Дія четверта
Михайло Старицький
Дворище Вовків. Направо, на другім плані, хороша хата; наліво, на третім, рублена комора; од неї тин з воротами посередині і іде аж поза хату. Посередині стоїть голубник; під хатою висить перепел і скамейка стоїть коло столика.
Вихід І
Сашко і Вовк. Сашко сидить коло столика, чита книжку і записує, а старий Вовк годує перепела.
Вовк
Ну, чого ж ти лякаєшся? Ось і водичка, і сім’я… Та стій же, головку здуру розіб’єш… ну іду, іду! А ти подякуй – «під падьом!»
(Повернувся до Сашка).
А ви все за книжками, Сашко, і не обридне хіба?
Сашко
Та так, Петро Семеновичу, настоящої роботи нема, то і пережовуєш дещицю.
Вовк
Скучаєте, скучаєте у нас, помічаю.
(Сіда).
Ви б хоч на полювання пішли, абощо.
Сашко
Та що з того? Ноги поб’єш, а думок з голови не виб’єш.
Вовк
І то правда, та якось воно буде… ви отим думкам волі не давайте!
Сашко
Як-то не давать! От ви – чужі люде, а для мене такі добрі, як найкревніші: все коло мене упадаєте, все пеклуєтесь… уже не знаю, чим я вам оддячу?..
Вовк
Та що ви турбуєтесь? Любимо вас, та й годі.
Сашко
(жме руку Вовкові).
Спасибі! От ви чужі, і любите, і приймаєте, а батько рідний вигнав! Ex, поки він з вами дружив, то і сам людиною був, а як одірвався – то і…
Вовк
То через того Печарицю миршавого…
Сашко
Чув; він же тепер трохи чи не орударем якимсь у батька.
Вовк
Щоб він ще не завів його до якого-небудь паскудства… Оце я був у слідователя – за конокрадів прибіг, – та й стрів отого ідола з урядником; на візку їхали.
Сашко
Попався в чім?
Вовк
Ні, не похоже: урядник з ним ласкаво, а він щось набріхує… тож мене і здивувало…
Голос Вовчихи
Де старий? Тут би сьогодні помочі дати, а він ходить.
Вовк
Старенька гримає… А що це Дуні вашої кілька день не видкб?
Сашко
Мене самого тривожить; хоч Пріся і казала, що батько притих…
Вовк
(встає).
Може, до часу? Вирвати б їх, от що!
(Пішов до голубника).
Сашко
Ex, коли б! Та як?!
(Замислюється).
Вовк
(махаючи хусткою).
Гулі! Киш, киш!! Що це? Ані крилечка! Киш, киш!
Голос Вовчихи
Та йди-бо, старий!
(На порозі).
Чи ба? Маненький – з голубами бавиться!
Вовк
Пропали, ані пера нема. Чи не внадився кіт?
Вовчиха
Та йди мерщі, – тут діло; а на голубів і на котів час знайдеться…
Вовк
(ідучи).
Ну, вже як і піймаю я твого каторжного кота!
(Заходить у хату).
Вихід ІІ
Сашко сам.
Сашко
Ох Прісю, Прісю! Треба ж було при такій скруті і серцю дурному озватись? Жити захотілось: якраз упору! А чи любить вона мене? – Любить, любить! Годі! Стріпонись, Сашко! Той не плавець, хто не любить бурі: чим більша хвиля, тим більше завзяття.
Вихід ІІІ
Грицько, Вовк і Сашко.
Грицько
(верхи).
Тату! тату! Скажіть матері, що з обжинками йдуть, – я оце обігнав.
Вовк
Дожали хіба? А скільки стало на морзі?
Грицько
На Гнилій по вісім кіп, а на Кривій по дев’ять.
Вовк
Спасибі милосердному богу! Порадую стару.
(Пішов у хату).
Грицько
(до Вусті).
Одведи до стайні коня: та не напувай гарячим.
(До Сашка).
Здорові!
Сашко
Не здорові, а здоров!
Грицько
Ну, і здоров! Ще помиляюся.
(Обніма).
Сашко
Ти б і мені накинув яку роботу.
Грицько
Яку ж би таку! Білої не придумаю.
Сашко
Ет, розгородилися люде і роботою: для одних біла, для других чорна. А мені од цієї білої тільки нудота одна!
Грицько
Хіба думаєш кидать науку?
Сашко
Та думать не думаю, а де я тих достатків візьму, хоч на перші часи?
Грицько
Об цім не клопочись: достатки знайдуться.
Сашко
Де?
Грицько
Та – скільки тобі треба?
Сашко
Не якого й багато, карбованців хоч би з п’ятсот на початок… та де їх узять?
Грицько
Пустяк! Ти одно слово батькові скажи, то й будуть.
Сашко
З якого ж права я братиму їх у вас?
Грицько
А у свого батька брав?
Сашко
Ну, то на те ж батько… повинність така, своя кров, а тут чужий.
Грицько
Гріх тобі, Сашко, себе узивати чужим.
Сашко
Та я бачу, що ви мене любите, хоч і не знаю, чим заслужив; спасибі, але живитись чужим…
Грицько
Чого ж живитись? Скінчиш науку, заробиш – оддаси: просто позика.
Сашко
Грицю, брате мій!! Оживив ти мене своїм щирим словом: така проста і чесна думка не приходила мені в голову.
Грицько
Коли такою мализною можна тебе заспокоїти, то я такий радий!
(Обніма).
Я тебе давно у своїй сім’ї і лічу… Коли признатись… Дуня тобі нічого не казали?
Сашко
Ні! А що?
Грицько
Тільки ти не розсердься, не образься… що ж удієш? Ми… давно вже з ними кохаємось…
Сашко
А-а, он що! Ач, від мене і затаїла! Ну, я за сестру дуже радий.
Грицько
(обніма).
Голубчику! Друже мій! А я боявся тобі признатись, думав, що погордуєш?
Сашко
Зроду-віку: кращої долі я і не хотів би їй. Ти парубок чесний, хороший, щирої, теплої душі… та, коли любитесь – то якого ж ще щастя? Тільки як сім’я твоя?
Грицько
Про мою і казать нічого, а от твій батько – горе!
Сашко
Аби вона согласна, а коли батько буде ламать нарочито щастя своєї дочки, то… якось уже, а це діло владнаємо.
Грицько
(обніма).
Господи! Який я буду щасливий!
Сашко
І я, бо знаю, що сестрі буде тут рай.
Грицько
Пилинці на їх сісти не дам.
Вихід IV
Ті ж і поселяне, хлопці та дівчата.
Хор
(почина за воротами. Попереду хлопець і, дівчинка в вінках із жита і пшениці).
Ой із-за гори та буйний вітер віє,
Ой там удівонька та пшениченьку сіє,
А посіявши, та стала волочити,
А доволочивши, стала бога просити:
Ой уроди боже та пшениченьку яру,
На вдовиних діток та на вдовину славу!
Вовк, Вовчиха і Вустя виходять з пляшками. Всі їм кланяються. Вовки приймають вінки від першої пари. Впродовж хору частують.
Селяне
Поздоровляєм панів господарів з обжинками! Дай господи і на той рік діждати!
Вовк
Спасибі вам, що допомогли нам пожати.
Дехто
А кому ж і помагать, як не вам.
Другі
Адже ви всім помагаєте.
Вовк
А то ж як?
Вовчиха
Скільки спромоги.
Хлопці
Спасибі за чарку.
Дівчата
А що ж тепер? Утнем веселіщої!
(Починають під козачок танці).
Гурт
(підспівує).
Гриць мене, моя мати,
Гриць мене покохав;
Гриць мені, моя мати,
Черевички подрав…
Ой гоп, тиньєни!
Вари, жінко, лини!
Вовчиха
Спасибі, що повеселили. Ідіть же до господи, перекусіть по трудах.
Вовк
А я за музикою пошлю, то знову буде ногам праця.
Дівчата
То нам байдуже; а от лодарі!
Хлопці
Побачимо, хто перше одкида?
(Заходять у хату з Вовками).
Вихід V
Ті ж і Тхориха.
Тхориха
Здрастуйте, добридень вам!
Вовчиха
Чого ви плачете? Яке нещастя?
Тхориха
Ох, таке діло, що пропала я, з малими дітьми пропала!
(Плаче).
Послідню земельку, лучку батьківську грабують.
Грицько
Яким способом?
Тхориха
Через того каторжного.
Грицько
Та в чім діло було?
Тхориха
Як діло? А ось! Ще покійний мій чоловік, царство йому небесне і вічний покій, щоб над ним, над голубчиком, земля пером була… Так ото ми задумали з ним прикупити огорода і будувати хату. Ну і позичив покійничок тисячу карбованців.
Вовчиха
Тисячу карбованців?
Тхориха
Еге ж, тисячу карбованців. Дав отой суціга гроші на десять год і взяв на десять год у заставу лучку батьківську, ото що за поповою зараз.
Вовчиха
Знаю, знаю, добра лучка.
Тхориха
Господи! Там така добра, що мов серце у мене з грудей вирвали: там і сінце, і огородника, і коноплі, і очерет, і лоза. Побий його лиха та нещаслива година!
Сашко
Так що ж там далі?
Тхориха
Так ото ж, як чоловік мій умер, хай на тім світі царствує, щоб його душеньці – чого тільки забажа, – дак я почала голосить: «Що ж ми, покійничку, без тебе і без лучки будемо робити? Хто нас буде зодягати і годувати?» Та взяла усю худобу і пасіку поспродала та й оддала Передерієві тисячу карбованців.
Вовчиха
Оддала, кажеш?
Тхориха
Еге ж! Оддала, своїми руками оддала, щоб оту лучку одібрати. Що ж би ви думали? Передерій гроші узяти узяв, а лучку не віддає: каже, на десять літ заставлена! – Який такий закон? Гроші віддала – земля, значить, моя! А він косить сіно… Ну, ми забрали те сіно і сидимо собі, нічого! Коли це якось увечері дід-пасішник сусіль до мене у хату: «Ідіть, – каже, – до пана!» – «Чого?» – «Діло є». – «Яке?» – «Там уже скаже». Думаю я, що воно і до чого? Чи йти, чи не йти? І не хотілося ж, мов за полу мене держало, так намігся глухий: «Ідіть та ідіть, бо жалкуватимете…» Ох, жалію вже я тепер, аж давлюсь отим жалем неситим.
Сашко
Нуте! Нуте!
Тхориха
Я ж і прийшла. От пан і кажуть, що так, мов, і так: на тебе позов іде! Приходили мене просити, дак я, кажуть, на таке діло не пішов; та так причитують: «Тебе, мовляв, удовиці, мені жалко, за твоїми сирітками серце болить». Щоб воно у тебе боліло і вдень і вночі!
Сашко
Нуте! Нуте! Невже батько?
Тхориха
Кажуть, що гобі треба в окружний подавать, бо в мировім програєш. А я їм: а дулі не з’їдять? У мене купча! Так вони, – що купчу, як догори ногами постав, то погане вийде.
Вовчиха
Погане?
Тхориха
Еге ж, погане! Бамага, кажуть, як баба!
Сашко
Боже! На які дуріння пускається батько!
Грицько
Ловко підстраща.
Сашко
Що ж далі?
Тхориха
Так як почав, як почав, у мене аж душа похолола, – що, як перевернуть бамагу догори ногами?! Просю я їх: «Поможіть мені!» А вони: «Я сам не можу, а знайду тобі аблаката», та і знайшли ж, бодай його добро так знаходило!
Сашко і Грицько
Кого?
Тхориха
Печарицю.
Сашко
Отого дурноголового?
Вовчиха
П’яницю?
Тхориха
Ох, дурноголовий! Розбійник! Харциз! Щоб йому і на сім, і на тім світі давитись моїм добром і не вдавитись! Я дала йому довіреність: у город їздили; що писали – не знаю. Дала та і сиджу собі, радію; ніхто мені нічого не перепина: картопельку викопала, коноплі вибрала… а це вчора приходить вихрест Рачко і каже, що купив мою лучку. «Як купив? Я не продавала і ні за які гроші не продам!» – «Все їдно, ваш повірений продав!» Я так і впала на ослін, а діти в плач, у крик…
Сашко
Це мошенство! Це розбій!!
Тхориха
Розбій, голубчики мої, розбій! Порятуйте і порадьте, що мені в світі робити?
Сашко
Це уголовне діло. Зараз же треба зничтожить довіреність і до слідователя подати бумагу.
Тхориха
Хто ж мені, нещасній, напише?
Сашко
Я напишу, тітко.
Тхориха
На батька б то?
Сашко
У таких лихих справах нема батька… Як вас зовуть і прозивають.
Тхориха
Домаха, вдова Тхорова, тобто Тхориха!
Сашко
Гаразд. Я зараз напишу; тут хапке діло!
(Бере папір і пише на столику).
Вовчиха
Ая мерщі коня дам вам у город.
Тхориха
Ох! Спасибі ж вам, спасибі!
Грицько
Мамо, їм нічого їхати: слідователь тут.
Вовчиха
Ще й краще.
Сашко
А-а! Опам’ятатись не можу! Сором і тяжка зневага пала на щоках моїх! До чого впав ти, батько? До яких вчинків може довести ота згага до наживи, оті аблакатські крутні?
(Пише).
Тхориха
Яка добряча у синка Хропкового душа! Пошли їм мати божа!.. А мені пробачте на слові, бо вже так ограбили, так ограбили, що тільки сорочка на мені, та діточок троє голодних: куди я з ними притулюся, під якими тинами звалюся?
Вовчиха
Та не побивайтесь: дасть бог, на добре вийде.
Грицько
Ось же пишуть бамагу.
Тхориха
Та награди вас усіх царице небесна!
Сашко
Ну, ось вам і прошеніє; несіть мерщі до слідователя.
Вовчиха
А я і грошей на всякий случай дам. Піди, Грицю, винеси.
Тхориха
Ох рачителі, благодітелі мої, заступники наші! Пошли вам господи і на сім, і на тім світі, чого тільки ваша душенька забажа; щоб і діткам вашим, і внукам вашим, і правнукам!
(Виходить слідом за Вовчихою).
А Грицько забіга спочатку у хату, а далі їх доганя.
Сашко
Батьку, батьку! Одцурався ти од сина, з дому вигнав за те, що не схотів він адвокатом бути, а от тепер я і адвокатом зробився! Але на кого ж тільки написав я першу бумагу, ще й уголовну? На тебе ж! Так – син на батька! Чи не насміялась ти наді мною, доле?!
Вихід VI
Сашко і Пріся.
Пріся
(вбіга).
Паничику, лебедику, сонечко!
Сашко
(обніма).
Прісю! Зіронько! Як ти вирвалась?
Пріся
Я ще до схід сонця була тут, так Грицько не захотів будить вас. Дуня зі мною прийшли.
Сашко
Де ж вона?
Пріся
Там Грицько з матір’ю перестріли їх, а я до вас…
Сашко
Що ж батько, пустив?
Пріся
Де там!.. У нас таке оце вчора коїлось, що не доведи господи!
Сашко
Так і знав, – у мене пречуття було; але що ж?
Пріся
Ото після того, як ви вибрались, то старий пан зовсім були притишились; самі було ходять смутні та з собою балакають, аж страшно було. Як дали якусь бамагу отому кривоокому, дак той і на очі більш не показувавсь, так що пан було часто бубонять: «Ой чи не на чорта наскочив я?»
Сашко
На чорта, іменно на чорта!
Пріся
Вчора ото прийшов безокий чорт, та п’яний, п’яний, – і прямо так і почав на старого гримати: що, мов, я так і так зроблю, я вас в Сибір підведу, коли не оддасте за мене вашої дочки. Пан аж ошалів, почав змагатись; так пан на його, а він на пана – і перелякав чимсь. Тоді пан покликали Дуню і почали насідати і просьбою, і грозьбою. Панна в сльози та в ноги; так і старий пан як затупотять ногами, аж піна з рота летить! Та і замкнули обох нас в комору.
Сашко
Збожеволів!! Злигався з таким псом, що справді через його може до тюрми вскочити.
Пріся
І до мене все лізуть…
Сашко
Розбещений ласун! Як же ви вибрались?
Пріся
Варка вкрала ключі і нас випустила.
Сашко
Вам не можна там зоставатись далі!
Пріся
Та я швидче втоплюся, ніж вернусь…
Сашко
І не кажи такого, моя горличко: я пристрою тебе.
Пріся
Де?
Сашко
Отут, у Вовків, поки в Одесі справлюсь.
Пріся
Хіба ви знов туди поїдете?
Сашко
І незабаром.
Пріся
Незабаром? Голубчику! Соколе мій! Візьміть і нас з собою: я куховаркою буду, наймичкою, чим хочете, аби при вас…
Сашко
Прісю! Серденько моє! Ти любиш мене?
Пріся
Господи! Ще й питають!
Сашко
(обніма).
Так любиш? Щастя моє! Несподіваний раю! Ніколи тепер не розлучимось.
Пріся
Як же?
Сашко
А хто ж розлучить? Повінчаємось…
Пріся
Хто? З ким?
Сашко
Я з тобою.
Пріся
Ой! Що ви? Що ви? Чи то ж може бути? Зроду!
Сашко
(цілує).
Ані писни!
Вихід VII
Ті ж і Дуня з Грицьком.
Дуня
(виходить з Грицьком з воріт, кидається з сльозами на шию братові).
Братику, серденько! Оборони мене! Я не піду до тата! Він приневолює мене вийти за Печарицю… а я ненавиджу його… я люблю Гриця!!
Сашко
Заспокойся, заспокойся, моя голубко! Тепер не ті часи… гвалтом і над дітьми не можна знущатись…
Грицько
Я казав тобі… ми любимось з Дунею. Захисти її, поможи нашому щастю!
Сашко
Та що ж, мої друзі? Коли ні просьбами, ні сльозами не можна ублагать батьківського серця, то перевінчайтесь, по-моєму, та й кінець!
Дуня
Як же без батька? Без його согласія?
Пріся
А брат?
Грицько
Дуню! Голубочко! Батько мій і попа, і все уладна! Не сперечайтесь у сім братові!
Дуня
Ох, нема моєї неньки. Вона б заступилась за мене у батька… а то проклянуть!
Сашко
Невже ти боїшся отих прокльонів? Що вони? Стареча лайка, безсила досада! Одумається – потім і простить.
Дуня
А як не простить?
Сашко
Як не простить, то, значить, нема у нього серця!
Дуня
А скільки муки до того приймеш?!
Пріся
І-і! Для такого щастя я б згодилась піввіку страждати. А то що?
Дуня
Та ти… я знаю…
Грицько
(цілує руку у Дуні).
Дуню! Згоджуйтесь, як брат каже, а то я мало не два роки жду не діждуся своєї долі.
Сашко
Не бійтесь! Ніхто тепер нашого щастя не злама. Повінчаємось разом: ти з Грицьком, а я з Прісею!
(Пригортає).
Дуня
Хіба ти любиш Прісю? Боже, як я за неї рада, бо вона від тебе без пам’яті!
Грицько
(обніма).
От радість, так радість! А ти і не признавсь мені!
Сашко
Та і ви ж мене таїлися?! А тепер!..
Вихід VIII
Ті ж і Вовк з Вовчихою.
Вовк
(виходить і до Вовчихи).
Іди, стара, почастуй там!
Грицько
Мамо і тату! Я переговорив з Дунею. Благословіть нас!
Вовки
(підходять).
А що там, діти?
Грицько
Не бійтесь, Дуню; мій батько і моя мати любитимуть вас і жалуватимуть, як рідну дитину.
Вовчиха
(обніма).
Як рідну, як рідну, голубко моя!
Вовк
А вони согласні?
Дуня
(засоромившись).
Согласна.
Вовк
Щасливий же ти, синку! Я знаю, що ця дитина – перлина, дорога перлина. Таку жінку мати – більшого щастя не треба. Дайте ж мені пригорнуть вас, як свою найріднішу донечку.
Вовчиха
(обніма).
Іменно, як дочку рідну!
Вовк
Діти мої, любі мої! Хай вас бог благословить, як ми благословляємо!
Вовчиха
Хай пошле вам щастя і радість довіку!
(Обніма).
Сашко
Дайте ж і мені вас обняти, мої дорогі друзі!
(Обніма).
Будьте ж і мені батьком та матір’ю, благословіть і мене!
(Бере за руку Прісю та принада до його).
Пріся
(червоніє).
Сашечко! Ви таки…
Вовк і Вовчиха
Он як! Ну та й парочка ж! Благослови ж і щасти вам боже на все добре!
(Обнімають).
Дуня і Грицько
(обнімають товаришів).
Поздоровляєм, поздоровляєм!
Грицько
Таточку, не гаймо тільки часу, бо як сполошиться їх батько, що втекли вони…
Вовк
А правда, ми на радостях і забули про старого свата. Я піду до Василя сам; я помирюсь з ним, перепрошусь за всі вини, коли я що вчинив, буду благать за щастя наших дітей, а ви поспішайте до церкви.
Вовчиха
Поцілуй же мене, старий! Обнімемось і ми!
Вовк
(цілує).
А я нап’юсь сьогодні, єй-богу, нап’юсь!
Вихід IX
Ті ж і урядник з соцькими.
Урядник
(раптом і суворо).
Скривающіїся тут у Вовка діти господина Хропка, по імені Александер і Євдокія, іміють немедленно, совмісно со мною, явиться в станову квартиру.
Всі шарахнулись, як від грому.
Вовк
Як? Що?
Сашко
З якої причини?
Вовчиха
Ох, мати божа! Разом
Дуня і Пріся
(ламаючи руки).
Пропащі ми!
Грицько
Стійте! Я сам зараз піду до станового, розпитаюсь!
Урядник
І вас потребують, но послі, а Александра і Євдокію Хропков прошу слідовать за мною немедленно, без сопротивленій! Соцький, заходи направо!
Сашко
Та по якому ж ділу?
Урядник
По чрезвичайной надобності!!
Всі закам’яніли.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 566 – 577.