Рабин i запорожець

Степан Руданський

Читав рабин свої книги

Двадцять і сім років,

Перечитав всіх талмудів

І усіх пророків.

Читав двадцять і сім років,

Ні з ким ані слова!

З ним не сміла говорити

Й сама рабинова.

І чи то він свою мову

За той час забувся,

Чи з великої науки

З розуму схибнувся.

А як вийшов уже на світ

Жидову учити,

Він зачав уже на мигах

З нею говорити.

Чудуються, дивуються

Жиди бородаті, –

І давай по цілім світі

Гонців розсилати!

Ганяються гонці всюди,

Мудрих зволікають;

Та щось мови його й мудрі

Не дуже втинають.

Але іде запорожець

Та й почав питати: –

А що у вас, жиденята,

Доброго чувати?..

Жиди й кажуть козакові:

«Таке й таке діло!..» –

Ет! Дурні ви, жиденята! –

Козак каже сміло. –

А скажіть-но, – каже, – тому

Що я із ним хоть і зараз

До розмови стану!..

Пішли жиди до рабина,

Разом повклякали,

Доткнулися його капців,

З страхом запитали,

Чи звелить він козакові

Мовити з собою?..

Рабин тілько подивився,

Махнув бородою…

Козака просити,

Щоби козак із рабином

Ішов говорити.

Прийшов козак, поклонився,

Рабина вітає…

Палець наставляє.

Але козак йому сунув

Аж два перед очі!..

Кивнув рабин головою,

Махнув бородою;

Показує йому вгору

Правою рукою…

«Він угору! Тра в долину!» –

Козак розважає

І рукою аж у землю

Сміло упирає.

Махнув рабин головою,

Подививсь усюди

І складає собі руки

Наохрест на груди.

Тоді козак приступився –

Як заїде в пику!

З галасу та крику…

Але рабин знов спокійно

Махнув бородою.

Поклонився козакові,

Пішов з жидовою.

Приступили жиденята,

Рабина питали:

«Що пан рабин з запорожцем

Розмовляти мали?»

І сів рабин коло школи

Та й став говорити: –

Я питався: хто б тебе мав

Такий сотворити?..

А він мало так казати:

«Що питати много? –

Той мене мав сотворити,

Хто тебе самого!..»

О, герехт! Що правда, правда!

Хто б то був, що мав над нами

Небо збудувати?

А воно пак так розумно

Мені відказало:

«Той і небо, хто і землю

Сотворити мало!..»

Я ще мав йому казати,

Що бог не гнівливий,

Що і справедливий!..

Підступили й наші люди,

Козака питали:

А що то він із рабином

Розмовляти мали…

– А що ж, люди? Та жид жидом:

Я лиш показався,

А він пальцем вже до ока

Мені добирався…

Та мене-то не схитрити,

Знаю, чого хоче;

Та йому аж два козацьких

Сунув перед очі!..

Вадить рабин – не злякає!

«Повішаю!» – каже.

А я тебе, йому кажу,

Закопаю, враже!

А він каже: «Зв’яжу руки!»

Чи чули огиду?..

А я його за то в пику:

8 апреля [1858].

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1893, ч. 7, стор. 135 – 136. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 32 – 34 звор.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 119 – 122.