[Видання творів]

Микола Бондар

Однотомник [Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р.] складає, за деякими, окремо зазначеними винятками, практично вся відома на сьогодні художня спадщина Володимира Самійленка.

Поза межами видання залишилось листування письменника, наукові й критичні праці (статті з питань розвитку української мови, рецензії тощо). У розділ «Переклади й переспіви» не увійшли переклади прозових, драматичних та великих обсягом поетичних творів (див. далі).

Володимир Самійленко, незважаючи на порівняно помірну творчу продуктивність, був активним учасником українського літературного процесу кінця XIX – початку XX ст. З являючись на сторінках часописів, альманахів, збірників, його твори, як правило, відразу здобували широке визнання, неодноразово передруковувались, входили у різноманітні антології, декламатори, читанки, збірники кращих творів українського письменства. Крім того, за життя письменника здійснено такі окремі видання:

Сивенький. . Монолог у трьох сценах. – Львів, накладом автора. – 1889. – 8 с.

З поезій Володимира Самійленка. Частина перша. Року божого 1890-го. – К., тип. С. В. Кульженка, 1890. – 47 с.

Самійленко Володимир. . Збірник поезій 1885 – 1906 рр. Видано заходом М. Мочульського, з передмовою Ів. Франка. – Львів, накладом українсько-руської видавничої спілки, 1906. – 131 с.

Самійленко Володимир. . Збірник поезій 1885 – 1906 рр. Під редакцією М. Мочульського. З передм. Ів. Франка. – К., друкарня Першої Київської друкарської спілки, 1909. – 131 с.

Самійленко Володимир. Україні. Збірка поезій 1884 – 1917 рр. Друге видання. – Сміла, вид-во «Промінь», 1918. – 147 с.

Самійленко В. У Гайхан-бея. Фантазія-сатира. 2 дії. – Львів; К., вид-во «Русалка», 1922. – 40 с.

Кожне з трьох видань збірки «Україні» є по-своєму авторитетним. Листування письменника подає свідчення діяльної участі В. Самійленка в підготовці видання збірки «Україні» 1906 р. Київське видання збірки 1909 р. є фактично передруком львівського з незначними доповненнями бібліографічного характеру (у примітках під текстами творів) та окремими змінами в текстах, в основному стилістичними та орфографічними.

Видання, здійснене у Смілі 1918 р., включало нові поезії, написані автором у 1907 – 1917 рр., і у видавців були певні підстави називати його другим (а не третім, враховуючи київське 1909 р.) виданням збірки. В архіві письменника збереглися примірники видань 1909 та 1918 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г Шевченка АН УРСР (далі – ІЛ), ф. 29, № 6, № 7) з деякими, рукою автора зробленими виправленнями, щоправда, без повної послідовності. Ці виправлення враховані і застережені в примітках.

По смерті письменника здійснено ряд перевидань його творів, найважливішими серед яких є:

Самійленко В. Вибр. твори. З переднім словом, примітками і за редакцією О. Дорошкевича. – X., вид-во «Книгоспілка», 1926. – 257 с.

Самійленко Володимир. Вибрані поезії. Вступна стаття Й. Купянського. – К., Рад. письменник, 1941. – 232 с.

Самійленко В. Вибрані поезії. За редакцією і з передмовою М. Рильського. – К.; X., Українське державне вид-во, 1944. – 107 с.

Самійленко Володимир. Твори: В 2 т. Упорядкування, літературно-критичний нарис та примітки О. К. Бабишкіна. – К., Державне вид-во художньої літератури, 1958. – Т. 1. Ліричні поезії. Сатиричні та гумористичні поезії. Переспіви та переклади. – 403 с; т. 2. Драматичні твори. Оповідання та фейлетони. Статті, спогади, автобіографічні матеріали. Листи. – 510 с.

Самійленко Володимир. Вибрані поезії. Упорядкування, передмова і примітки й. Купянського. – К., 1963. – 459 с. (серія «Бібліотека поета»).

За час від смерті письменника уявлення про його літературну спадщину значно розширились. У видання, здійснені з 1926 по 1963 р., було включено ряд творів і перекладів, відсутніх у прижиттєвих збірках В. Самійленка. Їх віднайдено на сторінках різноманітних, часом малодоступних і рідкісних часописів та альманахів, видобуто з архівних фондів. Крім них, широкому читачеві стали відомими листи письменника, автобіографічні матеріали, раніше неопубліковані драматичні твори, зразки оригінальної поетичної творчості та перекладацької діяльності раннього періоду творчості В. Самійленка. Значну роботу по збиранню й вивченню літературної спадщини В. Самійленка здійснили українські радянські літературознавці, серед них передусім О. О. Тулуб, О. К. Дорошкевич, О. К. Бабишкін, й. Я. Куп’янський, М. І. Чорнописький.

У практичній роботі над виданням творів В. Самійленка, в окремих публікаціях визначено найбільш відповідні авторській волі тексти тих чи інших творів, розпочато розмову про основні принципи видання спадщини письменника. Проте широкі текстологічні дослідження творчості В. Самійленка – справа майбутнього. У нашому однотомнику, призначеному для масового читача, з урахуванням здобутків попередніх видань подано найнеобхідніші, стислі відомості про кожен твір, прокоментовано імена, історичні та інші реалії.

Поезія

У збірках «З поезій Володимира Самійленка», трьох виданнях збірки «Україні» ліричні та сатирично-гумористичні поезії подано впереміш, в основному слідуючи хронології написання. Пізніше В. Самійленко висловлював таку думку:

«Коли б яке-небудь видавництво тепер видавало всі мої твори, то я не радив би їх друкувати хронологічно, як це робилося раніш видавцями з моїми віршами. Я б усі свої твори розбив на такі відділи: 1) Лірика, 2) Сатири поважні, 3) Сатири легкі, 4) Переклади (Беранже, Барб’є. А. Негрі, Верхарна, Данте, Гомера та ін.) і 5) Переклад «Царя Федора» Ол. Толстого. А в кожному відділі вірші розподіляти хронологічно» [Тулуб О. Матеріали до життєпису Володимира Самійленка. – За сто літ. Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початків XX століття. Книга третя. – Історична секція Української Академії наук. Записки кол[ишньої] Історичної секції Українського наукового товариства в Києві, т. XXIX. – К, ДВУ, 1928. – С. 313; далі посилання на це видання в тексті коментаря із зазначенням прізвища дослідника й назви статті].

Це бажання автора певною мірою враховано у виданнях 1941, 1944, 1938, 1963 рр., де проведено розмежування ліричних, гумористично-сатиричних поезій та віршових переспівів і перекладів. Спроби жанрово-тематичного поділу творчості В. Самійленка зроблено й у виданні 1926 р. Таким чином, у нашому однотомнику розміщення віршових творів за розділами є слідуванням усталеній практиці.

Разом з тим треба зазначити, що не завжди чітко можна провести межу між творами того чи іншого розділу (так, наприклад, твори «До поета» та «Сон» («Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом»), заведені у виданнях 1958 та 1963 рр. у розділ «Сатиричні та гумористичні поезії», у нас переведено в розділ ліричних поезій). Ще важче, а практично неможливо й недоцільно розділяти власне сатиричні та гумористичні поезії (очевидно, те, що В. Самійленко іменував відповідно «сатирами поважними» та «сатирами легкими»).

У склад однотомника немає можливості увести переклад трагедії О. К. Толстого «Царь Федор Иоаннович», що поет-перекладач зараховував до своїх здобутків, дві значно відмінні між собою редакції п’єси про Марусю Чурай. В межах підрозділів твори розміщено за хронологією написання; коли дату створення встановити неможливо – за хронологією першопублікації.

Поеми

Розділ «Поеми» у практиці видання творів В. Самійленка виділяється вперше. Досі поема «Герострат» публікувалася в розділах «Антологія, лірика» (видання 1926 р.), в розділі «Ліричні поезії» (видання 1958 та 1963 рр.); поема «Спритний ченчик» – окремим розділом у виданні 1926 р. та в розділі «Сатиричні та гумористичні поезії» (видання 1958 та 1963 рр.); поема «Гея», надрукована у 1921 р. на сторінках еміграційного журналу, повторно ніде не публікувалась.

Підставою для виділення розділу «Поеми» є те, що сам автор називав поемами твори, які заведено до цього розділу. Так, у записі спогадів В. Самійленка зазначено;

«Пам’ятаю, свою поему «Герострат» я вперше прочитав у Хр. Вовчихи [Христина Іванівна, дружина Хв. К. Вовка, українського етнографа, фольклориста й антрополога. – Приміт. упоряд.] під час перебування в неї В. Антоновича та ін. Антонович хвалив мої вірші» (Тулуб О. Матеріали до життєпису Володимира Самійленка. – С. 306).

«Поемами» називав В. Самійленко й твори «Гея» та «Спритний ченчик» (там же, с. 312). За багатьма ознаками (обсяг тексту, сюжетна багатоплановість, наявність подійного елементу та ін.) ці твори правомірно відносити саме до жанру поеми, хоч жоден з них у першодруку не мав такого жанрового визначення.

Драматичні твори

До нашого видання входить вся відома на сьогодні драматургічна спадщина В. Самійленка, яка включає п’ять творів. Один з них має дві редакції («Маруся Чураївна» – «Чураївна») із значними відмінностями між собою.

Сценічна історія п’єс В. Самійленка невелика. Лише комедія «Дядькова хвороба» (у переробці в співавторстві) та фантазія-сатира «У Гайхан-бея» виставлялися на сцені.

У 1904 р. В. Самійленко в листі до І. Франка з Миргорода (Твори: В 2-х т. – Т. 2. – С. 473) писав про закінчення роботи над текстовою частиною (лібретто) оперетки «Свиридон Холодний». Поет писав і музику для неї, як і для інших своїх творів, зокрема «До душі», «Україна» («Наша славна Україна»). Що становила собою «оперетка» – невідомо; рукопису чи якихось інших слідів її не виявлено.

Проза

У розділ входять різні за жанром прозові твори В. Самійленка – гумористичні оповідання, газетні фейлетони, вірші в прозі, стаття-спогад тощо. Кожен з них характеризується неоднаковим ступенем присутності художнього начала.

Вміщені тут твори вперше друкувалися у різних виданнях (найбільше періодичних) і лише один раз, за винятками, тут окремо зазначеними, передруковувались у двотомному виданні творів В. Самійленка 1958 р.

Примітки

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 597 – 599, 643, 658, 663 – 664.