2
Переспів Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Ба надходить і проходить
Не час, не година,
Аж гуляє Олег віщий,
Гуляє дружина;
І срібнії, й золотії
Чари вихиляють,
І давнії, і новії
Бійки споминають.
«А що ж кінь мій білогривий?»
Олег запитався.
«Не питайся, милий княже! –
Слуга обізвався. –
Давно уже білогривий
Гуляє на волі,
Коло Дніпра широкого
На чистому полі;
І вовки його годують,
Птахи доглядають,
Буйні вітри його чешуть,
Дощі вимивають.
І на ньому уже, княже,
Зіллям зелениться
Не зелена паполома –
Зелена травиця».
І тримає Олег чару
Та й не вихиляє,
Похилився головою
Та й собі гадає:
«Не чекав же мої смерті,
Згинув білогривий,
А де ж слова твої віщі,
Віщуне ти сивий?»
І поїхав Олег віщий,
Поїхали гості.
Коло Дніпра на березі
Оглядають кості.
Там дощі їх вимивають,
Порох присипає,
І над ними буйний вітер
Траву хилитає…
І Олег на білий череп
Наступив ногою
І говорить: «Спи, мій коню,
В мирі та спокою!
Спи, мій коню, у спокою,
Піском засипайся,
Жовтим піском засипайся,
В траву завивайся.
Та не жалуй на Олега,
Що він тебе кинув,
Що без него ти без слави
Серед поля згинув…
Не на князя, коню, жалуй,
Не на пана свого,
На віщуна, коню, жалуй,
Віщуна старого!..»
Але знати, пане-брате,
Того не бувало,
Щоби слово віщунове
Дармо пропадало.
І ще кості білогрива
Вода не обмила,
Як гадюка у черепі
Гніздо собі звила.
І тілько лиш Олег віщий
Череп наступає,
А гадюка із черепа
Вже дюри шукає.
Олег череп наступає,
Похитнути хоче,
А гадюка із черепа
Пнеться через очі.
Олег мову починає,
З віщуна сміється,
А гадюка із черепа
І пінить, і в’ється.
Олег мови не кінчає,
Скочив, як на муках:
Йому в ногу засмокталась
Чорная гадюка.
І промовив Олег віщий:
«Твоя правда, сивий!
Згубив мене мій кінь вірний,
Мій кінь білогривий!»
* * *
Зеленіє на могилі
Свіжая дернина;
Над Олегом п’є-гуляє
Сивая дружина.
І срібнії, й золотії
Чари вихиляє,
І давнії, і новії
Бійки споминає.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 218 – 221.