Ксана Василівна (вона ж Михайлівна)
Ольшевський Ігор
Упродовж “знайомства” зі “схожою на грекиню” лікаркою, читач так і не довідується про її повне ймення, Дериват “Ксана” може стосуватися як Оксани, так і Роксани. Походження імені Оксана (Ксенія) − грецьке, одні його тлумачать, як “гостинна”, інші − як “гостя”, “чужинка”. Роксана ж сягає греко-перських джерел (від давньоіранського rūšаnī − “світло”).
Ксана Василівна (у фільмі − Михайлівна) справді приїжджа − очевидно, випускниця якогось медвишу на півдні України (скажімо, Одеського, що носив тоді ім’я славетного хірурга М. І. Пирогова). Більшість читачів повісті “Щоб світився вогник”, глядачів “Дівчини з маяка” та критиків − на основі роману лікарки з одіозним Вовиком, її нібито славолюбного бажання здійснити подвиг і врятувати рибалок (а отже, й очікування якоїсь драми з ними) та її панічної поведінки під час сильного вітру (“− Це ураган! Ой, не можу! − зойкнула Ксана збоку, більше сама тулячись до Марії, ніж підтримуючи її” [10, c. 377]), апріорі відносять її до антигероїв твору.
На відміну від них, я не вважаю цю дівчину до кінця пропащою − просто життя її ще як слід не “потовкло”. За неї поки що борються сили Світла (отого Rūšаnī − тому я схиляюся до того, що Ксана все ж була Роксаною) і темряви, Ормузда і Арімана, Білобога і Чорнобога (якщо йти за слов’янською дохристиянською традицією). Судячи з усього, Ксана − донька впливових, забезпечених батьків, очевидно, під час навчання зазнавала певних косувань у свій бік (мовляв, “за протекцією” вступила) і, ставши “на власні ноги”, намагається і собі, й іншим довести, що її диплом отриманий не “по блату”, через те, мабуть, і попросила направити її не в якесь престижнее місце, а у невелике портове містечко, тому й так активно включається в процес лікування Марії.
Проте цього їй мало − вона хоче здійснити якийсь особливо героїчний вчинок, аби стерти з себе оту печать “мажорства”. Дівчина не усвідомлює, що навіть лікуючи звичайну, хоча й сильну, застуду в Марії, вона вже рятує її, як рятує й кожного зі своїх пацієнтів (хоч як це парадоксально, але озвучена нею звістка про майбутній шлюб із Вовиком теж була своєрідним − хоча й надзвичайно болючим, − порятунком для Марії, оскільки змусила ту “прозріти”, глянути на свого “Грея” вже не крізь пелену ілюзій).
Ясна річ, значний вплив на Ксану справили книги й газетні нариси про людський героїзм, про здатність вистояти і перемогти в екстремальних ситуаціях, яких тоді з’являлося друком доволі багато. Але книги − це одне, а реальність − зовсім інше. Зіткнувшись із незначними труднощами, Ксана панікує, виявляє величезний страх, що межує з боягузтвом. Але чи вправі ми вважати дівчину однозначно слабкодухою боягузкою? Навряд. По-перше, лікарка хоч і боїться, але все ж до хати не тікає, а супроводжує хвору (на відміну, наприклад, від Серьоги з “Людини в степу”, котрий, забувши про свої минулі бравади, не наважився піти у заметіль пішки в райцентр, щоб організувати допомогу рибалкам, яких на крижині винесло в море, i лишився у “газику”), а в картині чекає на героїню біля маяка, щоб разом із Євдокією Пилипівною вести її додому. Окрім того, згадаймо епізод із повісті Бориса Васильєва “А світанки тут тихі…”, коли дівчата осуджують Галю Четвертак “за боягузтво”, а старшина Федот Васков нагадує їм, що боягуза видно лише у другому бою, а в першому − це просто розгубленість від недосвідченості [5, c. 95].
А досвіду життєвого Ксані справді бракує − хоч і намагається лікарка бравувати, уявляючи, що їй вдаться прибрати до рук Вовика. Така самовпевненість видається вельми наївною, якщо ще й згадати, що дівчина не може зрозуміти, як можна бути “браконьєром у житті”, отже, абсолютно не знає справжнього обличчя і “нутрá” свого “коханого”. Тож найімовірніше, що в історії з Вовиком-Ігорем її чекатиме таке ж розчарування, якого зазнала Марія − принаймні в кінострічці перший “дзвіночок” для Ксани вже продзвенів, коли Ігор, поспішаючи на маяк, по суті, проігнорував свою наречену…
Ще декілька слів про найменування дівчини по батькові. Василь (Базилевс) у перекладі з грецької означає “цар”, Михайло (Мікаель) − гебрейською − “богоподібний”, “богорівний“. Такий слід батька може озватися у характері й долі людини − в разі негативного розвитку подій, − надмірно завищеною самооцінкою, гіпертрофованою амбітністю (тим важче буде падати зі збудованих власною фантазією верхотур), за умови ж гармонії з іменням − шляхетністю і справедливістю. Що переважить саме у Ксані − додумувати читачеві…