор показав себе пильним дослідником, людиною прогресивних переконань.

Праця І. С. Нечуя-Левицького, хоч, правда, не позбавлена окремих хиб (суб’єктивно-тенденційна оцінка творів «Кому на Руси жить хорошо» М. Некрасова, «Что делать?» М. Чернишевського, деяких демократичних періодичних видань тощо), була помітним явищем української критики и публіцистики початку 70-х років XIX ст. Написана не пізніше квітня 1870 р. Подається за першодруком. У нашому е-перевиданні ця велика за обсягом стаття розбита на розділи, і розділам дано назви.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 76 – 87.