Дія перша
Михайло Старицький
Робоча кімната полупанка. Двері просто і в бокові покої. Шафи з законами. Стіл писарський; креселко, на другій стороні кілько стульців.
Вихід І
Xропко сам.
Xропко
(сидить у халаті, палить люльку в довгім чобуці і щось пише; нарешті знетерпливів).
Ет, чор-зна-що; не туди і повів! Чи сліпі очі стали, чи рука не слуха? Аж отерпла!
(Кинув перо і зняв окуляри).
Гей, Дуню! Чаю!
(Щось усміхається і, потерши руки, знов гука).
Тільки не присилай Варкою, бо і стакана розіб’є. Чуєш?
Голос Дуні
Чую.
Вихід ІІ
Хропко і Пріся.
Пріся
(ставить чай).
Чаю звольте.
Хропко
А! Давай! А просителів нема? Ніхто ще не приходив?
Пріся
Ще нікого не видко.
Хропко
Гм!! А вже пізно. Де ти все літаєш, що тебе і не видно?
Пріся
У кухні пораюсь.
Хропко
Хіба там і без тебе нема кому?
Пріся
Помагаю.
(Пішла).
Хропко
Куди біжиш? Тривай!
Пріся
(вертаючись).
Чого зволите?
Xропко
Сідай отут.
Пріся
Я і постою.
Xропко
Дурна ти: за цілий день не настоялась? Усе на ногах: ти ж молоденька, так і ніженьки надірвеш.
Пріся
Ото, пане, що вигадали?
Xропко
А то ні хіба? Ти вже занадто упадлива, крутишся цілий день коло тієї роботи… Тобі, як по правді, то і наймичкою не пристало бути… отакі рученята зовсім не до того.
Пріся
Чим же мені бути?
Xропко
Гм! Не наймичкою… а панянкою; тоді б на розкошах такі б у тебе викохались і рученятка, і ніженятка.
Пріся
Ви, пане, смієтесь з мене.
(Повернулась іти).
Xропко
Та стій-бо! От, єй-богу, слова не дасть сказати: чи ти боїшся мене, чи що! Хіба я вовк?
Пріся
Крий боже!
Xропко
Звісно, як була дитиною, то без страху не можна було, а тепер ти вже дівчина і гарнесенька нівроку… я тебе сиротою прийняв і як дитину вигодував, що он то якою стала!
Пріся
(цілує руку).
Спасибі вам, пане; бог вам оддячить за вашу добрість!..
Xропко
Та і ти сама можеш оддячити… прихильністю, слухняністю…
Пріся
Хіба я не дякую вам, пане? Або в чім не слухаюсь?
Xропко
Ото і добре, так і слід.
(Гладить по голові).
Коли нам хто добро вчинив, то ми повинні вдесятеро віддати; от бачиш: я тебе, як рідну… то і ти на мене спідлоба не дивися!
(Обніма за стан).
Як будеш слухняною та покірною, то… може, і щастя доскочиш: покірне телятко дві матки ссе…
Голос Дуні
Прісю! Іди мерщі сюди, золійники свої одсунь!
Пріся
Зараз!
Хропко
(ущипнув за щічку).
Ух! Моя дурашечко!!
Вихід ІІІ
Хропко сам, а далі Дуня.
Xропко
Ух! Дівчинка! Хе-хе-хе-хе! Аж у жар вкида… та так і кортить з нею бавитись, і в очах тільки мель, мель!!
(Щось жартливо мигиче і ніби пританцьовує, потираючи руки).
Дуня
(входить хутко).
Що вам, тату?
Хропко
(зразу насупився).
Га! Це ти? Як що?
Дуня
Ви якось рипіли?
Хропко
Рипіли! Дурна! То я одкашлювався… А що, просителів нема? Ніхто ще не приходив?
Дуня
Ще нікого не видко!
(Сміється).
Хропко
Чого ж зуби скалиш? Рада, що за тими іродами, новими аблакатами, батьку роботи нема?
Дуня
Ні… то я так!
Хропко
Так! Тут би пожаліти, що батькові урвалась нитка при оцих нових порядках, гласних судах… що тепер брехунці гору беруть, а вона регоче!.. Ти мені скажи, на якого дідька я тебе грамоті вчив?
Дуня
Щоб уміла читати…
Хропко
А писати, то вже ні?
Дуня
І писати, звичайно.
Хропко
А ти вмієш?
Дуня
Авжеж!
Хропко
Ну, ходи сюди, побачимо!
(Бере якусь бумагу і показує).
От бачиш – жалоба; треба б чисто її переписати, а мені вже зась!
Дуня
(дивиться).
Ой, ой! Стрічки на всі боки погнулися, мов лоза на тину…
Хропко
То-то ж бо і є! Ось: «В Мировий з’їзд… козака Крутопупенка» і славно написано, а от «жалоба апеляціонна», то вже якось…
Дуня
Розтопірчилась!
(Сміється).
Хропко
Тю! їй діло, а вона реги! Ти умієш по граматиці писати?
Дуня
Тобто по лінійках?
Хропко
На свого батька! По граматиці, тобто по науці; от, наприклад, як слово «апеляціонная» писати? Чи два покоя, чи два люди, чи два наш, чи всього по двоє?
Дуня
Ой, ой, ой! Це щось страшне, я і не чула!
Xропко
То-то! Ну, а хоч рівно та гарно писати умієш?
Дуня
Як карандашем напишете, то я по карандашу можу добре…
Xропко
Так такий з тебе писака!
Дуня
Як на льоду собака… ха-ха-ха!
Xропко
Цить мені!.. Чого ж ти зуби скалиш? От і видко, що тільки по кухнях сидиш, так тебе до простої компанії і тягне, от через те у тебе і благородних манір нема!
Дуня
Та що мені з тих благородних манір – губернаторшею не буду!
Xропко
Губернаторшею! Теж ляпнула! Не губернаторшею, а от – за урядника, чи письмоводителя, чи поповича… чи і станового…
Дуня
Цур їм!
Xропко
Так? Тобі краще з дідом, з Варкою бути, чим з благородною компанією?
Дуня
Та, єй-богу, з Варкою і Пріською веселіше: і робити учусь, і читаю що, то вони такі раді… у простих людей і серце щиріше, і брехні нема…
Xропко
Дурна! Невіть що базіка! А я цілий вік трудився для чого? Із писарів уїзного суда пішов та й пішов, – всі митарії проізойшов, до станового аж влучив і аблакатом потім став на всю округу, поки оці нові язиколяпи не розплодилися… і грошей от збив, і чина аж губерського секретаря доскочив… а то все для чого?
Дуня
Для того… щоб сад і дом купити…
Xропко
Ет! От уже товар, так товар! Чим швидче з воза, тим краще, щоб не залежався… Та оте ж все добро я придбав для того, щоб вас вивести в люди, благородними зробити. Для того-то я і брата твого Сашка по ніверситетах виводжую, щоб він мене і мій рід возвеличив, щоб заступив моє місце, став мені у помочі, та не таким аблакатом, як-от наші жидки, а таким, що, ой, ой, ой! От він би мені отого Когана докапав! А то поїда мене!
Дуня
О, Сашко такий розумний, такий славний, добрий, що я і не знаю!
Xропко
А все ж дурний ще: я його на юридицію пхаю, а він на учителя чи на прохвесора моститься, – чорти батька зна що! Ось і у нас один тут прохвесор по містечку тиняється…
Дуня
Печариця? Ну й і прохвесор… тьпфу!!
Хропко
А ти не плюй мені! І щоб я тебе з мужвою більше не бачив! Чуєш?
Дуня
(крізь сльози).
Так з ким же мені бути?
Хропко
З благородними… хоч трохи наберешся благородства.
Дуня
Коли те благородство противне… та п’яне.
Хропко
Дуню! Ти мене не дратуй! Коли я цілий вік всякими способами: і незаконними, і грішними, і нечистими – благородства добивався, то і вас в його устромлю.
Дуня
Таточко! Неблагородними краще бути… веселіше…
Хропко
А то ще якої?
Вихід IV
Ті ж і Пріся.
Пріся
(з-за дверей).
Дуню! Ось вийдіть!
Дуня
(вибіга).
Зараз.
Хропко
(вслід).
Ні, треба і тебе в шори взяти.
(Коли ввійшла).
А що там?
Дуня
Та то люде прийшли. Чи пускати їх?
Хропко
Які люде?
Дуня
А хто їх зна.
Хропко
Чому ж не розпитали: просителі, чи що?
Дуня
Може, і просителі, щось на те…
Хропко
А багато їх?
Дуня
Два чоловіка та жінка з дитиною.
Хропко
О?! Це щось за знак… а може, дарові ходять; там жидки їх протурили, то вони і лізуть до старого пожданиками годувати та спасибиками розплачуватись! Не запримітила, чи з грошима вони прийшли, чи без грошей?
Дуня
А господь їх зна, хіба вони гроші в зубах держать, чи що?
Хропко
В зубах!? Дурепа яка! Скажи їм: хто з грошима – хай іде, а хто без грошей – в потилицю! Чого ж стоїш? Ти йому толком кажи, а воно тобі витрішки продає!
Дуня
(виходячи в двері).
Хто з грошима, то йдіть, а хто без грошей, – ждіть!
Голос
Ви спершу нас пустіть, бо ми хоч і без грошей, а наше діло – чисті гроші.
Вихід V
Хропко, Передерій і Нехтедя.
Передерій
Василю Трохимовичу! Наше вам од самого неба та аж до землі!
Хропко
А, Іван Петрович! Слихом слихати, в вічі видати! Скільки літ, скільки зим!
(Подає руку).
Що скажете доброго та хорошого?
Нехтедя
(кланяється).
Здрастуйте вам!
Передерій
Що ж доброго? За радою до вас!
Хропко
За якою? Прошу сідати!
Передерій сіда, чоловік стоїть.
Передерій
Та вже ж за якою? Оцей чолов’яга дільце має.
Хропко
Чого ж до нових не удається?
Нехтедя
(маха рукою).
Ет!
Передерій
Та чуєте ж, ото клопочеться все, де б того аблаката взяти? Чого ти, кажу, клопочешся, коли у нас один аблакат на всю округу – Василь Трохимович: він у тих законах, як миша у крупі, – на законах спить, законами укривається, законами і дише! Самий настоящий законник!
Хропко
Спасибі вам, тільки куди нам до нових!
Передерій
До нових? Та і чудні ви, Василь Трохимовичу! Хіба вас можна рівняти до якого-небудь Рачка або до Крутивертня?
Хропко
(сміється).
Крутивертня? Якого Крутивертня? Я щось такого і не чув!
Передерій
Як не чули? Когана хіба не знаєте. Ото ж і єсть настоящий Крутивертень!
Хропко
А-а! Чого ж він Крутивертень?
(Сміється).
Нехтедя
Всі люде його так прозвали.
(Кланяється).
Передерій
До його тільки ускоч, дак тобі і криве діло виправить, але і з правого скрутить та зверне таке, що тільки потилицю почухаєш, істинно говорю.
Хропко
(сміється).
А мені з ним ніколи супротивником не доводилось бути, а хотілось би помірятись.
Передерій
Е, він проти вас не піде! Куди йому? Боїться! Зна, що як припрете його з одного боку статтею, з другого – другою, а третьою прямо в зуби: понюхай, мов, чим вона пахне? Розжуй, яка вона на смак? То як не крути, як не верти, а хвіст підгорне під себе і з’їсть мовчки!
Хропко
(регоче).
А, бодай вас! І де ви тих слів берете, таких гнучких та закрутистих! Вам би самим піти на аблаката!
Передерій
Пішла б душа в рай…
Нехтедя
Та, поздоров боже Івана Петровича, вони тими словами і мертвого розворушать!
Хропко
Талан, чоловіче, талан! Що кому богом дадено: одному красно говорити, а другому діло робити.
Нехтедя
Звісно, все од бога.
Хропко
Так, так, яке ж у вас діло?
Нехтедя
Та хай вони розкажуть; я так не зумію, як вони.
Передерій
Діло? Саме посліднєє діло! Знаючому чоловікові – плюнути на його, та й годі! Ну, а звісно йому, темному, то клопоту та думок чимало: один каже те, другий – друге, а третій – третє, той на строк верне, а той на окружний справля, кат їх розбере!.. А діло саме посліднєє: у його, значить, лучка є, – там тії і лучки – кіт наплакав, а все ж воно у господарстві придоба – чи лози врубати, чи корівку на молоко пустити, чи в оранку і волів попасти, та і сінця є…
Нехтедя
Та ви, добродію, певно, і знаєте ту лучку, край Свинячого озера, коло попової?
Хропко
Ну?
Передерій
Володіє він нею уже третє літо і траву косе, і очерет… там, бачите, трохи водиці єсть, то і очерет росте… от він і очерет косе… Володіє, та й усе.
Хропко
Та вона, значитця, не його?
Нехтедя
Та воно, бачите, все одно що і моя: вона заставлена мені, покійний Тхір позичав був у мене тисячу карбованців і заставив оту лучку на десять літ, тоб за процента; а гроші, стовп значить, каже, буду тобі оддавати по сто карбованців у рік.
Хропко
Тисячу карбованців! Ого, сума! Ну, ну… та чого ви стоїте, сідайте!
Нехтедя
Та ми і постоїмо… Так ото, бачите, вдова Тхориха, жінка покійного Трохима, спромоглась якось та й віддала гроші: Трохим ще віддав двісті, а вона вже решту вісімсот карбованців.
Передерій
(тихо Нехтеді).
Цить про це!
Хропко
Ну, так що ж? І добре!
Передерій
Як добре? Отут-то саме погане: відбирає від його лучку.
Нехтедя
Каже: гроші оддала, то лучка тепер моя. Я не даю, так вона пішла до того Крутивертня…
Хропко
До Когана?
Нехтедя
До його ж; так він каже ніби, бери в мою голову… От, я сіно викосив, а вона не попуска мені брати.
Передерій
Кажи краще, що твоє сіно собі забрала.
Нехтедя
Та так воно, так.
Хропко
А гроші всі віддала?
Нехтедя
Та всі ж.
Передерій сіпа за рукав.
Передерій
(Нехтеді).
От язик!!
(Вголос).
Та тут, бачите, не в грошах сила; а в тім, що владав чоловік, а тепер йому не дають владати.
Хропко
Постойте, Іване Петровичу!
(До Нехтеді).
Та чого ж тобі треба?
Нехтедя
Лучку одібрати назад, бо дуже корисна: там і сінце, і огород, і лоза.
Передерій
(сіпа його).
Та не в тім річ… а тільки лучка та дадена йому на десять літ, а її на третій рік одбирають. Яке ж це право? Адже через те чоловіку збитки. Чи так я кажу?
Нехтедя
Авжеж, розор!
Передерій
Що гроші? Яке мені діло, що ти раніш мені їх віддала, – то моє щастя; а лучки не смій брати, бо вона моя, на десять літ моя!
Хропко
Гм! Так он яке діло? І гроші, значить, щоб у кишені, і щоб лучкою володіти?
Нехтедя
Еге ж, добродію.
Передерій
Невже ви проти того Когана не посунете?
Хропко
Та… можна, можна… тільки трудна справа… ну, а скільки та лучка доходу давала?
Нехтедя
Та аж нічого доходу: стіжка два сіна, та очерету возів з п’ятнадцять, та огородника там, паша, та лоза… ото ж і весь дохід.
Xропко
А як перевести оце все на гроші, то скільки воно буде?
Нехтедя
Та бог його зна: воно якого літа і яка ціна…
Передерій
Та який там дохід? Як полічити косаря, та гребця, та робітника, то рублів з двадцять, може, і зостанеться.
Нехтедя
Та, може, рублів і на п’ятдесят збереться.
Xропко
А як по божому?
Нехтедя
(чухається).
Як по божому, то і більш буде.
Передерій
Та що ти?!
Xропко
Значить, за сім годків збереться сот шість?
Нехтедя
Та господь його зна! А обидно…
Xропко
Ну, добре, чоловіче; хоча і трудне твоє діло, а оборудуємо; тільки я візьмусь з половини.
Нехтедя
Як з половини?
Xропко
Значить, з шести сотень мені половину, себто триста карбованців!
Нехтедя
О, о!
(Чухається).
Такого багато!
Xропко
Багато, кажеш? Так найди собі дешевшого, хоч і Вертикрута!
Нехтедя
Триста карбованців! Ех-хе! Де ж таку суму і узяти?!
Xропко
Де хоч; а ти думав дарма добути?
Передерій
Василь Трохимович! Куме! Уваж; легче візьми, не на всю руку, це чоловік знакомий! Гарний чоловік!
Xропко
Не просіть, Іван Петрович, не можна, куме! Клопоту багато.
Передерій
Та де вам клопіт? То нетямущому то клопіт, а вам… та ви тільки глянули: «Господа мирові судді! Така та така стаття, третє, десяте, рціть-пишіть рішенець…» От і все!
Xропко
Так то здається – рціть! А поламай голову по тих уставах та підшукай сенатські; а там з адвокатами язиком побелькочи, то після висолопиш його, як хорт.
Передерій
Що вам ті аблакати? Він вам слово, а ви його статтею.
Хропко
(сміється).
Ні, ні! Менче не можна. Треба ще кілька прошеній написати; та ще апеляціонну… та все начисто перемахати…
Передерій
Чи чуєте? Аби тут було (показує на лоб), а перемаха і другий хто.
Хропко
Значить, наймати треба?
Передерій
Нащо наймати? Хіба у вас дітей нема? Ось незабаром син приїде…
Хропко
І-і, вже, на дітей надійся!..
Передерій
Василь Трохимович, не гнівіть бога, – у вас не діти? Та таких других і по світу не зиськати…
Хропко
Та я не жалуюсь…
Передерій
І од бога гріх буде: сказано, якого батька – такі і діти! Велемудрового заводу!
Хропко
Знаєте, куме, що я вам скажу по правді?
Передерій
Ану-ну, послухаємо.
Хропко
Зубів не заговорюйте: менче трьох радужних не візьму.
Передерій
(набік).
У, стара лисиця, хитра!
Хропко
Я ще мало і сказав триста: я ту лучку знаю; вона на рік доходу дасть триста карбованців. А то ще візьміть, скільки гріха прийдеться взяти на душу! Удовицю обіходити, сиріт обирати… воно ж нас за це там не подякують!
Нехтедя
Либонь, що ні.
Передерій
(штовха його ліктем).
Та то пусте; уладнувати можна: на часточку там, чи що…
Хропко
Говоріть! Дуже вже ви дешеві…
Нехтедя
Х-хе! Так не можна, кажете?
Хропко
Не можна.
Передерій
Та бога бійтеся, куме!
Нехтедя
(до Передерія).
Ну, що його?
Передерій
(тихо).
Бий тебе сила божа! Казав – мовчи!
(Вголос).
Твоє діло – не моє!
Нехтедя
(чухаючись).
То я, може, ще з жінкою пораджусь…
Хропко
(сплюнувши).
Як хоч, тільки тоді вже тобі стоятиме не триста, а чотириста карбованців.
Нехтедя
Як? Тобто за те, що пораджуся з жінкою, то ще сотня наскочить?
Xропко
За те!
(Смокче трубку).
Знаєш, я чоловік прямий…
Передерій
(набік).
Тим-то тебе так і скондзюбило!
Xропко
Правду люблю; по правді і роблю. Ти он кажеш: піду до жінки, пораджусь! Хіба я не знаю, до якої ти жінки підеш? Оцей, мовляв, аблакат триста загнув, а піду лишень я до другого, чи не менче візьме? Да так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого, тільки чоботи топчеш, а другим час гаїш, а той час, може, більше сотні варт. То отже і знай: з хати вийдеш і вернешся – докладай сотню. Куй залізо, поки гаряче.
Передерій
Ох, куме, куме! Не думав я, що ви такі!
Хропко
(передразнюючи).
Ох, куме, куме! Не думав я, що і ви такий.
Передерій
Я думав, що ви на кума вважите.
Хропко
І я думав, що ви на кума вважите, не станете часу гаяти ради чужого чоловіка.
Нехтедя
Та годі вже вам, Іван Петровичу! Бачите, – не вгризеш! Чи кінчати діло?
Хропко
Як знаєш – не силую.
Нехтедя
(глянувши на Передерія).
Та чи кінчать, то і кінчать!
Хропко
Отак і краще. Дай мені завдатку зараз п’ятдесят карбованців, а ввечері зайдеш условіє написати.
Нехтедя вийма, чухаючись, гроші.
Хропко
А кум чого так зажурився?
Передерій
Того, що кум не вважив.
Хропко
А кумові що?
Передерій
Не скажу, – не вважив мені, і я не скажу!
Хропко
Цікава річ.
Нехтедя
Звольтесь гроші.
Хропко
Так не скажете, куме?
(Лічить гроші).
Передерій
Не скажу! Прощайте!!!
(Подає руку).
Ходім уже!
Нехтедя
Бувайте здорові.
(Кланяється).
Хропко
Щасливо!
Виходять Передерій і Нехтедя.
Оце діло, так так! Ждав, ждав, та і клюнуло! Може б, собі і лучку вимудрувати. У, славна лучка! Поміркувати: чи не побалакати ще з Тхорихою, пронюхати? Дуню! Прісько! Гей! Хто там?! Поглохли всі!
Вихід VI
Хропко і Варка.
Варка
Чого, пане? Я біжу… та трохи голови не розбила.
Хропко
Де Пріська?
Варка
Та там же, у кухні.
Хропко
Поклич зараз.
Варка
Та вона там порається… Може, я зроблю?
Хропко
Гукни мені діда з пасіки.
Варка
Зараз.
Хропко
Тривай, візьми оцей стакан з чаєм: прохолов… Куди ж ти пішла? Сліпа! Ось де!
Варка
Та я удень ще бачу… добре бачу… тільки от шити трудно; нитки не вселю, а то – бачу… уночі, то вже погано… а вдень – бачу…
Хропко
Та куди ти? Чорнильницю перевернеш… геть! Трохи апеляціонна не пропала… На, ось стакан… неси!
Варка
Та не бійтесь – я бачу; ще б стакана не бачила, – я й муху бачу.
(Повертається за стаканом і прямо ним у писок Хропку, стакан вивернувся).
Хропко
Ах, ти анахтемська!
(Схоплюється).
Бачиш? Бачиш? Чисто халат облила… От і держи оцю сліпу старчиху – тільки збитки одні!
Варка
Скажіть на милость, і перекинулось?..
Хропко
Геть мені звідціль, відьмо! І не приходь: на стобіса мені твоя послуга! Щоб Пріська приходила!
Варка
Та, звісно, Пріська краще…
Хропко
Ще і говорить! Вон!!
Варка
(помац іде і натикається на Печарицю).
Тю? Хто це?!
Печариця
(в дверях).
Ой!! Ви так спрожогу на людей і лізете; как же можна? От, столкновеніє неприятноє!
Варка
Тьпфу!!
(Пішла).
Вихід VII
Хропко і Печариця.
Печариця
(низько кланяється, набік головою, усміхається улесливо. Убір з претензією; голова оливою намащена, ніс трохи підбілений).
Свідєтельствую глубочайшее почтеніє.
Хропко
(подає руку).
Здрастуйте! Що то? Ви з Варкою так стукнулись, що аж гуля на лобі?
Печариця
(тре лоб).
Скажіть, пожалуйста; я і не замітив сіх позорних послєдствій…
Хропко
Ви ножа приложіть до лоба.
Печариця
Да, нужно метала для устраненія сього знака препинанія… а то перед баришнею неловко.
Хропко
Байдуже. Присохне.
Печариця
Может, не впору?
Хропко
Нічого, нічого… сідайте!
Печариця
(після паузи).
Я едва окончіл з юнцами і поспішив сюди, – не требується лі на що моєй писательськой работи?
Хропко
Якраз до речі… тільки вже мені і совісно, що все переписуєте мені… та й даром.
Печариця
Какіє глупості! Та мені за счастье хоч чим-небудь полезним бить вам, достоуважаємий Василь Трохимович; к тому же, і читать ваші глубокомисленниє бумаги чрезвичайноє наслажденіє: і для серця, і для ума пища!
Хропко
Спасибі за добре слово; але тепер більш яйця курей учать.
Печариця
Свободомисліє непотребноє.
Хропко
Оце то правда: нові порядки пішли, і завелось оте слодобо… свободомисліє, розв’язали язика, і розплодилось брехунців довгоязиких, як жаб після дощу…
Печариця
Неосновательний народ!
Хропко
Шелихвости!
Печариця
Піна одна.
Хропко
Хе-хе-хе-хе! Іменно піна! Зіб’є її язиком: ляп, ляп, ляп, ляп!.. а діла чортма! От було перше, як устругнеш по титулі: «А в чім моє прошеніє, тому слідують пункти», та як начнеш було низати їх, як бублики на мотузку – і первий, і другий, і третій, і десятий, – аж виприщить, та як загнеш: «А посему всеподданнійше прошу, даби повелено було», – так аж у носі закрутить! А тепер і розігнатись нікуди!
Печариця
Да, да! Святая істина! У ваших бумагах тілько і усматрюється величіє.
Хропко
Ет, тепер абито: більше язиком доляпуй; от того який-небудь Коган і перебреше: я йому слово, а він уже десять… Ти мене бумагою перепиши, статтями перекриши, пунктами перекрути…
Печариця
Куди їм проти мудрості, украшеной опитом!
Хропко
А послухали б, що вони на нас, старих, гавкають!
Печариця
Скудоуміє і зависть.
Хропко
От жаль, що ви не довчились: з вас би вийшов адвокат статечний.
Печариця
Ох, ох! Ето моє самое болезненное місто: судьба і напасть!
Хропко
Чого ж то?
Печариця
Вигнали.
Хропко
Із семінарії?
Печариця
Да, да!
Хропко
За віщо?
Печариця
Любострастно: по великовозрастію і будто би по нестарательності…
Хропко
Так ви в писарі?
Печариця
Да, родителі не поощрили… і я, питанія ради, должен бил принять низькую, по моєму званію, должность.
Хропко
Та і кинули зараз?
Печариця
Оп’ять судьба і напасть: возникло недоразуменіє… о любостяжаніях… Ну я, благоразумія ради, і удалился.
Хропко
До нас учителем?
Печариця
Да, да.
Хропко
Як же вам?
Печариця
Ох, ох, ох! Только у вас, достойніший Василь Трохимович, і нахожу успокоєніє для душі і серця, а занятіє з мужиченятами весьма скучноє і подлоє.
Хропко
Так! так! Тільки, значить, лінійкою орудуй!
Печариця
Чаще чуботрепанієм і щелчками в возлобіє… мозоля даже вот нажил чрез этот усиленний труд.
Хропко
Значить, і ваша робота тяжка… а ви б ударились до юридиції, єй-богу; у вас і мова закрутиста…
Печариця
По мірі сил і возможності: ізощряюсь на ваших мудрих бумагах… у меня до этих аблакатських ділов даже пристрастіє.
Хропко
І чудесно. От, перепишіть мені оцю апеляціонну… а то в мене слова не стоять тобі рівно, та й годі, – мов п’яні.
Печариця
З величайшою приятностю.
Хропко
Ось незабаром і новий помішник приїде, син мій.
Печариця
Весьма наслишан: лестно будеть зблизитись. А как драгоцінноє здоров’є глубокоуважаемой і прекраснійшей Євдокії Васильовни?
Хропко
Здорова. Що їй? Порається там…
Печариця
Не оскудеваєт в трудах, как пчела.
Хропко
А що ж? Нехай трудиться: хазяйкою буде.
Печариця
Отмінная дівиця.
Хропко
Добра і слухняна дитина.
Печариця
Составить благополучіє…
Хропко
Коли трапиться добрий чоловік.
Печариця
Ох, ох, ох!.. Так де ж ета бумага?
Хропко
Ось!
(Дає).
Та ходім перше по чарці.
Печариця
Подобаєть.
Хропко
(ідучи).
Зверніть, будь ласка, увагу на слова оті нові перереписті: як їх писати по граматиці, от хоч «апеляціонная»? Чи два покоя, чи два наш, чи всього по двоє?
Печариця
(довго стоїть, міркуючи, а далі розвів руками).
Непостижимо!
Пішли.
Вихід VIII
Дуня, а потім Пріся.
Дуня
Тату! Там молодиця ще дожидається… Де ж Це вони? Здається, не виходили?
Пріська
(виходить з бокових дверей).
Та он де вони з Печарицею.
Дуня
Уже притьопався? Що то я його ненавиджу! Лазить, підлизується до батька, набріхує.
Пріська
Атож! Через кого пан посварились і з Вовками, як не через його?
Дуня
Каторжний! Так ми з ними жили, як риба з водою: які чудесні люде, як тіточка мене любили, як мати рідна.
Пріська
А Гриць який славний, тихий та люб’язний… і йому не вільно тепер приходити.
Дуня
Так тільки коли-не-коли бачимось у садку… або на вулиці… і все через того виродка… Я їх, усіх Вовків, так люблю!..
Пріська
А Гриць вас як – господи!
Дуня
З чого ти взяла?
Пріська
Помічаю я…
Дуня
Господи! Коли б уже швидче Сашко приїхав, може, він хоч помирить, уладна…
Пріська
Хіба вони будуть?!
Дуня
Чого ж це так спалахнула?
Пріська
Я… так собі… зразу сказали…
Дуня
Ти за другими помічаєш, а за собою?
Пріська
Що ви? Що ви, Дуню? Щоб я насмілилась… Вкупі росли, бавились… Тепер, певно, і не пізнають мене.
Дуня
Хіба Сашко такий? Ай-ай!!
Пріська
Борони боже!.. Олександер Васильович… такі добрі… розказували, читали… а як начнуть говорити… нема на світі! А як заспівають…
Дуня
Так ти не рада?
Пріська
Як не рада?.. Господи!
(Одвертається).
Дуня
Чого ж у тебе в очах сльоза?
Пріська
Та що ви, Дуню?
(Хова вид).
Дуня
Ха-ха-ха-ха! Піймала! Піймала!
Пріська
Бог зна що… єй-богу! Уже і… почали!
Дуня
Ну, ну, постій! А ти от перенеси нашу постіль до комори; ми там будемо спати, а Сашко в світлиці: він незабаром буде.
(В двері).
Підождіть трохи, молодице: батько зараз вийдуть.
(Виходячи).
Так не забудь же – до комори!
(Пішла).
Вихід IX
Пріся і Хропко.
Пріся
(згорнувши руки).
Господи! Я не знаю, об чім і просити тебе, а тільки серце у мене мало не вискочить, – так тріпочеться.
(Забачивши Хропка, кинулась).
Хропко
Куди ти?
Пріся
Та по діда ж.
Хропко
Стій-бо, стривай! А то, як кізочка – стриб, стриб! Он і сорочечка прорвана.
(Показує).
Пріся
Пане!
(Соромиться).
Хропко
І на шийці плямочка…
Пріся
(засоромившись).
Пустіть-бо! Мені ніколи!
(Вибіга).
Вихід X
Хропко і Шапувалиха з дівчинкою.
Шапувалиха
(тихо ввійшла ще раніш; штовха часами дівчинку, і та просить).
Паночку, лебедику! І помилуйте, і пожалуйте!
Дівчинка
Пано-очку!!
Хропко
Тьпху!! Дивись!! Якого ви чорта? Аж злякали.
Дівчинка
(навколішках).
Паночку! Голубчику!!
Шапувалиха
Ох, лишенько наше, горенько тяжке! Помилуйте!
Хропко
(стоїть довго, дивиться).
Ну же! Ну, що ж далі буде? Ну! Ну!
Шапувалиха
До вашої милості, добродію! Пожалуйте! Діточки малі, їсти нічого… А він сякий-такий… Закрився очима і плечима…
Дівчинка
Паночку, помилуйте!
Хропко
Тю на вас! Якого чорта до мене ви лізете?! А гроші єсть?
Шапувалиха
Де там гроші! Хату цінують; власне добро одбирають.
Дівчинка
Паночку! Голубчику!
Печариця
Удівляюсь долготерпенію вашему! Слідовало в загривок – даже без предисловія.
Хропко
Так і слід!
(Вигонить їх і сам виходить).
Вихід XI
Печариця, Дуня, потім дід.
Дуня
(вбіга).
А ви гаразд робите, що нацьковуєте ще батька? Мало тих сліз ще? Не знаю, куди б од таких ділов утекла!
Печариця
Да, да, ви сердобольні; но свинячі поступки должни же імєть возмездіє.
Дуня
Та вони ж без хати з голоду попухнуть!
Печариця
Глупості! Чистиє пустяки! Вони до сих обстоятельств привичні.
Дуня
Вас би привчити.
Печариця
Довольно жестоко: я защищаю благопріобретенноє вашего папіньки, а ви… Ох, ох, ох! У вас постоянно ко мні недоброжелательство…
Дуня
Бо стоїте!
Печариця
Ex, прекраснійшая Євдокія Васильовна! Я до вас со всім стремленієм, а ви…
Дід входить.
Дуня
Ет!
Дід
Чого кликали?
Дуня
А! То батько. Я зараз покличу.
(В двері).
Тату! Тату! Дід-пасішник тут дожидається!
(Пішла).
Вихід XII
Дід, Печариця і Хропко.
Хропко
Ага!
Дід
Кликали мене, чи що?
Хропко
Кликав.
Дід
(недочуває).
Пріська репетує на ввесь садок: «Діду! діду!» Думає – я не чую. А тут саме рій вийшов… «Рій, – кажу, – либонь, нужніше; роя зберу та тоді і прийду». А це впорався та й прийшов.
Хропко
Так ти роя, діду, піймав?
Дід
Та піймав же.
Хропко
Ну, гаразд, діду! А от що ти мені скажи: знаєш Тхора?
Дід
(недочуває).
Рій повинен буть добрий.
Хропко
(дужче).
Та я не про те: Тхора, питаю, чи знаєш?
Дід
Тхора?! А що ж там тхір?
Хропко
Тьпху! От з глухим розмовлять… Тхора знаєш?
Дід
Чи тхора, питаєте, знаю?
Хропко
Еге ж!
Дід
Ще б не знати: торік вилив одного, а тепер у пасіці нема.
Хропко
Тю! Хіба я про того!
Дід
А про якого ж?
Хропко
(кричить).
Про якого? Про чоловіка Тхора!
Дід
А, он що! Та він же, либонь, умер?
Хропко
Умер же. Так зостались же після його удова і діти?
Дід
Та дітки невеличкі… а стара його ще нічого собі: Явдоха? Еге ж, Явдоха!
Хропко
Ну і гаразд. Мені її треба бачити.
Дід
Либонь, жива? Жива-таки, жива…
Хропко
Так от мені її і треба.
Дід
Еге ж її хата за Дмитренковою.
Хропко
Поклич же мені її.
(Утира піт).
От наказаніє!
Дід
Як?
Хропко
Поклич її, чув?
Дід
Та чую, чую… кого ж вам?
Хропко
Удова хай прийде.
Дід
Як? Зараз?
Хропко
Ні, не зараз; а там завтра чи позавтрьому, як стемніє, щоб ніхто не бачив.
Дід
Щоб кого не бачив?
Хропко
Щоб… ніхто… тебе!!
(Набік).
От, глуха собака!
Дід
Мене? Чого ж то?
Хропко
Так треба, щоб нишком покликав!
Дід
До кого ж?
Хропко
(кричить на ухо).
До мене…
(Набік).
Ху ти, господи! Аж у третій піт ударило!
Дід
А! До вас? А чого ж то?
Хропко
Діло єсть. Скажи, що жалітиме, як не прийде.
Дід
По ділові, значить?
Хропко
Еге ж.
Дід
Знаю, знаю. Скажу, скажу!
Хропко
Та тільки нікому не хвались!
Дід
От ще кажіть! Дід похвалиться?.. Як же! Якраз що похвалиться! Хіба не зна дід, що то скритне діло?
Хропко
Та так, так, діду! Іди ж собі та зайдеш до баришні, щоб дала тобі чарку за роя, чув?
Дід
Чув; спасибі вам.
(Виходячи).
Як же! Од діда дізнаєшся? Од діда вирвеш? Такий і дід!
Вихід XIII
Хропко і Печариця.
Хропко
От, бісів дід! Аж порох з його сиплеться, а ще ногами плута; уже на тім світі давно на його пайок іде, а він собі усе скрипить… тільки хліб переводить.
(Побачивши Печарицю).
А, а! І ви тут?
Печариця
Да… погрузился так… в удівітельную сію бумагу… што не приметил даже проісходившого вокруг… істинно, доложу вам, восхищенія достойно!
Хропко
Гм!! Що ж, переписуєте?
Печариця
Н-да! Начинаю… начинаю… апеляціонная… просто непостижимо!
Вихід XIV
Ті ж і Дуня, Сашко, Пріся, дід і Варка.
Дуня
(вбіга).
Тату! Тату! Брат Сашко приїхав!
Хропко
О! чого ж ти казишся?
Дуня
Рада! рада! Сашко, сюди!
Сашко
(в українській одежі).
Здрастуйте, батьку!
(Цілує руку).
За Сашком входять Варка, держачись за Пріську, і дід.
Дуня
Братику! Голубчику!
Обнімаються.
Сашко
Здорова, моя зірочко! Виросла як!! Викрасувалась!!
Варка
Де ж він? Де ж мій сокіл ясний?
Пріся підводить.
Сашко
Бабусенько моя! Ще живенькі, здоровенькі?
(Обніма).
І не постаріли – такі самі! А очі ваші як?
Варка
Очі – нічого! Я вдень добре бачу… тільки вночі… та нитки не вселю… а то нічого!
Сашко
(до Прісі).
Прісю! Здрастуй, моя ягідко!
Пріся
(зчервоніла).
Здрастуйте!
Сашко
(цілує).
Бач яка, і не пізнав би!
Хропко
Годі уже дурощів!!
Сашко
Я так за ними скучив! Такий радий! Дідусю, і ви тут! Здрастуйте, здрастуйте!! Xi! Ще посивішали!
Дід
Здрастуйте! Як то ви, лебедику?
Сашко
Нічого! А ви, кажу, посивіли!
Дід
Посивів, кажете, га? Пожовк, а не посивів!
Сашко
А будемо роїв убирати? Або перепелів вабити?
Дід
Я так скучив за вами!
Хропко
Що це за комедія?
Печариця
Трогательная!
Сашко
(повернувшись).
А Прісі, єй-богу б, і не пізнав! Така гарна стала!
Пріся
(червоніє).
Де я? То ви он…
Хропко
Годі, кажу! Чого найшли сюди? Ідіть собі зараз!
Дуня
Нехай вони, тату, постоять! Брата давно не бачили.
Хропко
Потурай! Геть з хати!
(До Варки).
Куди ідеш? Виведи її в двері! І діда… і діда!!
Варвара, дід і Пріся виходять. Пріся тільки через який час показується в дверях і дивиться.
Вихід XV
Хропко, Сашко, Дуня і Печариця.
Сашко
Для чого ви їх прогнали, зобидили? Вони такі щирі люди, так зраділи мені?
Хропко
Для того, щоб на сина придивитись: не пізнаю щось… ану, повернись, повернись! Що це на тобі за убори?
Сашко
А що вам чудно, батьку? Хіба ви не бачили такого? Це ж наша рідна одежа, яку кожен чоловік на селі носе.
Дуня
І гарно ж як тобі!
Хропко
Гарно? Ач, який мальований та цяцькований, як та синиця! Це так по-вченому?
Сашко
Се, батьку, кому як подобається…
Хропко
Батьку… хе-хе!!
Дуня
А вишито як славно: хто це тобі?
(Роздивляється).
Сашко
Та ну! От справді, мов на чудо дивляться.
Хропко
Хе-хе-хе!! На чудо? Чудо-юдо! От тобі і здивував! Це по-вченому так, га! Батьку!.. По-вченому?
Сашко
Дивно мені…
Хропко
Самому дивно? Хе!! І це ви на батькові гроші, на його трудову копійку? Як та синиця!.. синиця… мальована птиця! Бачили так?
Печариця
У нас в семінарії тоже були мужицькі моди… но благоразумниє признали їх неблагопристойними.
Сашко
Це ще яка неблагопристойність обізвалась?
Печариця
Просвітитель здєшній.
(Кланяється).
Хропко
Га? Ще з вибриком! Синиця – синиця!
Сашко
Вас непутить одежа моя! Та це ж послідня річ: не вона чоловіка красить! Інший і у свитці – чоловік з душею, а інший у сертуці так чоловіком страшно назвати…
Хропко
Значить, мужик у свитці тільки й чоловік?
Сашко
Не всякий, але…
Хропко
Ав сертуках би – то хто уже, по-твоєму?
Сашко
Всяко буває…
Хропко
Так ось же як! Щоб я і не бачив тебе більше у цій одежі, щоб її і духу не було!
Сашко
Я вже не малий, тату…
Хропко
Га? Що? Хто в моїй хаті мене не слухає? Щоб і на обід не смів мені мужвою прийти!
Сашко
Та я і на обід не прийду!
Дуня
(ридає).
Таточку! Голубчику! Не сердітеся на Сашка! Простіть!
Пріся у дверей замітно ридає.
Хропко
(одганяючи).
Вон! Цілуйся з ним!! І не приходь, і не приходь, йолопе! Зробився шмаровозом – на кухні з наймитами і тріскай.
Сашко
(взявши за руку Дуню).
Ходім, сестро, і до шмаровозів! Бач, як привітав батько сина, два роки не бачивши.
Виходять.
Хропко
От, діждав утіхи!
Печариця
Вольнодумство і непоштительство!
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 511 – 532.