3
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Були віки Троянові [30],
Літа Ярослава [31],
Були бійки і Олега [32],
Сина Святослава,
Що мечем, бувало, тілько
Громи висікає
Та по цілій землі Руській
Стріли розсіває;
Що, бувало, в Тмуторкані
В стремено ступає,
А Ізяслав [33] у Києві
Брязки зачуває, –
А Владимир Всеволодів [34]
Хоч сам не без духа,
У Чернігові щоранку
Затикає вуха.
Тогді й самого Бориса [35],
Сина Вячеслава,
Привела на суд до себе
Олегова слава
І поклала на зелену
Кінську паполому
За обижу Олегові,
Князю молодому.
Там і князя Ізяслава
Вони доконали,
І Святополк [36] свого батька
Із тої Каяли
Повелів меж коні взяти,
Між угорські змії,
І відвезти до Києва,
До церкви Софії.
О, Олега Гориславця [37]
Війни пам’ятались:
Тогді землі в усобицях
Росли й засівались,
І життя Дайбога внука [38]
В грималах губилось,
А з-за князів і їх людям
Віку вкоротилось.
Тогді рідко в землі Руській
Орачі співали,
А частіше коло трупів
Ворони кричали,
Та ще галич лепетала
Та збирала діти,
Коли з ними на поживу
Хтіла полетіти.
Так-то, люде! Були бійки,
Були в нас і смути,
Та такої, як се була, –
Такої й не чути!
З рання світа до вечора,
З вечора до світа
Летять стріли каленії,
Як град серед літа,
Гримлять шаблі об шеломи,
Коп’я молодецькі
Тріщать в полі чужоземнім,
В землі половецькій,
Чорна земля під копитом,
Як та рілля, зрита,
Вся костями посіяна,
А крівлею злита.
Полягли там Всеволода
Полки головою,
І по цілій землі Руській
Ізійшли тугою…
Що ж то мені зашуміло
Рано за горами?
Що ж то мені задзвеніло
Ще перед зорями?
То князь Ігор своє військо
В поле завертає,
Бо жаль йому Всеволода,
Що там погибає.
І билися день, і другий,
І третій день бились,
Та в полудень – і Ігоря
Стяги повалились.
Тут-то браття розлучились
З берега Каяли,
Тут для себе кровавого
Вина не дістали.
Тут лиш військо докінчило,
Сватів попоїло,
А само за Руську землю
Положило тіло.
Никне трава жалощами,
Листя ізсушилось,
І дерево небологом
До землі склонилось.
Примітки С. Руданського
30. Як видно, то наші прадіди лічили колись літа по віках Троянових.
31. Запевне, Ярослав І, син Владимирів.
32. Олег Святославів, дід Ігоря; він разом з братом Романом Красним був першим заводією свого часу.
33. Ізяслав І, син Ярослава І, убитий на Нежатині 1078 р.
34. Владимир Мономах.
35. Борис – син Вячеслава смоленського, погиб в Нежатинській бійці в 1078 р.
36. Святополк Ізяславів, через 15 літ після смерті свого батька був і сам київським князем.
37. Співак сам собі назвав Олега Гориславцем так саме, як і рочники колись назвали Владимирову жінку Рогніду – Гориславою.
38. Дайбог – то їден із наших стародавніх богів. Внук його, запевне, Владимир; але чого Владимир називається його внуком – се так же трудно сказати, як і то, чого Боян називається внуком Велеса.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 229 – 231.