Варвара

Степан Руданський

Перепродав раз маляр

Усе серед Бару,

I на продаж тілько мав

Їдную Варвару.

Аж приходить наш мужик,

Шапку поправляє.

«Чи є у вас Миколай?» –

Маляра питає.

«Нету, братец, – каже той, –

Толькі зараз буде».

Та Варвару живо зняв

Та й до халабуди.

І кісткою раз мазнув, –

І чаша закрилась,

Мазнув іще кілька раз, –

I митра вродилась.

Ще мазнув раз – і обруч

Обвів наокола,

І бігцем до мужика:

«Вот тебе Мікола».

Але мужик собі став,

Під боки узявся:

Як поглянув на лице –

Так і засміявся.

«Що Микола, то вже так!

Правдива Микола!..

Щоби тобі волосок!..

Вся борода гола!»

«Нєшто хочеш баради?

І барада буде!»

І з Варварою мерщій

Знов до халабуди.

Вибігає, кругом глип, –

Мужика й ні пари!

А тут баба, як на злість,

Питає Варвари.

Прокляв маляр мужика

І бабу, до лиха;

Ставить образ на стілець

Та й промовив стиха:

«Не трєбуй он баради,

Ентакая харя! –

І єще би била раз

З Міколи Варвара».

21 июня [1859].

Примітки

Вперше надруковано в журналі «Правда», 1892, ч. 5, стор. 290. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 156 – 157.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 270 – 271.