Дія друга
Михайло Старицький
Садок, глухе місце. Вздовж кону іде тин, направо – курінь, за ним пасіка. Перед куренем ослончик.
Вихід І
Дід сам.
Дід
(довба корпака).
Ну, та й пече!
(Утира піт).
Аж піт облива. Оце вже літо настало, справжнє літо… пересунутись у холодок, абощо…
(Пересовується).
А ти, Прісю, не плач: ще наплачешся. Ганяють ото все, чи чого? Ох, ох, ох! Жироїди! Скажеш, що, мов, дід двічі ходив, та не заставав Тхорихи… то оце ще піде… Не бере долото – треба насталити. Та чого йому, скажи, так пильно припало Тхорихи? Діла то все! Виходить, одкопав… такий не одкопа? Ого! Одкопа, з-під землі видере! Аблакат! Піди ти з ним – і сорочки збудешся. Вірно! От скільки живу, не чув перш про. аблакатів, а тепер їх розплодилось, – що плюнь тільки, то і в аблаката попадеш; з них уся і біда пішла: перше усяк боявся тих ділов як вогню, а тепер тільки і чуєш, що до мирового та до мирового! Ото кляті оті аблакати усе трогають та нацьковують: глянеш, у людей худоба шкереберть пішла, а в аблаката пузо одпаслось…
Вихід ІІ
Дід і Сашко.
Сашко
Здорові, діду! Що це ви буркочете?
Дід
А?! Це ви, паничу. Здрастуйте, здрастуйте! А я думав, що Пріська… аж її і нема.
Сашко
Хіба Пріська у вас була?
Дід
Як кажете?
Сашко
Пріська, кажу, приходила?
Дід
Та приходила ж, так; отож я і питаю, чого панича не видко, де він? Дак вона щось почала гомоніть, та не розібрав… Питаю її, а вона як заплаче… Чого се ти… Думаю собі, що за оказія!! Та й гомоню ото.
Сашко
Золоте серце у тії Прісі.
Дід
Що в стрісі? Та то мої струменти… От часом довбаю собі що-небудь сліпуючи. Да сідайте, чого ви стоїте? Сідайте, та побалакаємо. Позаторік як бачив вас, то й досі, аж скучив. Далебі, скучив!
Сашко
(сіда).
Спасибі вам, діду.
Дід
(придивляється).
Нуте, я на вас хоч подивлюся. Батечку мій! а убор який! Лицар, як є лицар! Давній лицар! Тепер таких і немає, а я ще зазнав. Тільки чого ви в такім уборі та смутні? Та якби я такий козак, то піді мною земля гори; а дівчат тих одним поглядом десятками бив би! Е, ви діда не знаєте – вогонь був! То тепер от на чорти батька зна що перевівся, а перше було – ого! Не попадайся дідові!
(Нюхає).
Єй-богу, правда!
Сашко
От вам, діду, подобається ця одежа, а батько через неї цурається сина.
Дід
Чіпляється за тина?
Сашко
Ні, батько сердиться, що мужичий убір надів.
Дід
Он що. Значить: не до смаку! О, пан такий, не люблять! Куди йому при сумі. Якраз на таких і напали!
Сашко
Отож і накинувся на мене.
Дід
Накинувся, кажете? Ще б не накинувся!
Сашко
Чого ж він боїться?
Дід
Щоб сина за мужика не взяли. Як же йому не боятись. Батько ж ваш, вибачайте, не справжній пан. Він же спочатку писарчуком був у Харка, а далі до станового влучив, а після уже, як прогнали, на аблаката пішов і запанів, як би справжній! Справжній не боятиметься, справжньому що? Його всякий за пана призна, що б він не одяг… а наш брат боїться!
Сашко
Тільки що у тім панстві, діду?
Дід
Що в п’янстві, кажете?
Сашко
Що в панстві.
Дід
Ого, почот, сила. От я вам скажу, що настоящий пан не такий і прикрий… чи то, що він вчений на те, чи що?
(Нюхає).
Певно, учать, муштрують. От і собаку до полювання теж муштрують.
Сашко
Не всяку і собаку вимуштрують!
Дід
Не всяку, кажете? Так, так! Ото вимуштруйте? Ого-го! Не такий він, ні!
Сашко
Та що воно [той Печариця] за птах?
Дід
Еге ж, реп’ях, учепився до старого. Такий та не вчепиться? Ого!!
Сашко
Через його, чув, посварився батько й з Вовками.
Дід
Либонь, підцькує, чому не підцькує?
Сашко
А Грицька не бачили? Перекажіть, що я скучив за ним.
Дід
Та скучив же, скучив! Далебі, такий радий, що бачу вас…
(Обернувшись).
О-о! Дивіться – роя біг дає; треба вулики приготувати і кропильце… Ось поможіть мені! Я зараз, зараз, бачите, як виграє? Утекти думаєш? Якраз, од діда утечеш! Такий то дід, що втечеш! Ого!
(Іде в пасіку з Сашком).
Вихід ІІІ
Сашко сам.
Сашко
Як погано на серці! Третій день як в сім’ї, а і не пізнаю її: усе придавлене ходить, понуривши очі, слова не сміє писнути, тільки нишком сльози втира, і то через батька! Два роки його страшно змінили… чи то, може, мої очі прояснилися? Так ні-таки; при покійній мамі і тато добріший був. Через одежу не хоче зі мною бачитись. Бог з ним! Я і його грошей не візьму: краще на трудову копійку перебиватись як-небудь та знати, що чесно живеш, та і дорікання од його не почуєш! Нема чого і тут сидіти. От Дуні і Прісі шкода: так за мною побиваються, так бояться, щоб я не кинув їх.
(Замислюється).
А яка гарнесенька Пріся зробилася і талановита яка! З сестрою читати вивчилась і до книжок аж горить… жаль буде, як така перлина на смітнику тут заваляється! Усе плаче, що батько на мене сердиться… шкода б то мене так, чи що?
(Замислившись, співа спочатку тихо, а далі дужче яку-небудь сумну).
Коли Сашко не співа, то Дуня і Пріся можуть вийти з дуетом; тілько в такім разі Сашко виходить до діда і по кінці дуета ввіходить.
Вихід ІV
Сашко, Дуня і Пріся.
Дуня
Сашко, голубчику, не журись, ми ось тобі полудник принесли: поїж, поки не прохолов… а то ти не обідав…
Пріся
Ми по пісні і знайшли вас… така сумна.
Сашко
Та для чого ви турбувалися, хіба я не пішов би і до кухні…
Пріся
Що ви, Олександер Васильович, з челяддю?!
Сашко
А чого ж це мені з челяддю соромно?
Дуня
Бо всі знають, Сашко, що син до батька приїхав; а коли не з ним обіда, значить, не допускають…
Сашко
Так і то: не мені сором, а батькові.
Пріся
Які вони недобрі, господи!
Дуня
Ти б, братику, може б, послухався тата? Хоч і жалко ції одежі.
Сашко
Не в одежі річ, а в тім, що він надо мною, дорослим уже чоловіком, хоче своє свавольство показувати… та ще так грубо!
Дуня
То правда.
Сашко
Якби це була просто стареча примха, якби і виказано було мені просьбою, а не грозьбою, то я б сповнив її; але тут діло в цілім настрої думок: батькові хочеться пошити мене у перевертня панича, а мені хочеться зостатись простою та чесною людиною, щоб і по одежі усяк постеріг, хто я, – розумієш?
Дуня
Розумію, мій голубе! Я тебе так люблю!!
(Обніма).
Сашко
Поступись одним, – прийшлось би поступитись і другим, а душі своєї я не продам ні за які ласки, ні за які розкоші!
Пріся
Перекусіть-бо чим… а то все прохолоне чисто…
Сашко
Та мені і їсти не хочеться.
Пріся
І як-таки? Випрацьовались, здорожились – та і не їсти… Чи слабі ви, крий боже, Олександер Васильовичу?
Сашко
Ні! Тільки чого ти мене, Прісю, величаєш Васильовичем? Чому не поводишся як перше, не звеш Сашком?
Пріся
Як можна! То колись було… а тепер…
Сашко
А тепер що ж? У великі пани пошився?
Пріся
Ні, не те… То ми як діти – укупі росли, укупі і гралися… а тепер… я не насмілюсь…
Сашко
Ти мене образиш,. Прісю! Я такий, як і був, шкури перемінять не вмію. Я до вас не змінився душею, то і ви не міняйтесь до мене!
Дуня
Ми тебе ще більше любимо!
Пріся
Господи! Я б радніша – та що пан скажуть!
Дуня
Так ти при татові і величай уже Сашка. Васильовичем, а без його поводься як з братом.
Сашко
Хоч так уже!
Дуня
Адже справді ми і зросли, як рідні, як рівні; рівно і лиха приймали…
Пріся
Ще якого лиха!
Сашко
Ну так, значить, нам рівними і бути.
Пріся
Так перекусіть же, Сашуню, бо все аж задубло.
Сашко
Ну, проти Сашко одмовлятися годі; тілько не перекусіть, а перекуси!
Пріся
(засоромившись).
Ні, ні!.. Так і язик не повернеться!
Дуня
А ти попробуй… Цитьте! Хтось іде сюди?
Сашко
Може, батько?
Дуня
Ні, чи не той п’яниця? Занеси краще обід братові у курінь.
Сашко
Справді!
(Іде за Прісею).
Вихід V
Дуня, Печариця, а далі Грицько.
Печариця
А де ваш братець, Євдокія Васильовна?
Дуня
А вам нащо?
Печариця
Хотілось би зблизиться і згладить неприятное обо мне мнєніє, возникшеє через моє возраженіє.
Дуня
Ви таке завжди городите, що вас і второпать не можна.
Печариця
(усміхаючись).
Да, да, действительно, может, немножко і глубокомисленно… но не можу ж я, дражайшая Євдокія Васильовна, оставить образованний разговор небрежно і снизойти до мужичого?
Дуня
Мужичого? Подумаєш! Ви хоч би по-людськи уміли говорити, а то по чорзна-якому; та ще й хизується, а чаркою мужичою не гидує.
Печариця
Клевета клевет і всяческая клевета.
Дуня
Хіба не чути?
Печариця
Судьба і напасть. Ви, єслі насчот запаха водочного, то это од болізненних припадков; моя маменька перепужались на Іордані, когда стреляли.
Дуня
Розкажіть! А на тім тижні у шинку не допились до бійки?
Печариця
Боже сохрани! Сохрани боже! Хто вам, Євдокіє Васильовно, такий доклад зділав? Напрасно, напрасно! Нічого подобного, рішительно нічого подобного! Во-первих, я і в шинок ускочив вслідствіє бушевавших стихій, во-вторих, єслі со сторони невежественних хамов і возникло неприятноє для меня столкновеніє, то опять-таки потому, что вони хами!
Дуня
Скажіть на милость! Хами? А ви то вже які, благородні?
Печариця
Не подобает вам, Євдокіє Васильовно, усугублять моїх печалей; я к вам со всею душею і помишленіями, а ви… Неужелі, прекраснійшая Євдокіє Васильовно, я нікогда, до послідніх дней живота мого, не сокрушу уміленними восторгами вашого взора і не возбужу соответственних моей страсті желаній?
Дуня
Не псуйте про це і мови…
Печариця
Досадно і возмутительно. Вас, может бить, смущають мої красноватиє глаза; но это тоже припадочно… при хорошей пищі пройдеть… при том можно носить темноцвітниє очки. При очках физигномія моя виіграєть, божусь!
Дуня
Байдуже мені. Ви б уже постарались зробити футляр і на ніс, бо як жар пала!
Печариця
Ніс? Это сущіє пустяки; блейвасом закрасим, аглицької солі – і он зділається палевим.
Дуня
Краще сабур кінський пийте, прищі зашмаруйте.
Печариця
Да, да. Значить, нікаким старанієм не могу устранить препон до симпатії?
Дуня
І не трудіться.
Печариця
Слідовательно, вроді политичного отказа? Да, да, огорчительно, положительно огорчительно; отак, как видите, преслідує судьба!
Голос Грицька
Авдотье Васильовно? Чи можна?
Печариця
Ето до вас, кажеться, із-за забору хто-то?
Дуня
А?! Це… може… Грицько?
Печариця
Грицько? І ви позволяете сьому хамовому отродію розговорювать?
Дуня
Я вас раз просила не лаятись. Вовки були нашими приятелями… та він… певно, і не до мене, певно, до брата… вони товариші… ще здавна разом у школі були…
Печариця
А!! Довольно странно.
Дуня
Ет!
(До Грицька).
Перескакуйте через тин: брат тут!
Голос Грицька
А батька нема?
Дуня
Ні!
Голос Грицька
Так я зараз!
Печариця
Ізумительно!!
Вихід VI
Ті ж і Грицько, а далі Сашко та Пріся.
Грицько
Здрастуйте вам!
(Подає руку).
І вам!!
(Печариця згорда кива).
Дуня
Сашко, Сашко! Грицько до тебе прийшов!
Голос Сашка
О? Я зараз.
(Виходить, за ним Пріся з посудою).
Печариця
А ваш братець в курені бил совмісно з Прісей?
Дуня
Уже шипите! Вона полудновать йому приносила…
Печариця
Любопитно.
Сашко
(обніма Грицька).
А! Скільки літ, скільки зим! Здрастуй.
Грицько
Здрастуйте, Сашко! Так скучив!
Сашко
(обніма).
Рідний, голубчику! Ану, дай глянути!
(Обніма ще).
Молодець, Грицю; от козак, так козак! Правда, Дуню?
Дуня
(засоромившись).
Правда.
Печариця
Умилительная сцена…
Сашко
Вас дивує наша приязнь?
Печариця
Да, да, довольно трогательно: такое снисхожденіє до представителя третього сословія; достойнійший екземплярчик!
Сашко
Достойнійший!
Дуня
Ще б хто і сміявся!
Грицько
Нехай бавляться!
Печариця
Бач, за тебе ж заступаються! Так хоч кланяйся нижче, невежественний йолопе, представитель мужичого коліна.
Грицько
Та от ви й не мужичого, а поводитесь гірше за мужика!
Дуня
(сміється).
Представитель…
Сашко
А ви, справді, представитель чого?
Печариця
Просвіщенія ослопакосной дурості сих меньших братій.
Грицько
Шинкової мудрації…
Дуня фирка.
Печариця
Не весьма остроумно і даже подло.
Сашко
Ха-ха-ха! Це, значить, нова аудиторія?
Печариця
В разсужденіє їхнього невежества старая і единственная… да їм другої і не нужно, потому просвіщеніє сих братій – только собі подрив.
Сашко
Дивуюсь, що просвітитель такі речі провадить… вам би слід було усіма силами стоять за освіту, а ви проти неї йдете!!
Грицько
(до Дуні тихо).
Нічого не казали ще братові?
Дуня
Ні, коли б оцього здихатись!
Іноді шепочуться.
Печариця
Яка плата – така і трата!
Грицько
Звичайно, як чарками побираетесь.
Печариця
Грубо весьма, і только! Вот, стоїть їх обучать, чтоби у тебя твой хлеб отбивали: покуда он безграмотний, то он в тобі нуждається: – прошеніє, бумага, письмо і прочеє, а виучиться – то й плюне на тебе.
Дуня
Який ви грубий інтересант!
Сашко
Щоб не сказать більше…
Печариця
Євдокія Васильовна завсегда нападають… но не можу ж я упускать із вніманія дійствительності: у вас в університеті смотрять на сіє сословіє ідеально, а по-моєму, так оно тільки до чорної роботи і пригоже, а грамота йому – як корові сідло!
Сашко
Оце та щира до брата любов?
Печариця
Братолюбія од Христа не видно.
Сашко
(відійшов і до Грицька).
Ну, що ж, Грицю, як ся маєш, як поживаєш?
Грицько
А нічого собі: при батькові состою, помагаю йому і в хазяйстві, і в торзі. Хотів було далі учитись, та як закрутивсь у роботі, то і часу не стало, а далі подумав, – з мене буде і того.
Сашко
Що ж, у хазяйстві фортунить?
Грицько
Спасибі богові.
Печариця
Деруть гроші.
Грицько
Ми не дарма, а заробляємо; то вже ваш брат!
Печариця
Моє почтеніє!
Дуня
(до Сашка).
Як мені остогид оцей Печариця.
(Вголос).
Давайте хоч заспіваємо краще, а ти, Грицю, послухаєш, який гарний голос у Сашка.
Сашко
Давай, давай!
Дуня
Давай заспіваєм «Скажи мені правду».
Сашко
Добре.
Дует
Скажи мені правду,
Мій добрий козаче,
Що діяти серцю,
Як серце болить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
Як тяжко без щастя воно защемить?
Як горе, мов терен, всю душу поколе,
Коли одцуралось тебе вже усе;
І ти, як сухеє перекотиполе,
Не знаєш, куди тебе вітер несе?
Е, ні, скажеш мовчки: скосивши билину,
Хоч рано і вечір водою полий,
Не зазеленіє; кохай сиротину,
А матері й батька не бачити їй!
Грицько
Чудесно у вас оця пісня виходить, слухав би не наслухався… та й голос же у вас, Васильовно, а-ах!!
Печариця
Скажіть на милость! Комплимента пуща! Да, да, голос дійслительно… только довольно скучная пісня, єсть далеко позабористіє.
Дуня
Ануте.
Печариця
Да хоч, напримір, сія.
Соло
Под вечер осенью ненастной
В пустинних діва шла містах
I тайний плод любві нещастной
Держала в трепетних руках.
Ревела буря і стогнала,
По мокрой діва шла траві,
I с угризеньєм споминала
О первих пламенях любві.
Порвались всі одежди скромни
Об колкий терен і об глод –
І з кручі у свірепи волни
Вона бултихнула свой плод.
Дуня
Уже завели чорти батька зна якої!
(До Сашка).
Убери його, бо не одчепишся, як од реп’яха.
Сашко
(тихо).
Обрид тобі?
Дуня
Не дай господи!
Сашко
Та він і мені зразу противний.
Грицько
А коли б ви знали ще, на язик який клятий: набрехав щось на батька – і посварив з вашим татом.
Дуня
Я через те його ще більш ненавиджу.
Сашко
Так він он яка птиця!
Печариця
Гм! Гм! О чем ето, баришня, шепочетесь? Ужасно любопитно.
Дуня
Не питайте краще.
(До Сашка).
Протури його!
Сашко
А ходімте прогуляємось; та мені з вами де об чім побалакати треба.
(Бере під руку).
Печариця
С чрезвичайною приятностью. А ви ж, Євдокіє Васильовно?
Дуня
Я зараз, тільки збігаю до горниць.
(Удає, ніби йде, і вертається мерщі).
Вихід VII
Грицько і Дуня.
Грицько
А я вже злякався був: думав, що не вернетесь.
Дуня
Отак дури!
Грицько
Так, то нічого ще… А що за добряча душа у вашого брата! Як змалку, так і тепер! Я було боявся і підступитись, – подумають, мовляв, що мужик лізе…
Дуня
Та і несміливий який ти, Грицю! Я ж тобі давно казала, що Сашко не гордує ніколи.
Грицько
Та бог його святий знає: скільки літ не бачились… нарізно жили. От Лука Семенович – дак ні приступу!
Дуня
Прирівняв свиню до коня! Отой ірод до мене моститься, закида…
Грицько
Невже тварюка сміє і заміри мати?
Дуня
Атож: він підлизується до батька, наклепи чинить та сварить вас…
Грицько
Що ж ви?
Дуня
Та що ж: його по писку, а він з другого боку!
Грицько
Йому ще мати заплювала очі, щоб стиду не мав.
Дуня
То правда, що поганому виду нема стиду.
Грицько
Ну, а як же, Дуню Васильовно, буде про наше діло?
Дуня
(усміхаючись).
Про яке діло, та ще про наше?
Грицько
Як яке? Хіба не знаєте?
Дуня
Щось чи не забула…
Грицько
Що ви, Дуню Васильовно? Господь з вами!
Дуня
Та зі мною ж.
Грицько
Ви шуткуєте?
Дуня
Либонь, ні.
Грицько
Бога ради… що ж це? У мене тільки і думок, що про вас: ждеш тії хвилини, як світу вночі.
Дуня
Ну, годі: то я пожартувала.
Грицько
Пожартували, а в мене аж серце окипіло!
Дуня
Ну, годі ж; на зате руку.
Грицько
(бере і цілує).
Рученька моя дорога та прекрасна! Господи, як я вас, Дуню Васильовно, люблю, що й не знаю, і сказати не вмію. От загадайте мені, щоб я отут повісився, то і не задумаюсь…
Дуня
Хіба я дурна, щоб таке просити.
Грицько
Та то я к приміру.
Дуня
Ти б повісився, а де б я взяла собі другого Гриця?
Грицько
Хіба б вам жалко було мене?
Дуня
А як думаєш?
Грицько
Може б… не знаю…
Дуня
(обняла).
От тобі за це!
Грицько
Зірочко моя! Квіточко рожевая!
Дуня
Далі одсунься; хтось іде, здається.
Грицько
Ні, нікого не видко. Ви б сказали братові, що я вас кохаю.
Дуня
Мені і пристало за другого говорити: отаке вигадай!
Грицько
Та мені якось страшно.
Дуня
А мені ніяково…
Грицько
Та ви ж сестра.
Дуня
То що? Хіба так, що, мов, я постерігаю, що Грицько мене любить, та боїться про це й слова сказати!
Грицько
Не мучте мене!
Дуня
А то ні хіба?
Грицько
Так що ж мені в світі робити?
Дуня
Треба порадитись з братом… поговорити!
Грицько
Та поговорить поговорю… аби не згнівити! Тільки і ви…
Дуня
Та він же мене спита, то тоді я все по щирості.
Печариця крадеться і ховається за вулій.
Грицько
Рибонько! Горличко моя.
(Цілує руку).
Щастя моє, раю мій!
Дуня
Серденько моє! Прощай же та пам’ятай.
Грицько
Прощай, Дуню!
(Цілує руку).
Рученько моя дорога! За неї і на каторгу радий!
(Виходить через тин, а Дуня в другий бік).
Вихід VIII
Печариця сам.
Печариця
(вилазить з-за куреня і озирається).
Бач, для чого мене виряджали, – щоб здихатись! Довольно хитроумно і подловато! Оцей братик! У-у! Не ндравиться він мені… рішительно не ндравиться: хванаберистий куди, а не основательний, – основательности нікоторой, так только язиком хворсить! Ну, на язик і ми з тобою подиспутуємо! А сестриця його, Дунюшка, прекрасна? Га! Мужва руки їй лиже, а вона собі розтопірчила їх і по морді не ляпне! Так і видно, що і сама мужичка! А той на словах, як на органах. Тьпху! Посрамленіє! Даже тошнить… Я от сколько не упадаю, дак только кирпу гне: физигономія не по вкусу пришлась моя, што лі? Досадно: дівчонка собі нічого і гроші… а тут приходиться в ретираду і через якого-небудь халуя!! Так ні ж! Глупості! Єще возмемся за родителя. Однако хто-то приближається с сладкогласиям пєнієм. Укроемся на наблюдательний пост.
(Ляга за камінь).
Вихід IX
Пріся сама, а далі Сашко.
Пріся
(співа яку-небудь без оркестра).
Дуню, Дуню! Де ви? Ідіть, пан кличуть! Чи то всі вже пішли і Сашка нема? Господи! Який він хороший та ласкавий, так душа до його і лине: і змалку він був дорогим мені, більше за рідного брата любила, а тепер нема вже чого і казати! Сашко мій, серденько, коли б ти знав! Тільки що я? Оці й думки треба викинути з голови.
Сашко
Це ти, Прісю? А я чую, хтось чудову пісню завів, думаю – Дуня, так ні, аж це ти… Ну, та й викохала ж голос! Справді з соловейком поспориш!
Пріся
Ще й сміються!
Сашко
Єй-богу, ні! Такий голос в городі мав би велику вагу, а надто якби його ще вигранити. А ти б захотіла учитись співати?
Пріся
Співати… нащо? Співається тільки на самоті або перед тим, хто любий. От коли б можна було учитись, щоб добре усяких книжок читати і розуміти все, що там написано, – ото так!
Сашко
Дак ти до науки охоча?
Пріся
І день би, і ніч би сиділа не вставаючи.
Сашко
Славна ти дівчина! Я б такий радніший оце з Дунею та з тобою повчитись, так мені повернути голоблі треба знов до Одеси.
Пріся
Невже ви нас швидко кинете?
Сашко
Не хотілось би, ой як не хотілося б! Ну, а як невмоготу буде з батьком жити, то прийдеться тікати, свого хліба шукати.
Пріся
Ну, тоді вже і ми пропащі.
Сашко
Чого?
Пріся
Пропащі, пропащі… Не буде у нас заступника… та і нудьга… і пан ще…
Сашко
Хіба батько і з вами такий крутий та недобрий, як і зі мною?
Пріся
Атож: на Дуню насідають, щоб заміж ішла… з Вовками розсварились… до мене лізуть…
Сашко
Ач, старий, старий, – та совісті нема! Ти ж не тільки по літах, а і по хресту йому мусиш бути дочкою!
Пріся
Правда, гріха не мають…
Сашко
Чим більше придивляєшся до цього батька, тим гірше стає на душі! йому б тільки гроші, гроші… та ще он що! Бач, живець є!
Пріся
Втечу од них…
Сашко
Ах, як це все лама мою душу, шарпає серце! Мені б тільки раз ступить без його помочі ногою – тоді зараз вас обох візьму з собою до города, і будемо там укупі учитись!
Пріся
Мати божа!! Пошли таке щастя! Коли б батько на вас пересердились… а то як гримнули тоді, то лучче б мене ударили!
Сашко
А тобі жалко мене?
Пріся
Ще й питаються… А яка сорочка на вас… Певно, якась панна вишивала?
Сашко
Прямісенько купив.
Пріся
Так і повірила!
Сашко
Єй-богу!
Пріся
А славна мережка… тільки якби занизуванням.
Сашко
А що?
Пріся
Краще і міцніше: на обидва боки однаково.
Сашко
То ти мені виший занизуванням.
Пріся
А ви думаєте, не пошию? Пошию. Купіть тільки доклад.
Сашко
Куплю. Тільки чого ти мені «ти» не кажеш?
Пріся
Та якось страшно… А пошию, пошию! Це он то сюди, то туди поплутано. Спати не буду, а пошию!!! От, може, і згадаєте, що дурна Пріська…
Сашко
От! Крий боже! Не дурна, а золота. Я хвастатимусь усім, що он то, мов, які у нас дівчатка!
Пріся
Не хвастатимусь, а сміятимусь…
Сашко
Чого?
Пріся
Ох, хіба я не знаю хлопців. Недарма кажуть, що у хлопця ласки, як на тихій воді ряски…
Сашко
Ну, а в тебе?
Пріся
Як до кого? Кого люблю, то і душу віддам, а кого ні, не лізь!
(Прислухається).
Ох, хтось іде – чи не пан? Тікайте, тікайте!
Сашко швидко виходить.
Пан!
Вихід X
Хропко і Пріся.
Хропко
А куди, куди? Не втечеш!
(Ловить).
Пріся
Пустіть, паночку!
Хропко
До кого приходила?
Пріся
Панну ж до вас кликала.
Хропко
Та так довго, що і сам я прийшов. Признавайсь, з ким була?
Пріся
Єй-богу, ні з ким! Пустіть-бо!!
Хропко
Признавайся, признавайся, моя куріпочко! Признавайся!!
(Обніма і за підборіддя бере).
Пріся
Пане! Що-бо ви?! Пустіть!
Хропко
За те, що не признаєшся, то я тобі джа-джа дам!
(Знов обніма).
Пріся
(голосно).
Пане! Що це ви? Пустіть! Бо на ввесь садок кричатиму! Пустіть, кажу; сорому не маєте! Діду! Діду!
Сашко виходить.
Хропко
Кричи! Дід глухий! Гм! Серденько!!
(Пригорта).
Сашко
Що ви, батьку?
Пріся
(одпиха і виривається).
Гетьте-бо!
(Наступа на Печарицю).
Вихід XI
Хропко, Пріся, Печариця, дід та Сашко.
Печариця
Ой, ой, ой! Ногу розтоптала! Ой, пропав, пропав!
(Скаче на одній нозі).
Дід
Що там таке! Чи не злодій?!
Сашко
Ні, це розтоптали тільки підслухачеві ногу.
Дід
Яку відлогу?
Хропко
(розтеряно).
Що? Чого сюди збіглись?
Дід
Як кажете? Стиглі?..
Хропко
Чого, глухий чорт, пускаєш людей до пасіки? Як смієш?
Дід
А хіба що?
Печариця
Ой нога, нога!!
Сашко
Ви хоч отаких підслухачів не держіть, то бачите – вам же мішають.
Хропко
Га?! Мовчать!!
Печариця
Я только по трудах отдохнуть хотел.
Пріся фиркнула.
Хропко
Га? Що? Хто сміється? З мене сміятись? Мовчать!
(До діда).
Це ти, старий собака, такі безпорядки заводиш? Вон мені всі, щоб і духу вашого не пахло!!
Печариця
Ой нога, нога!
Хропко
Мовчать! Хіба я не хазяїн тут, чи що? Мовчать!
Сашко
Ми ж на гвалт збіглись: Пріся кричала!
Хропко
Мовчать! Хто кричав? Я кричав! Яке тобі діло? Я тут властитель, я, я! Твого і званія не буде! Пріся, Пріся! Дам я вам Прісю… Ач, яке завели! Вавилон, чистий Вавилон!!
Завіса
Примітки
Под вечер осенью ненастной – О. С. Пушкіна (бл. 1819 р.)
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 533 – 548.