Дія третя
Михайло Старицький
Кабінет Хропка.
Вихід І
Хропко і Печариця.
Хропко
Ну що, як нога?
Печариця
Нічого, трохи облегчилась.
Хропко
Ха-ха-ха! Ступила добре.
Печариця
Даже возмутительно: там у одной нозі три пуда буде – вірно!
Хропко
Уже й три пуда!
Печариця
Єй, єй! А з корпусом і п’ятнадцять пудов набереться…
Хропко
Ну, ну! Брешіть! Вона легесенька.
Печариця
Ох, одведи мати божа удруге і попробувати! Да, да!
Хропко
Та чого вас потаскало лежати там?
Печариця
Любознательності ради.
Хропко
Як?
Печариця
Видите лі: Олександер Васильович завел меня нарочито і бросил, а сам возвратился до компанії.
Хропко
До якої?
Печариця
Даже до неблагопристойной: дід-пасішник, Грицько-мужик…
Хропко
Так і цей сюди приліз? Як же він смів?
Печариця
Поступок і по-моєму дерзостний. Батько його такое роспускал мненіє про вас… а син – через тин! Пойдеть критика по містечку.
Хропко
Хто ж його, анахтему, пуска?
Печариця
Виходить, син ваш при совокупном содєйствії.
Хропко
Ну, я своєму бовдуру прочитаю «Отче наш», а того як попаду…
Печариця
Конечно! І еще, как я запримітив, с Авдотьей Васильовной манірничаєть… ручки єй цілуєть, і то без должного подобострастія, а с самозабвенієм.
Хропко
А, он що! Он куди моститься! Ах ти, хамло дігтярне, рило чортове! І та дурепа попуска отому йолопу, шмаровозу?!
Печариця
Авдотья Васильовна по ангельской простоті предоставляєть йому свої обстоятельства, хотя это мне самому удивительно: розуміється, при їхнєй красоті да с таким редким родителем, всякому і весьма пристойному було б щастям подержать Авдотью Васильовну за ручку.
Хропко
Ну, я приймусь! Це, певно, братець їй потура?
Печариця
Не подобаєть мне возстановлять родителів на дітей.
Хропко
Говоріть, ви чули?
Печариця кива головою.
Ну?!..
Печариця робить знак рукою, що йому тяжко говорить.
Та не єрепеньтесь, говоріть!..
Печариця
Ох, ох, ох! Весьма тяжело для душі! Да, да! Я вас так люблю, почитаю, смію сказать, как свого родителя… і вдруг! Меня даже прошибла сльоза… Ні, краще мовчати! Все ж діти!
Хропко
Та які вони діти, коли не слухають, не шанують батька! От ви чужий, а мені ближчий за діти!
Печариця
(бистро хвата руку і цілує).
Благодарю! До сльоз тронут! Какое щастіє такого родителя іміть, а вони… Олександер Васильович, напримір, научають Авдотью Васильовну, штоб бросили вас і ваше хазяйство да штоб пойшли на учительку!
Хропко
Що? В учительки?
Печариця
Да, да! А братець напутствують їх утекти. Конечно, может, так і подобаєть по-вченому, щоб родителю чернецького хліба…
Хропко
Я от тому ученому дурню нитку уріжу!
Печариця шепче щось на вухо Хропку. Варка проходить через хату і в сінях натикається на діда.
Варка
Ох! Хто це? Злодій!!
Дід
Га!! Отак лусни!
Варка
Дід! Тьпфу! І став на дорозі…
Дід
До пана, по секретному ділу.
Варка
Трохи ноги не зламала…
Дід
Щоб я сказав? Ого?! Дід такий, що й скаже! З діда вицупиш! Якраз!!
Печариця
Я замітив, что он з Прісею любезничаеть…
Хропко
Що-о? З Пріською?
Печариця
Уже запримітив случайно лобзанія…
Хропко
(схоплюється і б’є кулаком об стіл).
А, а! Каторжний! Он що!! Ну, я ж його!! І духу, і пам’яті не буде!!
Вихід ІІ
Ті ж і дід.
Дід
(виходячи).
Привів стару, що казали нишком; так я оце, як смерклось, надибав та суточками…
Хропко
Що ти там плещеш!
(Морга).
Дід
Та вона ще не яка стара, баба саме при тілі…
Хропко
Хто, питаю, глухий?
(Показує очима на Печарицю).
Дід
Та Тхориха ж!
Хропко
Не кричи! Хіба я глухий?
Печариця
Я удалюсь лучше і пересиджу… гм… гм… в сосідній кімнаті…
(Набік).
Коли б графинчика обрісти, вийшло б упоїтельно!
(Виходить).
Дід
Привів, кажу, стару!
Хропко
Веди сюди та сам іди к бісу!!
Дід
К бісу? А чого я до його піду? Такий і дід, щоб пішов, якраз! Ото якої!
(Виходить).
Хропко
Ще й бубонить там, стара собака!
Вихід ІІІ
Хропко та Тхориха.
Тхориха
(кланяється).
Добривечір вам!
Хропко
Здорова.
Тхориха
Од вас дід приходили; кажуть, іди та іди мерщі!
Хропко
Кликав, кликав: нужне діло.
Тхориха
Та ще дід чудний, каже – йди, а то жалкуватимеш…
Хропко
Казав, казав.
Тхориха
Та що ж там, паночку?
Хропко
Діло, тітко, діло до вас. Сідайте! Нехтедю знаєте?
Тхориха
Ще б не знати!
Хропко
Він вам позичав гроші?
Тхориха
Не мені, а ще покійному чоловікові: ото, як будували хату, то треба було грошей, так він застановив і лучку… та то не його і гроші.
Хропко
Як? А чиї ж?
Тхориха
Передерієві.
Хропко
Чого ж він чужими руками позича?
Тхориха
Бо вже рішений.
Хропко
Як так рішений?
Тхориха
Бачите, він там улопався, чи що. Гудзів знаєте? От тут за Клищенцями їх хутір недалеко, кабанами торгують… Недавно оце дочку заміж віддали за нашого Мотовиленка. От за цвинтарем їхня хата…
Хропко
Знаю, знаю.
Тхориха
Так ото у них з ним, з Передерієм, була якось комерція; дак він, звиняйте на слові, чи свиней покрав, чи розписку підробив… ну, й судили. Дак слідувало йому у Сиберію, а він тільки одсидів – звісно, гроші! Ну, а все ж рішений!
Хропко
Не розберу.
Тхориха
Та ми ж люде темні, а вам краще знати. Ну, стало буть, йому не можна ні позичати, ні розписок брати… виходить – рішений.
Хропко
А, второпав: так от які ви, пане! Гаразд! Ну, так, бачите, чи він, чи Нехтедя, а хочуть вас позивати.
Тхориха
Ох, моя матінко! За віщо? Хіба я йому грошей не віддала?
Хропко
Так йому мало того. Він править, що лучку взяв у вас на десять літ, то повинна вона у його на той строк і зоставатись.
Тхориха
Як так? І гроші взяв назад, і луку держатиме? Хто таке видав, хто чував? Яке таке право: і землю одкупив, і земля не твоя! Нехай він з своїм батьком поцілується!
Хропко
Та так, але всяко бува… А гарна левада?
Тхориха
Та та лучка, паночку, то цілий скарб: сінця одного бува карбованців на триста у рік; та там і конопель, і огородники, і очерету, і лози, і ліску є з добру десятину.
Хропко
Славна лучка. Це там у Вилах?
Тхориха
Еге ж, еге ж! Коло попової зараз: на праву руч пішла Крутопупенкова левада, а наліво – наша.
Хропко
Добра левада – знаю, знаю. То-то ж він справді так і напосів! Я одпрохуюсь, кажу, що рука не здійметься на сиріт… у вас дітки єсть?
Тхориха
Тройко: старшій дівчині дев’ятий годок пішов, уже робітниця – там що подай, – чи голкою, чи веретеном, – аж горить; вся в мене пішла. А то ще двоє маненьких…
Хропко
Та ви ще й сами нівроку! Хе-хе-хе! Мовляв, іду собі й підскакую…
Тхориха
Де вже там! Не те в голові!
Хропко
То, може, за клопотами; а клопіт з голови, то друге в голову… Хе-хе-хе! Дак вони ото, ваші вороги, кажуть, що ми й до Когана вдаримось… Ну, я і злякався, бо той жид… звісно – хреста не має…
Тхориха
Хіба, паночку, вони можуть пакість мені зробити? Адже в мене є купча?!
Хропко
Купча, кажеш?
Тхориха
Еге ж, настояща… Так що вони при цій синій бамазі можуть мені зробити? З’їдять дулю з маслом!
Хропко
Дуля то дулею, а і бумага бумагою! Бумазі, як і бабі, – не вір! Подивишся на бумагу з голови, то одно каже, а перевернеш догори ногами, то друге побачиш!
Тхориха
Ох, мені лишечко!
Хропко
Бачите, – він вашою лукою володів, а ви оце одібрали, то він подасть у мировий… а мировому до купчої діла нема: хто володів, тому й оддасть.
Тхориха
Як мировому діла нема до купчої?! Навіщо ж його постановлено? Щоб він харцизяк покривав, чи що? Еге, яке він має право не дивитись, коли в мене синя бамага? Хоч повилазять йому, а нехай дивиться! Щоб моя власна земля через його пропала? Я й до царя піду!
Хропко
Та ви не гарячіться: не пропаде, не попустимо! Тільки, коли мировий одсуде, то треба буде подавати в окружний, то той уже знову вам напевно присуде.
Тхориха
Як же це? Одного батька та не однакові діти: один суд одсуде, а другий присуде?
Хропко
Такий, бачите, порядок.
Тхориха
Які ж це порядки? Це здирство одно, а не порядки! Один суд присуде, а другий одсуде… а третій же як? Собі уже візьме, чи що? Не хочу я до ваших судів приставать: я до царя піду!
Хропко
Та і чудні-бо ви, тіточко, – зараз до царя – близький світ!
Тхориха
Так хто ж нас оборонить од мирових – тільки бог та цар!
Хропко
Та що ви на мирових? Хіба мировий винен? Коли йому не дадено права дивитись у синю бумагу, а сині бумаги розбира окружний. От, наприклад, оця хата моя, – все містечко зна…
Тхориха
Та ваша ж, ваша ж; хто її сміє одбирати!
Хропко
Ну, а якби я виїхав з двору, ну хоч би на рік, а ви б прийшли та й оселились у моїй хаті…
Тхориха
Чого ж би я у чужу хату полізла? Хіба б здуріла?
Хропко
Та то я к приміру. От ви б оселились та й живете. Приїздю я, а чужі у моїй хаті: то, по-вашому б, то зараз за патлі та в потилицю?
Тхориха
Атож: у своїй хаті і кочерги б’ють.
Хропко
От бачите: оце б і був непорядок. Мировий і сидить на те, щоб не допускать до розбою; він спита: «Хто сидів перед цим – чи в хаті, чи на грунті?» – «Тхориха». – «А хто самоуправно ввійшов?» – «Хропко». – «Садови знову Тхориху туди, де сиділа, а Хропка у тюрму за розбій».
Тхориха
За свою хату та в тюрму?
Хропко
Не роби гвалту!
Тхориха
Ох, матінко ж моя!
Хропко
От і ваше діло таке: Нехтедя чи Передерій вашою лучкою володів і весною обсівав там, чи що, а ви кошене сіно забрали і матірку вибрали!
Тхориха
Так я ж йому всі гроші віддала?
Хропко
То ваша добра воля була оддавати гроші до строку, а його добра воля не оддавати до строку левади!
Тхориха
Ох, моє лишечко тяжке! Що ж це таке?!
Хропко
Та хоч би вам і слідувало леваду назад вернути, то не мали права самовільно грабувати матірки і сіна! Мировий зараз сіно і матірку одбере, леваду Нехтеді оддасть та і вас не погладить.
Тхориха
Що ж це? За моє жито та мене буде й бито?
Хропко
(розводячи руками).
Такий закон.
Тхориха
Та я дітей на сіні положу, а сама на леваді ляжу, а не попущу свого добра жироїдам.
Хропко
У цім ділі тим, що самі ляжете, не поможете; треба інче думати.
Тхориха
(плаче).
Ох, порадьте ж мене, мій паночку, і порятуйте! Пожалійте діток-сиріток!
(Цілує руку).
Хропко
Не плач, бідна вдово! Та я проти сиріт не піду, нехай мене бог судить.
Тхориха
Спасибі вам, мій паночку, голубчику! Візьміться ж, порятуйте нас, нещасних! Кому ж за нас заступитись?!
(Цілує руку).
В дверях показується п’яненький уже Печариця.
Печариця
(з-за дверей, набік).
І лобзанія, і сльози!.. Що це? Предисловіє чи вже послісловіє?
Хропко
Бачите що: мені самому взятись не можна, а я вам знайду тямущого чоловічка; він тільки буде лічиться за аблаката, а я сам керуватиму справою; тоді вже не то Коган, а нехай ще двох жидків візьмуть на пристяжку, то не повезуть.
Печариця
(набік).
Да, да, тошно. Куди жидкам?..
Тхориха
Спасибі ж вам, паночку, нехай вам господь дасть, чого ваша праведна душа забажа, що ви за бідну вдову і за сиріт заступаєтесь.
Хропко
На бога тільки і надія, для його милосердного і трудимось, а от на розход і аблакату заплатить треба буде.
Тхориха
Скільки ж там?
Хропко
Та карбованців двісті.
Печариця
(набік).
Одобряю.
Тхориха
Матінко ж моя! Така сума! За віщо ж це?
Хропко
За труди.
Тхориха
За своє власне добро та вдруге платити?!
Хропко
От бачите, які ви: коли лихо припече, то живими до бога лізете, а як приходиться гроші виймати, то зараз за чорта ховаєтесь. Чому ви не прийшли до мене порадитись, коли позику вертали? Шкода було червоненької бумажки; а як наробили такого, що й голова облізе, поки вирятуєш, то і просите, а грошей все-таки жалієте; так хай і пропада: не моє – ваше.
Печариця
Основательно!
Тхориха
Паночку! Голубчику! Лебедику!
(Цілує руку).
Збавте!!
Хропко
Ну та й чудні ви, єй-богу! Мене просите! Хіба я беру гроші? Це аблакату треба; менче ні один не візьме… Хіба вам левади не жаль?
Тхориха
Як-то свого тіла та не жаль?
Печариця
Вірно… Тело вещ нужная.
Хропко
Бачите, а там – і сінце, і конопелька, і картопелька, і лоза, і вода, і лісок… А ви жалієте двісті карбованців! Подумайте, як попотягають вас років зо два та і лісок вирубають, то які будуть збитки?
Тхориха
Ох, і не кажіть: повісилась би!
Печариця
Да, да, но лучше запить… і надолго.
Хропко
Так і не жалійте грошей.
Тхориха
Та де я таких і візьму? Мене, як і всю протрусити, то хіба з сотню тільки і випаде…
Хропко
Так я вам позичу.
Тхориха
(зітха).
Хіба ваша ласка і милость…
(Підходить до ручки).
Печариця
Ex, коли б мені сія Семирамида!..
Хропко
Годі, не цілуй вже руки: мені і то щастя, що бідній людині запомогти чим можу.
Тхориха
Та пошли вам мати божа: ви тільки наші й заступники!
Хропко
Жалко мені вас: через кого і плотитесь, як не через отого Когана!
Тхориха
Ну вже – я не я, а того сухоперого де не попаду, а за свої двісті карбованців оддячу. Аби тільки лучка моя!
Хропко
Та за лучку спіть спокійно. Я вже вам пришукаю аблаката.
Тхориха
Аби тільки лучка моя, а там хоч і на висидку піду, а свого жидові не подарю: я їх з Передерієм де не піймаю – і очі заплюю, і бороди пообсмикую! Будуть, каторжні здирщики, знать, як удову обдирати!
(Виходить).
Хропко
(за нею вслід).
Хе-хе-хе! Я вас научу, як їм оддячити!
Тхориха
(в дверях).
Аби тільки лучка моя, а то, як попаду того сухоперого Когана, то з його і пір’я посиплеться; я їм, вражим синам, і горло перекусю, і кров вип’ю, що вони з бідних людей насмоктались!
(Виходить).
Вихід IV
Печариця і потім Варка.
Печариця
(озираючись, крадеться з графинчиком, п’яний).
Хто-то приближається… Нужно сокрить сіє утоленіє печалей, а то может вийти непріятноє умозаключеніє. Ні, нікого нема. Нужно осторожній повторить.
(П’є крадькома).
Репетиція ест матер студіорум. А дільце з сієй Семирамидой может вийти упоїтельне. Я вже до старого і підмощуюсь… хвали воздаю… і всяческим язичним інструментом орудую: но все-таки преград всіх не удалил, потому храбрості у мене не обильно – вот только з етого істочника благих набираюсь… да, да!
(П’є озираючись).
Вот возьмем, напримір, дівицю Євдокію Васильовну – штучка, дійслительно, штучка… по всім статтям – чистое об’єдєніє.. і все сіє виходить только одной скверной хвантазієй… Тепер братець їхній – самий що не на єсть лютіший ворог; то єсть я єго не терплю так, как пустопорожнюю рюмку…
(П’є).
Положим, што я родителю уже закинув жука, но сього мало: братца всенепремінно нужно здихатись… Да, да, ето верно, што нужно… потому для меня одна пакость. Можно будеть і з урядником… гм! гм! матеріалець обищеться… Позволительно в сем случаї і к гиперболі прибігнуть.
(П’є).
Знову стук.
Варка
(з сусідньої хати голос).
Хто це тут порався? І шафа одчинена! Це знов чи не той каторжний? І казала Прісці – замикай!!
(Іде й валить стул).
Печариця
О! Сліпа відьма! Нужно по крайній мірі не дать остатков сіх до рук нечестивих.
Вихід V
Печариця і Варка.
Варка
Це ви тут?
Печариця
(ховаючи назад себе графинчик).
Я-с, Варваро Микитовно.
Варка
Чого ж ви тут порядкуєте?
Печариця
Де?
Варка
У тій хаті, коло шафи.
Печариця
Боже меня… сохрани, сохрани боже!
Варка
Як сохрани, коли графинчика нема?
Печариця
Непостижимо.
Варка
А чого ви руки за спиною держите?
Печариця
Так, собственно… для равновєсія…
Варка підходить, Печариця одходить.
Варка
А покажіть руки!
Печариця
Для чого такая любознательность?
Варка
Покажіть, покажіть: ви щось хапонули вже!
Печариця
Лжемудрствованіє! Вот созерцай!
(Підносить під самий ніс руку).
Варка
А другу, другу!
Печариця
Ну і другу.
(Передає в другу руку пляшку, але чарка впала).
Варка
Бач, що взяв? Чарка розбилась, а графинчик, певно, в руці! Ах ти п’яниця! І як його в хату пускають? Що не наллю графинчика – зараз порожній! Оддай мені його зараз!!
Печариця
(удаляючись).
Да что это за гоненіє! Я сохрани боже!
(Підставив стул).
Варка натикається і пада; Печариця втік за двері. Варка схоплюється і прямо на Хропка.
Вихід VI
Ті ж і Хропко.
Варка
Ах ти, п’янице! А в цій руці що?
(Вирива у Хропка чубук; люлька розбилась, упавши).
Хропко
Тю, навіжена! Чи ти не сказилась?.. Мою люльку розбила?!
Варка
Ох, лишенько! Це – пан!
Хропко
Ну, що тобі, каторжній, зробити?
Варка
Каторжній?! Коли пускаєте злодіїв та п’яниць!
Хропко
Ти ще, сліпий чорт, мене вчитимеш! Тільки шкоди та збитки через оцю каліч.
(Випхнув за двері; побачивши Сашка).
Гей, ти, лобуре!
Вихід VII
Хропко і Сашко.
Сашко
Ви мене кликали, тату?
Хропко
Тебе.
Сашко
Чого?
Хропко
Хочу з тобою побалакати раз, та гаразд; тебе б не слід було і в хату пускати, ну та вже…
Сашко
Чим же я вас так прогнівив? Одежою?
Хропко
(передразнюючи).
Одежою, одежою, блазню! І одежою! Батька вже за нівець вважаєте? Дурний, мовляв, що його слухати?
Сашко
Не розумію, до чого річ? З такої мализни ще неповаження нема; та і знов: можна присилувати кого слухатись, а поважати, коли нема за що, не присилуєш… За які вчинки, то і діти можуть не поважати…
Хропко
Га?! Так діти батьків судить будуть? Яйця курей учити? Не діждете! Перевчились уже на один бік! Годі! Кінець! Більше до ніверситета не пущу!
Сашко
Навіщо ж мене оддавали, коли не хочете, щоб кінчав?
Хропко
Навіщо? Здуру!.. Думав, що доведу, дворянином зроблю… а він он що: у мужву пошився, ні батькового, ні божого слова знати не хоче!
Сашко
Ні, боже слово я знаю.
Хропко
Знаєш? До церкви ходиш? Пости справляєш?
Сашко
Не в тім суть; я дух християнського закону знаю і падаю ниць перед великим і вічним словом Христа: «Возлюби ближнього свого яко сам себе!»
Хропко
Учи, учи батька!
Сашко
Я не вчу, а питаю: за віщо ви не хочете дать мені університета скінчить? Було б змалку мені не показувати світу, то, може б, я і заснидів у темряві; а тепер, покуштовавши правди і науки, трудно назад вернутись.
Хропко
Кому це ти кажеш – батькові чи наймитові? То, значить, моєї волі над дитиною нема? Е, ні! Годі лодарства, годі! К бісу те вчення! Я хочу, щоб ти мене змінив, бо я вже наробився на вас; адвокатом поставлю і женю: така моя воля.
Сашко
Женитись це моє власне діло, а адвокатом я не буду, я їх завжди ненавидів: вони тільки нацьковують людей задля здирства.
Xропко
То то б і я здирщик?
Сашко
Мені ваші діла не звісні, тільки я позвів отих не терплю.
Хропко
Цить мені, блазню! Так ти похилитись моїй волі не хочеш?
Сашко
Це було б над моїм розумом і над моєю душею знасилля, а такого над собою гвалту не попущу.
Хропко
Е, так пора з тобою не так! Ні шага більше не дам! Хоч здихай з голоду!!
Сашко
Це ваша воля. Що ж? Буду битись сам, а таки науки не кину.
Хропко
Бийся, бийся, хоч головою об стіну! Та геть мені звідціль! І на очі не попадайся!
Сашко
Спасибі, батьку, за добре слово! Женете сина з очей – бог з вами; колись згадаєте і покличете, та, може, пізно буде!
(Виходить).
Хропко
Із пам’яті викину!! От і діждався помочі, викохав сина, вивів у люде! Що ж це? Гей, стрепенись, Василь Трохимович! Ще ж твоя власть і сила! Не постарів же ти на ганчірку?
Печариця витикався з-за дверей кілька раз.
Вихід VIII
Хропко і Печариця.
Печариця
(перехиля графинчик в рот).
Для храбрості, а тепер дерзай!
(Виходить п’яненький).
Достойнійший Василій Трохимович!
Хропко
А, ви тут? Чули, який синок? Діждався!!
Печариця
Чув і поражен печалію… Єслі такого родителя… ох, господи… да тогда уже всьому світу розпастись слєдуєть, погрузиться в мрак ничтожества: потому даже серце заніміло, – єслі би у меня такой отець… да я не знаю что… не то к кожному слову приникал би вухом, но к кожному звуку… да ноги цілував би! А тут какое огорченіє!
Хропко
(жме руку).
Спасибі, спасибі! От чужий, а і вам жалко мене…
Печариця
Так жалко… так вопієт вся внутренняя моя, що і тіла б урізав, аби стать вам у поміч… істинно!
Хропко
А от син допоміг!
Печариця
Ох, ох! Авесалом! Єслі би я мог…
Хропко
А може, справді ви б до мене у науку поступили – на адвоката, то і поміч буде.
Печариця
Я до адвокатських ділов большое пристрастіє… так как… потому… только неискусен єщо…
Хропко
Не святі горшки ліплять.
Печариця
Оно дійслительно. К тому ж, учительство низкоє і малодоходноє упражненіє… канітель…
Хропко
Коли так, то я з вас чоловіка зроблю: ви писать умієте, у розмові закидаєте по-вченому.
Печариця
Да, да, могу: принімая во вниманіє отношеніє законоположеній… апеляціонних к умозаключенію… абсолютно… от только у законах… слабоє понятіє…
Хропко
То пусте! Законами начинимо вас, як ковбасу салом, аж виприщить; та потрошку – з малого діла до великого.
Печариця
Благодарю, то єсть вот как благодарю!.. Позвольте ручку! По гроб жизні…
Хропко
Радий, радий! Так я вам припоручу оце діло Тхоришине: керувати я буду, а ви тільки пишіть за мене. Замість блазня – ви!
Печариця
Все, все буду ісполнять… по глаголу вашему… Одним словом – по гроб… і шабаш! Потому душа польна… Ох, как польна! Ви призріли мене, раба недостойного, – і я чувствую, потому не скотина! Ох, благодітелю мой, довершіть свої неізріченниє милості, сділайте мене до конця щасливим…
Хропко
Що ж там, кажіть!
Печариця
Дерзаю, не видержу… страха ради іудейська… дерзаю просить руки вашей дочері… потому – одна погибель… такое обожаніє, хоч вервіє на шию.
Хропко
Чи й справді! Так ви любите Дуню?
Печариця
До умо… умоп… умопромоченія, даже мішається все в мозку.
Хропко
(набік).
А що ж? Почтительнійший син буде, і помішник добрий… з попівського званія, пошти дворянин.
(До його).
Я проти цього нічого…
Печариця
(кидається до руки).
Осліплен вашею милостю… то єсть хоч у корінь запрягайте… одне слово, воскрес із мертвих… лікуй і веселися, Сіоне!
Хропко
Ви з радощів аж оп’яніли.
Печариця
Да, да, істинно оп’янів… іменно з радощів. Лікуй і веселися!..
Хропко
Ну, а батько ж як? Благословить?
Печариця
Обома руками… верно! Вот тільки я боюсь за Євдокію Васильовну…
Хропко
Ну, це моя власть, моя і сила.
Печариця
Да, да. По заповіді: «Чти отца твоего». Вот только, чтоби наущеніє братця… удалить би спокойніє, потому дівчинка… да і вам… вот Пріся…
Хропко
Іди, іди! Спи спокійно! Коли я кажу згода… то це мертве!
Печариця
Позвольте облобизать вас, как собственноручного родителя… потому чувствую…
(Обніма).
Тепера, значить, амінь і шабаш!
(Уходить).
Лікуй і веселися, Сіоне!
Хропко
Єй-богу, я радий! Треба тільки Дуню швидче нагнути, щоб вибити дур про того Грицька. Гей, Дуню, Дуню!
Вихід IX
Хропко і Дуня.
Дуня
Ви мене кликали!
Хропко
Еге ж.
Дуня
Чого?
Хропко
Ось, слухай… а чого ти так розжеврілась?
Дуня
Книжку читала, Сашко привіз, – така чудова!
Хропко
Годі отих книжок, а надто від йолопа! Які вони тепер! Пора уже за друге думати: он і люде трапляються.
Дуня
Які люде!
Хропко
Пару, значить, господь посила, своє гніздечко матимеш.
Дуня
Яку пару?
Хропко
Учитель наш, прохвесор Печариця, тебе свата, і, по-моєму, він жених добрий, чоловік розумний, смирний, не простого коліна. Або служитиме, і ти благородною будеш, або попадею!
Дуня
Я за його не піду, тату!
Хропко
Як? Що? Не підеш? Та я вже слово дав.
Дуня
Я не люблю його, тату! Він противний п’яниця!
Хропко
Дуню! Ти знаєш мене: коли я кажу гаразд, так гаразд: я слово дав!
Дуня
Таточку, я не піду; не силуйте мене!
Хропко
Га? Що моє вухо чує? Чи не заложило?
Дуня
(плаче).
Таточку, голубчику! Не губіть мене! Пропаща я з ним навіки! Лучче камінь мені на шию, ніж оддавати за такого осоружного! Я не переможу свого серця… я люблю другого…
Хропко
Кого? Мужву? Га?
Дуня
Тату! Не сердьтесь!
Хропко
Як? Мугиря репаного? Щоб мені таке безчестя!
Дуня
(рида).
Матінко моя ріднесенька! Глянь на мене хоч ти з високого неба, порятуй свою доню! Сирота я, сирота! Таточку! Змилосердьтесь!
Хропко
Ані писни про це! Я слово дав; за Печарицю підеш!
Дуня
(встає).
Не піду, хоть що хочте робіть!
Хропко
А це якої? Супроти батька? Це братець вас науча плювати на батька? Так я ж того ланця з дому прогнав, а тебе зв’яжу, а повінчаю.
Дуня
(голосно).
Не піду я за Печарицю, хоч заріжте!
Хропко
Мовчать, щеня!
(Замахується).
Дуня
Ой! Не бийте ж мене!
Сашко
(вбіга).
Опам’ятайся, батьку!
Вихід X
Хропко, Дуня і Сашко.
Хропко
Ти мене смієш учити? Вон!
Сашко
Я з вашої хати піду; але за що ви над сестрою знущаєтесь?
Хропко
Що ж це таке? Я не хазяїн у власній хаті? Я не батько своїй дочці? Вона сміє проти моєї волі?!
Дуня
(кидається знову навколішки).
Таточку, пожалійте мене! Пожалійте брата!
Хропко
Геть, клята! Щоб я і писку твого не чув: підеш, підеш за Печарицю!
(Кулаком об стіл).
Сашко
Батьку! Не губіть сестри, не топіть її молодого віку! Не пхайте її проти волі за цю гадину: вона ж ненавидить його. Ну, не любите мене, женете з хати – ваша воля, а Дуня що ж вам вчинила? За її любов таке катування?
Дуня
(ридаючи).
Таточку!!
Хропко
(встає).
Мовчать!
(Підніма чубук).
Ані писни!
Вихід XI
Ті ж і Пріся, потім Варка.
Пріся
(кидається в ноги).
Паночку! Голубчику!
(Ловить руку).
Хропко
Геть!
Сашко
Встань, голубко! Не побивайся! Поки я живий, ніхто над тобою не познущається! І ти, Прісю, не плач, – не вблагаєш!
Варка
Де ж сокіл мій? Вигодувала, випестила!
Хропко
Вон з мойого дому! Вон!
(Тупа ногами).
Щоб до смерті і порога не переступав мені! А по смерті і ниткою моєю не поживишся: ти не син мені!
Варка
Господи! Батько сина виганяє!
Пріся
Ох, мати божа!
Сашко
Ex, батьку, батьку! За що ти мене проклинаєш? За що ти її, бідну, пакуєш навіки? За те, що од нас тільки щиру шанобу і прихильність маєш? Ви похваляєтесь, що не лишите мені надбаного добра, – не злякаєте тим: мені його не треба, я і своїми руками собі загорюю долю і чисту копійку. Нам батька було треба, а не добра його! Батько клене і жене дітей, а і без них буде тяжко. Все оте ваше надбання не дасть ні щастя, ні супокою вашій душі; щирого слова ви кругом себе не почуєте, а прийде час, і його пожада одинока душа: стануть тоді перед вашою совістю всі неправди – і не буде для вас навіть тієї утіхи, що чинили їх із-за любові до рідних дітей.
Хропко
(з піною).
Мовчать, собако! Вон!
Дуня
Тату! Не проклинайте!
Пріся
Ой лишечко тяжке! Ой пробі!!
Дуня
Батьку, голубе! Не женіть нас!
Варка
І матір зігнав з світу, і дітей жене!
Хропко
Вон! Всі вон, прокляті!
Всі плачуть і обнімають Сашка.
Сашко
Прощайте, дорогі мої! Спасибі вам! Про вас я дбатиму! Жалко вам мене, мої друзі, а мені… і його жалко! Бог з ним! А прийде час – наплачеться він, більше нас наплачеться!
(Виходить).
Хропко ніби хоче завернуть сина, а далі маха рукою.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 549 – 565.