Персонажі повісті: взаємодія імені, вдачі та долі

Ольшевський Ігор

Тим, хто цікавиться містикою людських імен, напевно, добре відома постать богослова та вченого-енциклопедиста Павла Флоренського, котрий наголошував на ролі імені як “форми внутрішньої організації” (на відміну від числа − виразника організації “зовнішньої”) [35, c. 507]. Теорія отця Павла базується на визнанні імені чинником, який не дає індивідові пустити життя на самоплив, а скеровує його в певне русло, по суті, визначаючи і вдачу, і навіть долю носія. Одначе від людини вимагається визначення власного морального змісту − вона має жити “у згоді” з власним іменем (це ж стосується і ймення по батькові, й прізвища, і навіть псевдоніма).

У художніх творах нерідко буває так, що символіка імені підкреслює в героєві найвиразніші риси, якими він, власне, й запам’ятовується читачеві або глядачеві фільму чи вистави. Достеменно невідомо, чи цікавився вказаними вище питаннями Олесь Гончар (враховуючи його високий як на радянські часи соціальний статус, що давав йому змогу працювати у фондах наукових бібліотек тодішнього Союзу, − включно з доступом до т. зв. спецфондів, − цілком можна припустити, що письменникові могли бути відомі й “Імена” П. Флоренського, і “Влада імен” С. Мінцлова, і “Філософія імені” О. Лосєва, й інші праці. Окрім того, не варто скидати з рахунків ні користування довоєнною бібліотекою Юрія Шевельова, − бо натяк на символізм імен за бажання можна помітити ще в “Прапороносцях”: Юрій Брянський − асоціація з Юрієм Змієборцем, Шура Ясногорська − Олександра − “захисниця людей” та ін., − ані, зрозуміло, природної письменницької інтуїції.

Галина Авксентьєва у згаданій уже статті “Художньо-філософські сенси повісті О. Гончара «Щоб світився вогник»” торкається, зокрема, й символізму імен (точніше прізвищ) головних персонажів: “У Марії − це піднесено-символічний образ птаха, Лелека. Аргументуючи не випадковість, закономірність вибору саме цієї лексеми, вчена посилається на “Шкільний словник з українознавства” Олександра Потапенка й Володимира Кузьменка та на 11-томний “Словник української мови”: “В українознавчому словнику наголошується: «Лелека − птах-тотем у давніх слов’ян; символ батьківщини, сімейного благополуччя… лелеки вважалися священними, бережливо охоронялись» [26, c. 114−115]. Прізвище Лелек і символізує родинне благополуччя і відданість справі та батьківщині. У Вовика − негативно заряджене прізвище − Гопкало. У «Словнику української мови»” лексеми «гопкало» немає, а є спільнокореневе дієслово «гопкати»: «Гопкати… Те саме, що гопати… Стрибати і тупати, скачучи або танцюючи” [30, c. 124]. Семантика прізвища Гопкало символізує легковажність, безвідповідальність, інфантильність. Таким Вовика Гопкала і зображує митець” [1, c. 10].

Прослідкуймо тепер, як імена персонажів повісті О. Гончара “озиваються” у їхніх характерах та поведінці.