Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

1

Переспів Степана Руданського

Варіанти тексту

Не у гості, а на кості

Ходили козари.

Та не пиво ж і їм буде,

А кров та пожари!

Вже зібрався Олег віщий

На вражу недолю,

Іде конем білогривим

По чистому полю.

Блищить броня цареградська,

Шелом аж палає,

І кінь його білогривий

Соколом ступає.

Олег їде чистим полем,

Грає білогривий, –

Але хто ж то коло гаю,

Як молоко, сивий?

Лиш палиця коло него

Та гуслі без струнів…

То великий старець божий,

То віщун Перунів.

І Олег до того старця

Коня повертає,

Через сідло поклонився,

Віщуна питає:

«Скажи мені, старче божий,

Перунів пророче,

Чи живо я, чи не живо

Сплющу свої очі?

І не бійся, і не тайся,

Я дармо не схочу,

Я за слово правдивее

Тебе озолочу…»

«Та мені-то, – віщун каже, –

Нічого боятись,

А золотом твоїм, княже,

Не озолочатись.

Срібла-злота не ношу я,

Князів не боюся,

А що буде із тобою,

Я не потаюся.

Ти щасливий, пане-княже!

Недолі не знаєш,

Та, як будеш умирати,

Мене спогадаєш.

Твоя слава тепер ходить

Помежи землями,

В Цареграді прибиваєш

Ти щити на брамі.

Тебе, княже, не спиняють

Ні яри, ні гори,

Затихає під тобою

І синєє море.

Твої броні золотої

Мечі не рубають,

І острії вражі стріли

Помимо літають.

Під тобою й білогривий

Чинить твою волю:

То літає, як крилатий,

По вражому полю,

То спиниться, як камінний,

Як вудила здвинеш, –

А все-таки ти від него,

Ти від коня згинеш!»

І подумав Олег віщий

Та й не довіряє,

Через гриву похилився,

Із коня злізає,

І крутую шию гладить,

І став промовляти:

«Ой коню мій, вірний коню,

Ой брате мій, брате!

Не ти ж мене, вірний коню,

З Новгорода того

Привіз мене до Києва,

До Дніпра старого?

Не з тобою ж я, мій коню,

Літав через гори?

Не з тобою я, мій коню,

Ходив і за море?

І не в твоїх же стременах

Я стояв ногами,

Коли щита в Цареграді

Прибивав до брами?

Тепер годі, вірний коню,

Годі, милий брате,

В золоті твої стремена

Мені не ступати.

У стремена не ступати,

В сідлі не сидіти

І з тобою в чистім полю

Вітром не летіти…

Гуляй собі, вірний коню!

А ви, мої діти,

У зелену паполому

Коня одягніте,

І давайте йому пити

Із мої криниці,

І давайте йому їсти

Ярої пшениці!..»

І вірнії його слуги

Білогрива взяли,

А другого – вороного,

Князеві подали.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 216 – 218.