Вовик Гопкало
(він же – “кінематографічний” Ігор)

Ольшевський Ігор

Про цього типа сказано вже чимало, тож спинюся лише на деяких моментах. Ім’я Володимир походить від праслов’янського Voldimĕrъ (буквально “силою великий”) [29, c. 48]. Борис Хигір виділяє у носіях цього імені схильність до лідерства, ризику та авантюризму [38, c. 64] − згадаймо Ксанине: “В нього є життєва хватка, розмах, хороша отака зухвалість…” [10, c. 375], але пам’ятаймо і її слова про легковажність обранця (вібрація прізвища Гопкало − див. у Г. Авксентьєвої). Отець Павло Флоренський помічав ще й такі риси, як поширювані думки про себе, мрії про себе, уявляння свого майбутнього значення у світі (розмови про свої подвиги, відкриття, владу тощо) [36, c. 263].

Окрім того, визначний богослов сприймав імена Володимир і Василь як тотожні за енергетикою (до речі, хреститель Русі-України, великий князь київський Володимир Святославович мав у хрещенні саме ім’я Василь). Про Василя уже частково мовилося вище, тож і позитивна вібрація Володимира так само дає шляхетність і справедливість (серед моїх друзів і добрих знайомих є чимало Володимирів і вони − саме такі). Негативна − підпорядкування всіх почуттів власному “его”. Так у Гопкалевича і є (згадаймо його “я-а-а!”). Не маючи жодних симпатій до матері капітана, на сто відсотків згоден із її словами: “Безсердечний ти, Вовику, егоїст!” [10, c. 350]

Гармонія зі скандинавським у своїй основі йменням Ігор, що, за І. Глинським, означає “молодий воїн” [8, c. 128], а за Л. Скрипник та Н. Дзятковською − “охоронець бога достатку Інгвe” [29, c. 63] мала б дати якості бійця-захисника. Натомість бачимо, навпаки, дисгармонію (браконьєрство).

Молодий Гопкало хизується своїми зв’язками − мовляв, у нього всюди “блат”, і, мабуть, сам цьому вірить, не усвідомлюючи, що “блат” цей завів не він, а його впливовий батько-директор, що це своєрідний “картковий будиночок”, який розсиплеться, щойно Гопкало-старший піде на пенсію. Нащадок тоді вже нікого не цікавитиме, як і для нього, безсердечного егоїста, тато перестане бути “тилом”, догляд за старими батьками стане обтяжливим, і хтозна, чи не здасть їх обох Вовик згодом у будинок престарілих, як його духовний (точніше, бездуховний) послідовник Володька Лобода з “Собору” − свого батька Ізота Івановича…

І що, зрештою, чекає цього серцеїда і браконьєра в майбутньому? Судячи з того, що подібні йому особи нині у фаворі, може, й пощастить йому, на жаль, “вийти сухим із води”… А можливо, складеться й інакше: зупинити Гопкалевича, “вивести” його ”з дії” спроможна хіба що трагедія (варіант Віктора Веремієнка з “Берега любові”) − скажімо, нещасний випадок на воді під час катання ще однієї пасії, чи випадкове вбивство людини на полюванні… Або ж трапиться диво, і Ксана (чи якась інша, реально владна жінка) таки прибере Вовика-Ігоря до рук, зробивши його таким же “підкаблучником”, як і його татусь, і народяться в них нові Гопкалевичі. А ми ще дивуємося, чого їх так багато в наш час…