Запорожці у сенаті

Степан Руданський

Раз московські сенатори

Змовились мовчати,

Щоби нашим запорожцям

Відвіту не дати.

Ото входять запорожці,

Москалів вітають;

А ті сидять бувванами,

Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче,

Стали коло стола.

А ті сидять, як сиділи,

Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець

До своїх озвався:

– Чи не в пустку, мої діти,

Я з вами забрався?

– В пустку! В пустку! – закричали.

– То що ж, мої діти?

Коли в пустку ми забрались,

То можна й п…ти!

– А запевне, дядьку, можна! –

Гримнули по разу.

Та й пішли додому ждати

Другого указу.

21 июня [1859].

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Правда», 1892, ч. 5, стор. 292. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 157 – 157, звор.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 272.