Турок i мужик

Степан Руданський

Нагнав турок мужика,

Хоче його взяти;

Біда тілько: нема чим

Рук йому зв’язати.

Ото й кличе він його:

– А ходи-но! – каже,

А той собі на умі:

«Знаю тебе, враже».

Та пригнувся у траві,

В небо поглядає:

«Боюсь, – каже, – о, боюсь!

Бо шуляк літає!»

– Та не бійся, – каже той, –

Надери лиш лика,

То ми того шульгара

Зв’яжемо до лиха!

А той усе на умі

Свою думку має.

«Боюсь, – каже, – пане мій!

Бо шуляк літає!»

– То я, – каже, – піду сам

Та надеру лика! –

Злазить живо із коня

Та й іде до лиха.

Тоді мужик із трави

Піднявся поволі,

Скочив раптом на коня

Та й шмалить по полі.

– Шульгар! шульгар! Стережись! –

По лісі загуло.

«Матері твоїй шульгар!» –

З поля відвійнуло.

29 июня [1859].

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1896, ч. 23, стор. 446. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 182, звор. – 183.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 299 – 300.